Зачумлені звірі (Жан де Лафонтен)

🖤 Додати в список читання

Нечувана біда страхи наслала люті,

Щоб смертю покарать гріхи землі –

І непрощенні, і страшні, –

Чума напалася за вчинки незабуті,

Супроти звірів почала війну.

Зганяла в пекло всяку звірину.

Зник апетит, немає в звірів сну:

Сумирні горлиці гризуть одна одну;

Де й ділася любов, і дружба, і довіра.

Лев звірів наскликав

І їм таке сказав:

– Прийшла біда на звіра,

Настав наш смертний час.

Історія навчає нас:

Знайти, хто винен, –

І вмерти той повинен.

Покрити смертю гріх,

І друзів тим урятувать своїх.

Про себе розповім я правду, любі друзі:

Ох, досить натворив гріхів –

Чимало баранів роздер у лузі,

Загриз невинних пастухів.

Як скажете, за ці провини

Готов лягти до домовини.

Хай кожен з вас, у кого совість є,

Тяжкий свій гріх прилюдно визнає!

– Володарю! – Лисиця низько гнеться;

Про що там мова йдеться?

Для баранів, гладких і мовчазних,

Та кара – ласка з неба;

А пастухів дурних

Карати завжди треба.

Скажу: то щастя є –

Нести тобі до ніг життя своє…

Всі слухачі ту мову привітали

І дружно зааплодували.

Не сміли в Тигра гріх знайти;

Ведмедя виріщили обійти;

Псів-сторожів на раді

Не осудив ніхто в громаді, –

За службу їм і слава, і хвала…

От черга підійшла і до Осла.

Покірно визнає Осел провину:

– Колись в лиху годину

Брів луками ченця.

Вхопив жмуток сінця

(Чорт, мабуть, спокусив!) –

Осел пробачення просив.

Та вчений Вовк промовою палкою

Довів; скарать Осла покарою тяжкою:

– Тепер відомо, звідки зло

До нас прийшло,

Чому вмирають чесні друзі:

Травицю жер Осел в ченцевім лузі!.. –

Осел був усіма

Обвинувачеиий.

Безжально страчений.

Безсилий ти – тобі жалю нема!

Джерело: Ж. В. Клименко Зарубіжна література. Підручник для шостого класу. Київ, Видавництво «Навчальна книга», 2006, стор. 53.

5/5 - (2 оцінок)