Думалось, що то буде ловкий справуночок. Та постривайте: розкажу вам, як воно вийшло насправді. Ми з Біллем Дрісколом були саме на Півдні, в штаті Алабама. І взяли ми собі в голову – викрасти дитину. Як казав згодом Білл, “тієї миті розум нам потьмарився”. Та ба! Збагнули це ми вже потім.
Було там одне містечко, пласке, як млинець, а звалося, куди твоє діло,– Вершина. Люди в ньому жили сумирні, неприскіпливі – словом, селюки, що їм тільки круг клечаного дерева танцювати.
У нас із Біллом було разом доларів шістсот капіталу, а потребували ми ще, не мало не багато, дві тисячі, щоб провести шахрайську оборудку з земельними ділянками в одному місті на заході Іллінойсу. Ми обмірковували цю справу на готельному ґанку. Любов до своїх дітлахів, гадали ми, має бути особливо сильна в напівсільських містечках. Саме тому, а також з інших причин викрасти дитину тут набагато легше, ніж у радіусі дії газет, що відразу ж посилають перевдягнених репортерів і здіймають несусвітній галас А Вершина не могла загрозити нам нічим страшнішим за кількох констеблів та ще плохеньких собак-слідців і двох-трьох викривальних статей у “Щотижневому бюджеті фермера”. Словом, справа була певна.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 1 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 2](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-2.jpg)
Ми вибрали нашою жертвою єдиного сина значного городянина, що звався Ебепезер Дорсет. Татусь був чоловік шановний, відомий жмикрут, що кохався в прострочених заставних паперах, і заклятий ворог усіляких грошових пожертв. Синок був десятирічний хлопчисько, геть поцяцькований ластовинням, волосся він мав такого кольору, як обкладинка журналу, що його купуєш, чимдуж поспішаючи на поїзд. Ми з Біллом подумали, що Ебенезер останню сорочку з себе скине, а виплатить за сина дві тисячі доларів до цента. Та постривайте: розкажу вам, як воно вийшло насправді.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 2 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 3](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-3.jpg)
Милі за дві од містечка стоїть невисока гора, поросла густою кедриною. Потойбіч гори є печера. Туди ми понаносили харчів.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 3 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 4](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-4.jpg)
Одного вечора, коли зайшло сонце, ми під’їхали візком до будинку старого Дорсета. Хлопчисько гуляв па вулиці: штпурляв камінням у кошеня, що сиділо на паркані черев вулицю.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 4 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 5](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-5.jpg)
– Гей, малий! –гукнув Білл.-Хочеш, покатаю та ще й дам кульок цукерок?
На відповідь хлопець пожбурив у Білла шматком цегли і влучив у самісіньке око.
– За це старий заплатить іще п’ятсот доларів,– сказав Білл, злазячи з візка.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 5 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 6](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-6.jpg)
Хлопчисько борюкався, як ведмідь середньої ваги. Та зрештою ми його таки запхнули на дно візка і поїхали Привезли його до печери. Коня я прив’язав у кедрині, а коли стемніло, доправив візок у сусіднє село, за три милі, де ми його найняли, і вернувся назад пішака.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 6 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 7](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-7.jpg)
Коли я зайшов у печеру, Білл само заліплював пластирем садна й синці на своєму виду. За великим каменем, що заступав вхід у печеру, горіло вогнище. Хлопчисько, встромивши собі в руде волосся два канючині пера, стежив за казанком, де варилася кава.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 7 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 8](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-8.jpg)
Він націлився па мене палицею і промовив:
– Проклятий блідолиций! Як смів ти прийти в табір Вождя Червоношкірих, грози
рівнин?
– Уже все гаразд,– сказав Білл, закачуючи колоші й обдивляючись синці на ногах.-
Ми граємося в індіанців. Пригоди Бафло Білла,– як їх показують у цирку, проти наших пригод – все одно, що діафільм з краєвидами Палестини. Я – старий мисливець Генк і потрапив у полон до Вождя Червоношкірих. На світанку мене оскальпують. Мати божа! Ну й брикається ж цей хлопець!
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 8 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 9](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-9.jpg)
Так, сер, хлопчисько розгулявся на всі боки. Жити в печері, ночувати біля вогнища – це була для нього цікава розвага; хлопець навіть забув, що він сам полонений. Мене він одразу охрестив Зміїним Оком, оголосив шпигуном і попередив, що, коли зійде сонце, мене засмажать живцем на вогнищі – хай тільки його воїни вернуться з походу.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 9 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 10](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-10.jpg)
Сіли ми вечеряти. Хлопчисько напхав повен рот хліба і шинки з підливою і почав без упину базікати. Він виголосив застольну промову такого змісту:
– Мені тут подобається. Я ніколи ще не почував біля вогнища, але одного разу в мене був ручний опосум, а минулого дня народження мені сповнилося дев’ять років.
Ненавиджу ходити до школи. Пацюки з’їли шістнадцятеро яєць у зозулястої курки тітки Джіммі Тальбота. А справжні індіанці є в цьому лісі? Дайте ще підливи. Правда, вітер дме тому, що дерева колихаються? У нас було п’ятеро цуценят. Чому в тебе ніс такий червоний, Генку? Мій тато мав багато грошей. А зірки гарячі? В суботу я двічі оддухопелив Еда Уокера. Не люблю дівчат. Ропуху не можна брати руками: треба ловити шворкою. А що, воли німі? Чому помаранчі круглі? А ліжко у вас є у печері? Амос Маррей має на ногах по шість пальців. Папуга вміє розмовляти, а мавпи й риби не вміють. Скільки це дюжина?
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 10 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 11](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-11.jpg)
Раз у раз хлопчисько згадував, що він червоношкірий, хапав свою палицю, яка правила йому за рушницю, і чалився навшпиньки до виходу печери – подивитися, чи немає поблизу розвідників ненависних блідолицих. Час от часу він вигукував свій бойовий клич, від якого старого мисливця Генка проймали дрижаки. Хлопчисько настрахав Білла з самого початку.
– Вождю Червоношкірих,– питаю я його,– а додому тобі не кортить?
– Чого я там не бачив? – каже він.– Дома нудно. Школа остогидла. Мені подобається ночувати біля вогнища. Ти не одведеш мене додому, Зміїне Око?
– Поки що ні,– кажу я.– Поживемо трохи в печері.
– От і добре,– каже він.– Оце-то життя! Я ще зроду так не розважався.
Спати ми лягли десь біля одинадцятої. Послали долі вовняні й ватяні ковдри і поклали Вождя Червоношкірих посередині. Що він утече, ми не боялись. Годин, мабуть, зо три він не давав нам заснути: щомиті схоплювався на рівні ноги, хапав свою рушницю і сичав на вухо мені й Біллеві:
“Цить!” Трісне в лісі суха галузка або зашелестить листя, а в його хлопчачій уяві – то підкрадається ватага розбійників. Зрештою я заснув неспокійним сном. Снилося мені, що мене викрав і прип’яв ланцюгом до дерева лютий рудоволосий пірат.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 11 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 12](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-12.jpg)
На світанку я прокинувся від страшного Біллового вереску. Це був не крик, не лемент, не рев, не зойк, яких можна було б чекати від голосників чоловіка,– це був звичайнісінький непристойний, страхітливий, пронизливий вереск жінки, що побачила привида або гусінь. Ви навіть не уявляєте собі, як страшно, коли дужий, сміливий, здоровий чолов’яга верещить у печері удосвіта, наче баба. Я зірвався на рівні ноги. Вождь Червоношкірих сидів на грудях у Білла, вчепившись однією рукою йому в чуприну. В другій руці він тримав гострого ножа, що ми ним різали шинку, і, згідно з оголошеним учора вироком, таки справді силкувався зняти з Білла скальп.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 12 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 13](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-13.jpg)
Я одняв у хлопчиська ножа і знову поклав його в постіль. Але з тієї хвилини Білл занепав духом. Він лежав на своєму місці скраю, але вже ні разу не склепив очей, поки хлопець жив з нами. Я подрімав часину, та перед сходом сонця раптом згадав, що Вождь Червоношкірих присудив мене до страти на вогнищі, коли зійде сонце. Не думайте, що я нервувався чи боявся. Ні, але я сів, запалив люльку і притулився до стіни.
– Чого це ти так рано встав, Семе? – спитав Білл.
– Хто, я? – кажу.– Та щось у мене плече поболює. Дай, думаю, сяду, може,
полегшає.
– Брешеш! – каже Білл.– Ти боїшся. Тебе мають спалити, коли зійде сонце, і ти боїшся, що він це зробить. А він такий, що спалив би, якби знайшов сірника. Ох, який жах, Семе! Невже хто-небудь погодиться заплатити гроші, щоб йому вернули назад таке чортеня?
– Авжеж,– кажу я.– Саме коло таких розбишак батьки всією душею упадають. Ну, ви із вождем уставайте та варіть снідати, а я тим часом сходжу на гору та роздивлюся, що навкруги робиться.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 13 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 14](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-14.jpg)
Я виліз на вершечок нашої невеликої гори й озирнув околицю. Біля містечка я сподівався побачити загін здорових фермерів, озброєних косами й вилами, що вийшов на розшуки негідників, які викрадають дітей. Але я побачив мирний краєвид і на всьому обширі одного-єдиного чоловіка, що орав сивим мулом. Ніхто не ходив з гаками понад річкою, не літали туди й сюди вершники, щоб сповістити нерозважних батьків, що ще нічого невідомо. Замріяний дрімотний спокій оповивав ту частину Алабами, що лежала перед моїми очима.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 14 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 15](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-15.jpg)
– Мабуть,– сказав я сам собі,– вони й досі не довідалися, що вовки вкрали з кошари ягнятко. Боже, поможи вовкам! – І подався снідати.
Підходжу до печери, бачу: стоїть Білл, припавши до стіни, важко дихає, а хлопчисько заміряється на нього каменюкою з кулак завбільшки.
– Він укинув мені за комір гарячу картоплину,– пояснив Білл,– і роздушив її ногою, а я дав йому ляпаса. Револьвер з тобою, Семе?
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 15 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 16](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-16.jpg)
Я відняв у хлопця каменюку і так-сяк їх утихомирив.
– Я тобі цього не подарую,– каже хлопчисько Біллеві.– Ніхто ще ніколи безкарно не вдарив Вождя Червоношкірих. Тож начувайся.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 16 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 17](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-17.jpg)
Поснідавши, хлопець виймає з кишені шкураток, обмотаний шворкою, і, розмотуючи її, виходить з печери.
– Що це він надумався? – стурбовано питає Білл.– Як ти гадаєш, Семе, він не збирається втекти?
– Не бійся,– кажу я.– Він, очевидячки, не з тих, що держаться хати. Але нам пора скласти план, як ми дістанемо викуп. Не видно, щоб у місті дуже хвилювалися, що він пропав. А може, вони того й не збагнули. Батьки, може, думають, що він заночував у тітки Джейн або в сусідів. У кожному разі сьогодні виявиться, що він зник. До вечора треба послати батькові листа, що ми згодні повернути його за дві тисячі доларів.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 17 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 18](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-18.jpg)
Цієї миті ми почули бойовий клич. Такий клич, мабуть, вигукнув Давид, коли нокаутував чемпіона Голіафа. Той шкураток, що Вождь Червоношкірих витяг з кишені, виявився пращею, і тепер він крутив її над головою.
Я нахилився і почув, як щось важко гупнуло і Білл зітхнув, наче кінь, що з нього знімають сідло. Чорний камінь, завбільшки з куряче яйце, торохнув Білла по голові якраз за лівим вухом. Він увесь зів’яв і гепнувся у вогнище – просто на казанок з окропом, щоб мити посуд. Я витяг Білла з вогню і добрих півгодини одливав холодною водою.
Нарешті він сів, помацав себе за вухом та й каже:
– Ти знаєш, Семе, хто мій улюблений герой у біблії?
– Заспокойся,– кажу я йому.– Скоро ти очуняєш.
– Цар Ірод,– каже він.– Ти нікуди не підеш, Семе, не кинеш мене самого?
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 18 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 19](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-19.jpg)
Я вийшов з печери, спіймав хлопця і тряс його доти, поки він заторохтів усіма своїми веснянками.
– Якщо ти не шануватимешся,– кажу я йому,– я одразу відведу тебе додому. Ну, будеш слухатися чи ні?
– То я пожартував,– каже він похнюпившись.– Я не хотів ударити боляче старого Генка. А за що він ударив мене? Я слухатимуся, Зміїне Око, тільки не відводь мене додому і дозволь погратися в розвідників.
– Цієї гри я не знаю,– кажу я.– Домовляйся з містером Біллем. Сьогодні гратиметься з тобою він. Мені треба сходити в справах. А тепер піди помирися з ним та попроси в нього пробачення за те, що вдарив, а ні, то марш додому.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 19 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 20](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-20.jpg)
Я примусив їх потиснути один одному руки, а потім одвів Білла вбік і сказав йому, що йду в Поплар-коув, невеличке сільце за три милі від печери, і спробую довідатися, що кажуть у містечку про викрадення хлопця. До того ж, на мою думку, треба сьогодні ж таки послати старому Дорсето-ві категоричного листа, вимагаючи викупу і зазначивши, як його виплатити.
– Ти ж знаєш, Семе,– каже Білл,– я був тобі вірним другом і навіть оком не змигнув під час землетрусів, пожеж, поводей, гри в покер, динамітних вибухів, облав поліції, бандитських нападів на поїзди і циклонів. Я не знав, що таке страх до того дня, коли ми викрали цю двоногу ракету. Він мене здолав. Ти не залишиш мене з ним надовго, Семе? Правда ж, ні?
– До вечора вернуся,– кажу я.– А ти забав хлопця, щоб він тим часом не бешкетував. Давай-но напишемо листа старому Дорсетові.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 20 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 21](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-21.jpg)
Ми з Біллем взяли папір, олівець і почали складати листа, а Вождь Червоношкірих, закутавшись у ковдру, походжав біля входу – сторожив печеру. Білл із сльозами благав мене зменшити викуп з двох тисяч доларів до півтори тисячі.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 21 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 22](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-22.jpg)
– Я зовсім не хочу,– казав він,– зневажити благородне почуття батьківської любові, але ж не забувай, що людина – це людина. Хіба може людина заплатити дві тисячі доларів за сорокафунтову, поцяцьковану ластовинням дику кішку? Я згоден спробувати щастя і заправити півтори тисячі. Різницю можеш записати в мій рахунок. Я поступився, і ми скомпонували такого листа.
Ебенезерові Дорсету, есквайрові. Ми сховали вашого сина в одному місці далеко від Вершини. Не пробуйте його знайти, вам не допоможуть навіть найдосвідченіші детективи. Ви можете одержати його лише за таких єдиних остаточних умов: ми вимагаємо півтори тисячі доларів великими купюрами; гроші маєте залишити сьогодні опівночі на тому ж місці в тій самій скриньці, що й вашу відповідь,– де саме, вказано нижче. Якщо пристаєте на ці умови, надішліть свою письмову відповідь посланцем – він має принести її сам-один сьогодні о пів на дев’яту вечора. Над дорогою в Поплар-гроув, коли перейти через Совиний ручай, є три великих дерева ярдів за сто одне від одного – вони ростуть біля самісінької огорожі засіяної пшеницею ниви, праворуч від дороги. Біля кілка цієї огорожі, проти третього дерева, знайдете картонну коробку. Ваш посланець повинен покласти відповідь у цю коробку і негайно повернутися до міста.
Якщо ви вдастеся до підступів або не виконаєте наші умови, то ніколи вже не побачите свого сина.
Якщо ж сплатите гроші, як сказано,– за три години він повернеться до вас живий і здоровий. Ці умови остаточні, і якщо ви не пристанете на них, ніяких переговорів ми провадити з вами не будемо.
Двоє відчайдухів.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 22 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 23](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-23.jpg)
Я надписав Дорсетову адресу і поклав листа у кишеню. Коли я вже зібрався йти, хлопчисько підходить до мене й каже:
– Правда ж, Зміїне Око, ти дозволяєш мені гратися в розвідника, поки тебе не буде?
– Звичайно, грайся,– кажу я.– 3 тобою гратиметься містер Білл. А що ж це за гра?
– Я розвідник,– каже Вождь Червоношкірих.– Мені треба домчати до селища попередити поселенців, що йдуть індіанці. Мені вже набридло бути індіанцем. Я хочу стати розвідником.
– Гаразд,– кажу я.– Шкоди з такої гри, здається, не буде ніякої. Гадаю, містер Білл допоможе тобі розладнати плани кровожерних дикунів.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 23 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 24](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-24.jpg)
– А що я маю робити? – питає Білл, з підозрою дивлячись на хлопчиська.
– Ти будеш кінь,– каже розвідник.– Ставай рачки. Не можу ж я домчати до селища без коня.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 24 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 25](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-25.jpg)
– Треба його розважити,– кажу я,– поки ми доконаємо цю справу. Пограйся з ним трохи. Білл стає навколішки, і в його очах з’являється вираз, що бував у кролика, який попав у сільце.
– Чи далеко ж до селища, хлопче? – питає він хрипким голосом.
– Дев’яносто миль,– каже розвідник.– І доведеться тобі напружитися, щоб поспішити туди вчасно. Ану, гайда! Розвідник стрибає Біллеві на спину і гатить його п’ятами в боки.
– Ради бога, Семе,– каже Білл,– вертайся якомога швидше. Ні, не треба було просити за нього більше тисячі. Слухай-но, перестань мене штурхати, а то я зараз устану і дам тобі перцю.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 25 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 26](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-26.jpg)
Я подався в Поплар-коув, зайшов на пошту і в крамницю, посидів там, побалакав з фермерами, що приходили купувати всяку всячину. Один з пишними бурцями сказав, що все місто сполошилося: у старого Ебенезера Дорсета пропав хлопець – або заблудився, або його вкрадено. Саме це я й хотів дізнатися. Я купив тютюну, спитав, почім зараз сочевиця, непомітно вкинув у скриньку листа і пішов. Поштмейстер сказав, що за годину прийде поштар і забере пошту у Вершину.
Коли я вернувся до печери, ані Білла, ані хлопця не було видно. Я пошукав навколо печери, зважився разів зо два гукнути, але відповіді не було. Отож я запалив люльку і сів на порослий мохом камінь.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 26 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 27](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-27.jpg)
Десь за півгодини в кущах зашелестіло – і на галявину перед печерою вийшов, кульгаючи, Білл. За ним чалився хлопчисько, ступаючи нечутно, наче розвідник. На його виду грала широченна усмішка. Білл спинився, скинув капелюха і витер червоною хусточкою обличчя. Хлопчисько спинився й собі – футів за вісім позаду.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 27 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 28](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-28.jpg)
– Семе,– каже Білл,– ти, мабуть, вважатимеш мене за зрадника, але я нічого не міг з собою вдіяти. Я людина доросла, завжди поводився, як належить мужчині, можу себе захистити, але бувають випадки, коли все йде під три чорти – і самолюбство, і самовлада. Хлопця нема. Я одіслав його додому. За давніх часів були мученики,– провадив він,– що воліли краще вмерти, авіж одмовитися від своїх улюблених химер. Нікому з них не доводилося зазнати таких жахливих тортур, як мені. Я прагнув лишитися вірним заповідям нашого ремества, та людське терпіння має межу.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 28 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 29](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-29.jpg)
– Та що скоїлося, Білле? – питаю я.
– Він примусив мене проскакати – всі дев’яносто миль до селища, ні на дюйм менше. Потім, коли поселенці були врятовані, мені дали вівса. Пісок – не дуже смачна його заміна. А потім цілісіньку годину мені довелося пояснювати йому, чому дірка порожня, як це так, що дорога йде в обидва боки, і чого трава зелена. Кажу тобі, Семе, людське терпіння теж має межу. Схопив я його за карк і потяг униз із гори. Всю дорогу він брикався. Обидві ноги мої до колін – суцільний синяк. Разів зо два, зо три він укусив мене за великий палець і руку; доведеться тепер припікати рани. Але він пішов,– провадить Білл,– пішов додому. Я показав йому дорогу і дав на прощання такого стусана, що він за мить опинився футів на вісім ближче до міста. Шкода, звичайно, викупу, але що поробиш – інакше Біллові Дрісколу довелося б потрапити в божевільню. Білл пихкає і відсапується, але його яскраво-рожеве лице аж сяє миром і спокоєм.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 29 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 30](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-30.jpg)
– Білле,– кажу я,– у вашій родині, здається, ніхто не слабує на серце. Правда, ні?
– Ні,– каже Білл,– спадкових хвороб у нас не було, крім малярії і нещасних випадків. А що хіба?
– Тоді ти можеш обернутися,– кажу я,– і глянути, що в тебе за плечима.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 30 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 31](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-31.jpg)
Обертається Білл, бачить – хлопець. Він ураз полотніє, важко сідає на землю і починає безтямно рвати траву й збирати гіллячки. Добру годину я боявся, що він з’їхав з глузду. Зрештою я сказав йому, що треба негайно покласти край цій справі і що ми встигнем одержати викуп і вшитися звідси ще до півночі, аби тільки старий Дорсет пристав на наші умови. Білл трохи підбадьорився, навіть здолав ледь усміхнутися хлопчиськові й пообіцяв йому грати ролю росіян у війні з японцями, коли трошки оклигає.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 31 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 32](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-32.jpg)
Мій план забрати викупні гроші, не ризикуючи потрапити в пастку, схвалив би кожний фахівець викрадацької справи. Дерево, під яким мали залишити відповідь, а потім і гроші, росло біля самісінької огорожі, що простягалася ген-ген понад дорогою, а навкруги лежало широке чисте поле. Якщо зграя констеблів засяде на того, хто прийде по листа, вони помітять його ще здаля в полі чи на дорозі. Та дзуськи! О пів на дев’яту я вже сидів на дереві, сховавшися серед зелені, як жабка-зеленуха, і чекав на посланця.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 32 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 33](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-33.jpg)
Якраз у призначений час під’їжджає на велосипеді підліток, знаходить картонну коробку під кілком огорожі, ховає туди складеного папірця і мчить назад до містечка.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 33 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 34](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-34.jpg)
Я почекав годину і зрештою подумав, що все гаразд: немає ніякої пастки. Зліз я з дерева, дістав записку і пробрався попід огорожею до лісу, а там за півгодини був уже в печері. Я розгорнув записку, сів до ліхтаря і прочитав Біллеві.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 34 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 35](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-35.jpg)
Вона була написана пером, наче курка лапою надряпала; зміст її був такий:
Двом одчайдухам.
Джентльмени, я одержав сьогодні вашого листа стосовно викупу, що ви його вимагаєте за мого сина. Гадаю, ваші вимоги трохи зависокі, і я зі свого боку роблю вам пропозицію, на яку, думаю, ви пристанете. Приведіть Джонні додому, і якщо ви сплатите мені двісті п’ятдесят доларів готівкою, я погоджуся його забрати з ваших рук. Краще вам прийти з ним уночі, бо сусіди вважають, що він пропав, і я не можу взяти на себе відповідальності за те, як вони зустрінуть людей, котрі приведуть його назад.
З глибокою пошаною Ебенезер Дорсет.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 35 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 36](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-36.jpg)
– Клянуся духом великих піратів,– кажу я,– такого нахабства…
Але цю мить я глянув на Білла і завагався. В очах його світилося таке промовисте благання, якого я не бачив досі ані в безсловесних тварин, ані в істот, що вміють розмовляти.
– Семе,– каже він,– що зрештою значать двісті п’ятдесят доларів? Гроші у нас є. Ще одна ніч із цим хлопчиськом – і я потраплю до божевільні. Мало того, що містер Дорсет – справжній джентльмен, він, по-моєму, ще й вельми щедра людина, раз править з нас цю нікчемну ціну. Невже ти збираєшся знехтувати таку нагоду?
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 36 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 37](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-37.jpg)
– Казати правду, Білле,– відповідаю,– це невинне ягнятко трохи діє і на мої нерви. Давай одведемо його додому, сплатимо викуп та й ноги на плечі. Тієї ж таки ночі ми одвели хлопчиська додому. Нам пощастило умовити його, запевнивши, що батько купив йому оздоблену сріблом рушницю та пару мокасинів і що завтра ми поїдемо полювати ведмедів.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 37 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 38](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-38.jpg)
Була якраз північ, коли ми постукали в двері Ебенезерового дому. Ту самісіньку мить, коли, як нам гадалося, я мав би витягти півтори тисячі доларів з коробки під деревом, Білл одлічив у руку Дорсетові двісті п’ятдесят доларів.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 38 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 39](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-39.jpg)
Тільки-но хлопчисько збагнув, що ми залишаємо його вдома, він заревів, мов та сурма, і п’явкою прилип до Біллової ноги. Батькові довелось одривати його поступово, наче пластир.
– Чи довго ви його вдержите? – питає Білл.
– Сила в мене вже не та, що колись,– каже старий Дорсет,– але, гадаю, десять хвилин можу вам гарантувати.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 39 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 40](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-40.jpg)
– Досить,– каже Білл.– За десять хвилин я промчуся через Центральні, Південні й Середньо-Західні штати і встигну добігти до канадського кордону. І хоч яка була темна ніч, хоч який був гладкий Білл і хоч як прудко я вмів бігати, мені пощастило наздогнати його аж за півтори милі од міста.
![Вождь червоношкірих (О. Генрі) 40 Vozhd chervonoshkirykh O. Henri 41](https://litarchive.in.ua/wp-content/uploads/2023/08/Vozhd-chervonoshkirykh-O.-Henri-41.jpg)
Переклад: Ю. Іванова
Ілюстрації: Зельдес В.