Крук і Лисиця (Езоп)

Якось крук, пролітаючи над господою, побачив на гаку під дахом шматок м’яса. «О, сьогодні добре пообідаю!» – зрадів він. Вхопив м’ясо та й злетів на високе дерево. А внизу саме пробігала лисиця й побачила крука. «Еге, тут можна поживитися».

Підбігла лисиця до дерева, задерла голову й мовила улесливо:

– Добридень, орле! Як ся маєш?

Крук не відповів, бо тримав у дзьобі м’ясо. Лисиця нітрохи не образилася, а співала далі:

– Вибачай, що назвала тебе орлом, – ти ж крук. Але ти куди гарніший за орла! Яке пір’я – чорне, блискуче, розкішне! Жоден птах не має таких чорних крил і таких прегарних очей!

Лисиця пїдступилася ближче до дерева, заклала за спину лапи, покрутила пухнастим хвостом, глянула на м’ясо й облизалася.

– Як могла назвати тебе орлом? Ніколи собі цього не подарую! їй-право, не збагну, чому над птахами повинен царювати орел, а не ти? Хіба зрівнятися йому з тобою красою та розумом? Тільки й того, що орлом величають; скарай мене сила божа – далеко йому до тебе!

Крук запишався, аж пір’я розпустив від такої мови.

«Красно говорить лисиця, недарма кажуть, що вона велика розумниця. Треба з нею потоваришувати, вкупі веселіше буде…»

А лисиця тим часом задерла голову ще вище й заспівала вже іншої:

– Нехай того грім поб’є, хто скаже, що крук вміє говорити. Він і дзьоба не розтулить, бо не має голосу. Он чому тебе не обрали царем – ти, либонь, німий! Навіщо птахам німий цар?

Цього вже крук не зміг стерпіти.

– Кра-а-а! – каркнула вона. – То це я німий? Зараз же проси пробачення! Кра-а-а!!! Та хіба є де птахи з голосом, гучнішим за мій?

Лисиці тільки того й треба було. Схопила вона м’ясо, що випало з дзьоба у крука, та й засміялася глузливо:

– Круче, круче, ти й справді дуже гарний! І станом, і барвою, й голосом; одного лиш тобі бракує – розуму. Коли б мав розум, не слухав б моїх теревенів і не впустив би м’яса з дзьоба.

І лисиця зникла поміж деревами.

***

Джерело: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 12 – 14.​