Зміст
НЕСПОДІВАНКА
Біжить зимовим лісом Дід Мороз. За спиною – здоровенницький мішок з новорічними подарунками для дітей. Біжить, весело наспівує на бігу:
Щоб по-справжньому радіти
Подарункам стали діти, –
До кожного щасливу мить
Таємно мушу долучить.
І я нікому не скажу,
Що зараз я туди біжу,
Де щасливі хвилини кують,
Де щасливі хвилини дають…
Аж тут із-за куща несподівано вистромилася довга палиця, схожа на держак від мітли. Дід Мороз перечепився через неї і бебехнувся на землю, боляче вдарившись коліном об пеньок. Мішок покотився, розв’язався, подарунки посипались у сніг.
Ох! Що ж це таке? Так болить коліно!.. Тепер клопіт матиму, бо тепер кульгатиму! А мені ж треба поспішати… І подарунки розсипалися, збирати треба… Ох, запізнююсь я, запізнююсь!..
А з-за куща почувся тихий сміх, потім свист. Враз знялася завірюха, і той, хто свистів і сміявся, умить зник…
ЧАКЛУН ЗЛАНДІЙ
Лихий чаклун Зландій сидів у своєму розкішному палаці і гірко зітхав:
– Ох! Ну що за життя?! От я – всемогутній чаклун, усіх перемагаю, усе маю, що тільки забажаю… А щастя нема!.. Сумно, нудно і марудно. Наближається ж Новий рік. І відомо: як ти рік зустрінеш, таким він для тебе і буде.
А в мене настрій – хоч плач! – Із зеленого ока чаклуна викотилася зелена каламутна сльоза.
І тут несподівано до палацу забіг захеканий прислужник чаклуна Посіпака.
– Ваша Злість! Знайшов! Нарешті знайшов! – ледве дихаючи, вигукнув він.
– Та невже! – стрепенувся Зландій. – І де ж вони? Де? Та не тягни – кажи швидше!
– Заховалися так, що ледве відшукав… У горах, серед лісу… Але викрасти їх звідти абсолютно неможливо. Там, у себе, вони користуються казковою недоторканістю. От якби вони самі прийшли до нас – тоді інша справа. Тут їхня недоторканість не діє.
– То треба зробити, щоб вони прийшли, – спокійно сказав Зландій.
– Як? Надіслати їм запрошення: будь ласка, приходьте? Чи ж вони пришелепкуваті, щоб прийти?
– Звичайно, на запрошення не прийдуть. А треба у них викрасти щось таке, без чого вони обійтися не можуть. Тоді змушені будуть прийти.
Посіпака на мить роззявив рота, а тоді радісно заплескав у долоні:
– Ваша Злість – геній! Є! Є така річ!.. Але треба поспішати! Новий же рік от-от настане! Побігли!
Чаклун люто тупнув ногою:
– Що сказав ти, вражий сину? Я не бігаю, а лину!
Посіпака аж присів від страху:
– Ой! Тоді полинули!
– Лину тільки я! – ще лютіше вигукнув Зландій. – Ти ж за мною побіжиш!
І вони вирушили в дорогу.
МАЙСТЕР ТІК І МАЙСТЕР ТАК
На Горі Вічності, край берега Ріки Часу, серед густого гірського лісу, у Чарівному Замку Годин двоє братів-близнюків, Майстер Тік і Майстер Так, по черзі били золотими молотками по золотому ковадлу і приспівували:
Тік-так! Тік-так!
Тік-Так! – і є хвилинка,
І в чарівний у мішок
З ковадла – скік!
З ковадла – скок!
Ми накуєм на цілий рік
Для всіх для вас
Щасливий час.
– Щось Дід Мороз затримується… – зітхнув Майстер Тік.
– Ага! – похитав головою Майстер Так. – А він же у кожний подарунок щастинку-золотинку додати мусить.
І тут раптом знадвору почувся крик:
– Рятуйте! Дід Мороз у Річці Часу тоне!
– Чуєш, брате?! – вигукнув Майстер Тік.
– Біжімо рятувати! – вигукнув Майстер Так.
І вони кинулися до дверей.
У ПОГОНЮ!
Тільки брати-ковалі вибігли, як до Замку Годин заскочив чаклунський прислужник Посіпака. Схопив золоте ковадло, чарівний мішок “Скік-скок” і вибіг.
Чаклун Зландій, який, як ви вже здогадалися, кричав зміненим голосом, одразу напустив чарівного туману, і брати-ковалі не помітили Посіпаки.
Пересвідчившись, що Діда Мороза у Річці Часу нема, Ковалі Щастя повернулися до Замку. Й одразу помітили, що сталося.
– Ой-йой! – скрикнув Майстер Тік. – Без ковадла ми безсилі – ми не зможемо кувати!
– Треба злодіїв спіймати і ковадло повернути! – вигукнув Майстер Так. – Але куди вони побігли?
– Дивись, оно щастинки-золотинки, що висипались із чарівного мішка! Вони вкажуть нам шлях! – вигукнув Майстер Тік.
І, не думаючи про небезпеку, брати кинулись у погоню.
ТАКИ ЗАПІЗНИВСЯ!
Не минуло й кількох хвилин, як до Замку Годин пришкутильгав Дід Мороз.
– Бути не може! – розпачливо вигукнув він. – Ковалів нема, ковадло зникло, чарівний мішок із щастинками-золотинками теж!.. Запізнився. Де їх шукати? Без сумніву, стався якийсь злочин. Викрадення!
Золотинок на підлозі не було – після того, як Ковалі Щастя пройшли повз них, золотинки зникли. Отже, Дід Мороз скористатися цим дороговказом не міг.
– Одна надія – на Бровка Барбосовича! – І Дід Мороз пошкутильгав до Казкового Детективного Бюро.
БРОВКО БАРБОСОВИЧ ПОЧИНАЄ РОЗСЛІДУВАННЯ
Біля собачої будки з вивіскою “Казкове детективне бюро” сидів старий пес Бровко Барбосович. Тут його і знайшов Дід Мороз.
– Здрастуйте, дорогий детективе! – ще здаля вигукнув Дід Мороз. – Поможіть! У Чарівному Замку Годин – біда! І Ковалі Щастя, і золоте ковадло, і чарівний мішок із щастинками-золотинками – все зникло! Моя версія – викрадення!.
– Та-ак! – почухав себе за вухом Бровко Барбосович. – Почнемо розслідування, а тоді будемо говорити про версії. Спершу треба обстежити місце злочину, понюхати, взяти слід, а тоді…
– Але ж треба поспішати, Новий рік на носі! – вигукнув Дід Мороз. – Діти можуть лишитися без подарунків!
– Не панікуйте, пане Морозе! Фестіна ленте – поспішай поволі, – казали древні. Тим більше ви, бачу, кульгаєте…
У Замку Годин Бровко Барбосович усе ретельно обнюхав і сказав:
– Слід я взяв, починаю переслідування. Вам ходити важко, тому ви лишайтеся тут і чекайте.
Дід Мороз зітхнув (йому теж хотілося взяти участь у переслідуванні), але змушений був погодитися.
ПІДСТУПНИЙ ЗАДУМ ЗЛАНДІЯ
А тим часом чаклун Зландій і його прислужник Посіпака у палаці радіють – щастинки-золотинки подіяли на них. Зландій танцює і співає:
Ой, як гарно!
Ой, як мені весело!
Так ніколи ще, ніколи,
Ще ніколи не було!
– А тепер, – наказав Зландій Посіпаці, – приготуйся зустрічати Ковалів Щастя! Он вони вже біжать! Недаремно я їм щастинки-золотинки по дорозі розкидав, щоб дорогу до нас знайшли.
– А вони нас молотками не поб’ють? – лякливо спитав Посіпака. – Все-таки ковалі – хлопці дужі.
– Не бійся! – заспокоїв його Зландій. – Я ж – чаклун!
І тут до палацу вбігли Майстер Тік і Майстер Так.
– Сердечно вітаю вас, дорогі брати-ковалі! – Зландій, привітно усміхаючись, рушив їм назустріч. – Я давно чекаю на вас! Усе вийшло так, як було задумано.
Ковалі Щастя здивовано перезирнулися.
– Нічого не розумію! – мовив Майстер Тік.
– Що й ким було задумано? – спитав Майстер Так.
– Ображаєте! – закопилив губу чаклун. – Я все задумав – виманив вас із Замку Годин, бо там ось-ось мав з’явитися злий чаклун Зландій, який хоче знищити вас. Йому не подобається, що ви куєте людям щасливий час. Він хоче, щоб люди були нещасними. А я хочу врятувати вас. Тому й організував викрадення золотого ковадла і чарівного мішка. Ще й золотинки розсипав по дорозі, щоб ви могли відшукати мене.
– Правильно! Правильно! Правильно! – закивав головою Посіпака.
– Але ж до нас от-от мав прийти Дід Мороз! – вигукнув Майстер Тік.
– Ми ж накували йому щастинки-золотинки, щоб він долучив їх до новорічних подарунків! – вигукнув Майстер Так.
– Ха-ха! – засміявся чаклун. – До вас мав прийти не Дід Морооз, а Зландій, який обернувся на Діда Мороза. І якби не я…
– Правильно! Правильно! Правильно! – знову закивав головою Посіпака.
– А хто ж ви такий? – спитав Майстер Тік.
– От-от! – підхопив Майстер Так.
– Я – чарівник Добряндій. І зичу всім добра. Тепер ми будемо діяти разом – ви куватимете щастинки-золотинки, а я розподілятиму їх кому слід. Наведу порядок! Бо геть усі хочуть щастя. А це казна-що! Щастя мусять мати лише ті, хто заслужив його своєю покірною, слухняною поведінкою!
– Правильно! Правильно! Правильно, Ваша Злість!.. Ой! – Посіпака затулив собі рота, але було вже пізно – слово не горобець, вилетіло, не впіймаєш.
Зландій замахнувся на Посіпаку – той присів.
– Ви не Добряндій! Ви – Зландій! – вигукнув Майстер Тік.
– Так-так! – вигукнув Майстер Так. – Ви – злий чаклун!
– Ну й що?! – сказав Зландій. – Все одно ви тепер будете працювати на мене. Бо я вас звідси не випущу!
– Правильно! Правильно! Правильно! – закивав головою Посіпака.
– Ну добре! – Майстер Тік підморгнув братові. – Давай кувати!
– Давай! – і собі підморгнув Майстер Так.
Вони підійшли до ковадла і почали бити молотками, приспівуючи:
Тік-так! Тік-так!
Тік-так! Таки
Куємо зараз навпаки –
Хай зникнуть всі хвилинки,
Щастинки-золотинки!..
Посіпака кинувся до чарівного мішка – мішок був порожній.
– Що ви наробили? – люто закричав Зландій.
– Ми не куємо щастя злим і підступним! – спокійно сказав Майстер Тік.
– Такого ще не бувало! – додав Майстер Так.
– Не бувало – так буде! – вигукнув чаклун. – Я вас примушу!
Зландій тричі ляснув у долоні, і враз Ковалі Щастя опинилися у клітці.
– Правильно! Правильно! Правильно! Тепер не втечете! Хе-хе-хе! – захихотів Посіпака.
І тут…
ВИКРАДЕННЯ
І тут раптом пролунав пронизливий свист, від якого і Зландій, і Посіпака попадали на підлогу. До палацу хтось залетів, схопив клітку з Ковалями Щастя і зник.
Коли Зландій підняв голову, нікого вже не було.
– Що це таке?! – вигукнув чаклун. – Хто насмілився обікрасти мене, всемогутнього Зландія?! Де ти був, Посіпако?! Чому не пильнував?!
– Ваша Злість! Та я ж упав від того свисту, як і ви! Нічогісінько не бачив!
– Негайно в погоню!
– За ким? Ми ж нікого не бачили.
– Зате чули. Будемо шукати по свисту.
– По свисту? Як?.. – Посіпака почухався. – Та й свистіла якась нечиста сила…
– А я хто?! Чаклун із чаклунів! Хоч на край світу піду, а ковалів знайду! Вперед!.. – І Зландій вилетів з палацу, а Посіпака назирці за ним.
Ледве вони зникли, як до палацу забіг Бровко Барбосович.
– Та-ак! – сказав він, оглянувши палац. – Нікого нема… Сліди Ковалів Щастя тут обриваються. Отже, звідси Ковалі пішли не своїми ногами. Та оскільки крил у них нема, то хтось летючий їх звідси забрав. На землі я бачу відбитки ніг лише однієї особи – візьмемо цей слід.
І, принюхуючись до слідів Посіпаки, Бровко Барбосович продовжив переслідування.
БАБА СВИСТУХА
У своєму чудернацькому обійсті біля клітки з Ковалями Щастя стояла бабуся із довгим гачкуватим носом і розпатланим волоссям. У руках вона тримала мітлу, на якій щойно прилетіла разом із кліткою.
– Я врятувала вас від того противного Зландія! – лагідним голосом сказала бабуся. – Тепер треба витягти вас із клітки. От зараз я свисну – і будете вільні. Не кажу я заклинання, щоб здійснилося бажання. Замість цього в мене свист – отакий я маю хист!
І бабуся пронизливо свиснула.
І раптом мітла проти бабусиної волі розмахнулася і вдарила її по голові.
– Ой! Що таке?! – скрикнула бабуся. – Моя мітла такою зроду не була! Мітлу відкину геть, бо вона, певне, зачаклована!
Бабуся відкинула подалі мітлу і, схопившись руками за ґрати, знову свиснула. І враз бабусина голова потрапила між ґрат і защемилася.
– Ой-йой! – відчайдушно скрикнула вона. – І клітка зачаклована. Рятуйте!
Брати-ковалі перезирнулися.
– Що? Спробуємо порятувати? – спитав Майстер Тік.
– Давай! – погодився Майстер Так. – Тільки правду скажіть, хто ви?
– Та відьма я! – застогнала бабуся. – Баба Свистуха! Але я добра відьма. Бачите, врятувала вас. А тепер ви мене врятуйте. Якщо можете…
Брати вдарили молотками по ковадлу і заспівали:
Тік-так! Тік-так!
Тік-так! Тік-так!
Рятуємо!
Хай буде так!
І Баба Свистуха вивільнила голову з ґрат і радісно засміялася:
– Ой, як гарно! Як же ви це зробили?
– Ми просто накували вам щасливу хвилинку, – мовив Майстер Тік.
– А хіба може бути щасливим той, у кого голова затиснута між грат? От ви й звільнилися, – мовив Майстер Так.
– Чого ж ви самі не звільнитеся із клітки? – здивовано спитала Баба Свистуха.
– Для себе ми нічого зробити не можемо, – зітхнув Майстер Тік.
– Ми куємо щастя тільки для інших – така наша казкова властивість, – сказав Майстер Так.
– Накуйте мені ще хоч одну хвилиночку щастя! – попросила Баба Свистуха.
– Не можемо, – розвів руками Майстер Тік.
– Щастя у неволі не кується, – додав Майстер Так.
– Але ж ви щойно кували, – мовила Баба Свистуха.
– Бо вас рятували, – пояснив Майстер Тік. – А тепер ви задоволені?
– Ой! – махнула рукою Баба Свистуха. – Яке там задоволення!.. Я так страждаю! Всі на мене: “Відьма! Відьма!” Хіба ж я винна, що народилася відьмою? А душа в мене добра… Думаєте, відьмі щастя не хочеться? – Баба Свистуха схлипнула.
Брати знову перезирнулися.
– Може, вона й справді нещасна? – зітхнув Майстер Тік.
І брати знову взялися за молотки й заспівали:
Тік-так! Тік-так!
Хай буде так:
Куємо ще хвилинку,
Щастинку-золотинку!
Баба Свистуха одразу радісно стрепенулася й заспівала:
Стало весело так!
Стало радісно так!..
ПЕРЕВЕРТНІ
Чаклун Зландій і його прислужник Посіпака блукали по лісах, прислухаючись до кожного свисту. Чаклуну весь час доводилося чекати прислужника.
– Ну що ти повзеш як черепаха?! – роздратовано казав Зландій.
– Еге! Хе-хе! – задихаючись, відказував Посіпака. – Вам добре, ви чаклун, ви собі линете, линете над землею… А я по тій землі ногами біжу… Та й нащо ви мене чекаєте? Нащо я вам здався?
– Бо разом треба! Разом! – гримнув Зландій.
– То ви самі боїтеся?
– Перестань! Бо я тобі! Бо я тебе… – несамовито закричав Зландій. – Одна справа переляк, інша – тактика. Ти підеш перший, а я за тобою.
– Ага! Щоб мене вбили, а ви втечете…
– Ну досить, досить! Розбалакався! – гримнув Зландій. – Треба негайно перевтілюватися, щоб нас не впізнали.
– А в кого будемо перевтілюватися?
– Я – у Діда Мороза, ти – у Снігуроньку. Ковалі саме чекали на Діда Мороза.
Раз, два, три, чотири, п’ять!
Починаю чаклувать!..
Зайди за кущ і повернись –
Снігуронькою обернись!
Посіпака зайшов за кущ і вийшов звідти вже у подобі Снігуроньки. А чаклун вів далі:
Зайду за кущ і повернусь –
Дідом Морозом обернусь!
Зландій зайшов за кущ і повернувся звідти Дідом Морозом.
Здаля почувся свист. На нього й попрямували Зландій з Посіпакою.
А з-за товстелезного дуба за ними стежив казковий детектив Бровко Барбосович.
– Та-ак! – почухав він себе лапою за вухом. – Заарештовувати їх ще рано. Хай приведуть мене до Ковалів Щастя. А там буду ловити їх на гарячому! Слідство триває!
І Бровко Барбосович продовжив переслідування.
А тим часом Баба Свистуха пританцьовувала перед кліткою з Ковалями Щастя і весело співала:
Я щасливою такою
Ще ніколи не була!
Тралатрала-тралалала,
Тралалала-тралала!..
Затим вона пронизливо свиснула, і в клітці перед братами з’явився стіл із смачними наїдками та напоями.
– Їжте, пийте і гуляйте. Тільки куйте мені оті щастинки-золотинки. І я для вас нічого не пошкодую! Житимете в мене, як у раю! Все матимете! – говорила Баба Свистуха.
– Нічого нам не треба! Звільніть нас! – відповіли брати.
– От уперті! Звільнити я вас не можу! Та й нащо вам свобода, як ви все матимете?
– У неволі кувати не будемо! – категорично сказали брати. – Щастя у неволі не кується!
– Ото непоступливі! – вигукнула Баба Свистуха. – Як ви так, то і я…
Баба свиснула, і стіл із наїдками та напоями зник.
– Нікуди не дінетеся! – мовила Баба Свистуха. – Голод і спрага примусять вас підкоритися. Нічого не дам, поки не почнете кувати.
– А казала, що добра! – похитав головою Майстер Тік.
– І ми повірили! У добру відьму повірили! – зітхнув Майстер Так.
– За добро слід платити. Заробити треба добро, – сказала Баба Свистуха. – Поголодуйте, поголодуйте – тоді побачимо.
І тут раптом…
ВІДЬМА ВСЕ ВІДАЄ
І тут раптом з’явилися Дід Мороз і Снігуронька. Не справжні, звичайно, а перевертні – чаклун Зландій та його прислужник Посіпака.
Баба Свистуха здригнулася, втягнула носом повітря і підозріливо спитала:
– Ви хто такі і що вам треба?
– Та ви що? Не бачите? – вигукнув Майстер Тік.
– Це ж Дід Мороз і Снігуронька! – вигукнув Майстер Так.
Баба Свистуха знову втягла носом повітря і махнула на братів-ковалів рукою:
– Це ви нічого не бачите! А я все бачу, все відаю, бо я – відьма. Це – перевертні!
Баба Свистуха свиснула і тицьнула пальцем на Діда Мороза – Зландія:
– Ану, перевертню, перевернись – ногами догори, а головою вниз!
Але Зландій, з якого одразу злетіла машкара Діда Мороза, вигукнув, тицьнувши пальцем на Посіпаку:
– Переводжу заклинання – виконай її бажання!
Посіпака, з якого теж одразу злетіла машкара Снігуроньки, перевернувся догори дригом.
А Зландій швидко промовив:
Надійшла черга моя –
Чаклувати буду я!
Баба-баба-бабарига,
Закрутися ти, мов дзиґа!
І Баба Свистуха закрутилася дзиґою на одній нозі. Але, крутячись, вона свиснула й вигукнула:
Ах ти, Зландій!
Ах, нахаба!
Покрутись і ти, як Баба!
І Зландій теж закрутився дзиґою.
Баба Свистуха, крутячись, вигукнула:
Ковалів я не віддам!
Зландій у відповідь вигукнув:
Клітку заберу я сам!
На що Баба Свистуха закричала:
Клітку ти забрать не зможеш,
Бо мене не переможеш!
Та Зландій, люто засичавши, скрикнув:
Як тебе не переможу,
Ковалів убити можу –
І не будуть, далебі,[1]
Ні мені і ні тобі!
Зландій вже приготувався вигукнути вбивче заклинання, аж тут з’явився Бровко Барбосович.
КАЗКОВА ПОЛІЦІЯ
– Руки вгору! Казкова поліція! Ви заарештовані! – вигукнув Бровко Барбосович.
І Зландій та Баба Свистуха вмить перестали крутитися, гепнулись на землю і сіли з піднятими догори руками. Посіпака перекинувся з голови на ноги, сів і теж підняв руки.
Бровко Барбосович по черзі начепив їм наручними. Тоді відчинив чарівним ключем клітку, випустив звідти Ковалів Щастя і натомість посадив у клітку бабу Свистуху, Зландія і Посіпаку. І знову замкнув клітку чарівним ключем. Баба Свистуха, Зландій і Посіпака навіть не думали опиратися. Бо і у Казковому світі діють свої закони і свій правопорядок. Якщо казкова поліція когось заарештовує, то яким би ти не був наймогутнішим чаклуном або найхитрішою відьмою, вмить втрачаєш свою чарівну силу і мусиш підкоритися.
І Бровко Барбосович урочисто сказав:
Тепер ця вража сила
Покарана й безсила.
Тепер уже вона
Нікому не страшна!
Ковалі Щастя повернулися до Чарівного Замку Годин.
Вони вистукують своїми золотими молотками по золотому ковадлу і співають:
Тік-так! Тік-так!
Тік-так! Тік-так!
Тік-так! – І є хвилинка,
Щастинка-золотинка!
Ми – Щастя Ковалі!
Єдині на землі
Куєм щасливий час
Для всіх, для всіх
Для вас!
Дід Мороз розклав у новорічні подарунки щасливі щастинки-золотинки і пішов вітати всіх дітей із Новим роком.
Ти теж, друже, у своєму новорічному подарунку серед цукеркових обгорток бачив маленьку щастинку-золотинку. Вона одсвітилася від обгортки і зникла. Це дарунок від Ковалів Щастя. До наступного року вони знову накують багато щасливих хвилинок.
Примітки
- Далебі – справді, дійсно, правду кажучи.
