Гармидер серед піратів (Джеремі Стронг)

🖤 Додати в список читання

Телефонний дзвінок

Те, що робила Лілія Гармидер, виходило якоїсь дивної форми. Взагалі-то це мав бути глиняний слоник, але найбільше воно скидалося на восьминога і бегемота, які лоб У лоб зіткнулися на високій швидкості. Лілія Гармидер тільки недавно зайнялася гончарством. Вона знудилася і їй хотілося чимось зайнятися. Зазвичай у неї було доволі багато роботи як у вчителя на підміну, але останнім часом чомусь не було ніяких дзвінків зі шкіл, ніхто не просив її прийти і взяти під опіку клас, поки хворіє учитель. Міс Гармидер цього не розуміла. «Либонь, уряд заборонив учителям хворіти», – дивувалася вона.

Якось вона зауважила в місцевій газеті, у розділі «Продається», оголошення:

ГОНЧАРНИЙ КРУГ

З ОБЕРТОВИМ СТОЛОМ,

ІНСТРУМЕНТАМИ ТА ІНСТРУКЦІЄЮ,

А ТАКОЖ ПІВТОННИ ГЛИНИ.

ДОСТАВКА БЕЗПЛАТНО.

Міс Гармидер подумала, що це нагадує оказію, яку не можна змарнувати. «Не святі ж бо глеки ліплять», – усміхнулася вона сама до себе, а тоді, не відкладаючи, подзвонила за вказаним номером і придбала все, про що йшлося в оголошенні.

Щоправда, Лілія не уявляла собі, скільки місця займає півтонни глини. Вона жила в невеличкому будинку, який насилу втиснувся між іншими будинками, отож перед ним не було садка. Тому, за браком місця, їй довелося розмістити глину у ванній, де та скидалася на якусь дивовижну інопланетну істоту.

Згораючи від нетерплячки, міс Гармидер негайно встановила круг, поставила ногу на привід – і добряче його розкрутила. Тоді вона взяла трохи глини – тобто глини було не так уже й мало – і поклала її на круг. На превелике здивування Лілії, покладена на круг глина тут-таки злетіла з нього на високій швидкості. Лілії не лишалося нічого іншого, а тільки спостерігати, як глина перелетіла через усю кімнату і розмазалася по лиці тітоньки Дори. На щастя, це була всього лише фотографія тітоньки Дори.

Міс Гармидер сяк-так відчистила тітоньку, поцілувала її, щоб загладити свою вину, і спробувала зробити все спочатку. Другий шматок глини повівся, загалом, так само, як і попередній, з тією лише різницею, що він полетів у протилежному напрямку, вилетів у відчинене вікно і влучив у велосипедиста, який тої миті проїжджав по вулиці. Глина розпласталася у нього на голові великим коричневим пляцком.

Засліплений глиною велосипедист в’їхав по приставленій дошці просто в кузов будівельного фургона. Коли будівельник прийшов до свого фургона по цеглу, то наткнувся там на ошелешеного велосипедиста, який намагався вибратися з-під уламків свого понівеченого велосипеда, причому на голові в нього було щось схоже на коров’ячу паляничку.

Що ж до Лілії Гармидер, то вона так і не втямила, що сталося. Вона якийсь час понишпорила у себе у вітальні, дивуючись, де ж це могла подітися глиняна ракета. Гончарний круг виявився доволі непередбачуваним, а тому міс Гармидер вирішила зайнятися ліпленням вручну. Тоді-то вона і зліпила слоника – чи, радше, восьминого-рогоноса?

Вона саме робила останні штрихи, коли задзвонив телефон. Міс Гармидер миттю кинулася піднімати трубку:

– Ало… Так, це я – міс Гармидер, принаймні так мене звали ще сьогодні вранці, коли я прокинулася… Та ви що?.. Зараз?.. Так, можу. Яка це школа? Віт-ендська початкова… Клас дев’яти- і десятиліток… Так, добре… За півгодини я буду у вас… Бувайте!

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 2 min

Міс Гармидер спробувала покласти трубку, але її руки були по самі лікті у мокрій глині, тому трубка прилипла до пальців, наче приклеєна. Вона відірвала трубку від правої руки, допомагаючи собі лівою, відтак тепер трубка прилипла вже до лівої руки. Тільки після кількахвилинної боротьби Лілії вдалося звільнитися від трубки, зачепивши її ліктем. Правда, її руки були вимазані глиною якраз по самі лікті, тож тепер трубка прилипла до лівого ліктя. Лілія струсила її на підлогу, а сама пішла на кухню, добре відмила руки і стала готуватися до школи.

Міс Гармидер швиденько напхала величезну полотняну торбу всякою всячиною.

– Так, а тепер поглянемо, чи я нічого не забула. Чи взяла я сумку зі шкільним приладдям? Так. Чи взяла я обід? Ні. Сьогодні мені доведеться пообідати у шкільній їдальні. Чи взяла я свою аптечку, свою медичну енциклопедію та свій набір для голковколювання в домашніх умовах? Так. Чи взяла я свої окуляри? Ні! (Не придурюйся, Ліліє, ти ж не носиш окулярів!) Ну, що ж, у дорогу!

Міс Гармидер вибігла з дому через парадні двері, впустила із рук торбу, тоді знову її підняла, сіла у свою придбану на розпродажу швидку допомогу та під завивання сирени і поблимування маячків поїхала у Віт-ендську початкову школу.

Можна було тільки подивуватися з того, наскільки порожніли дороги, коли міс Гармидер з’являлася на них, сидячи за кермом своєї швидкої допомоги.

Легкові авто поспішно притискалися до узбіч. Вантажівки зупинялися.

Навіть поліцейські привітно махали їй, гадаючи, що швидка допомога поспішає до хворого.

Поїздка до школи була легкою і позбавленою неприємностей.

Міс Гармидер налягла на кермо і круто звернула на стоянку Віт-ендської школи, усе ще не вимикаючи сирени, знайшла вільне місце, в кілька прийомів, вмикаючи то передній, то задній хід, заїхала на стоянку, зупинилася, скреготнувши гальмами, і вистрибнула з машини.

– О! – вигукнула міс Гармидер, повернувшись обличчям до школи. – Та тут цілий привітальний комітет! Як приємно!

З усіх вікон визирали обличчя: дітей, учителів, кухарів, секретарки, прибиральниці та директора. Усі чули сирену. Усі бачили, як приїхала швидка допомога. А тепер усі отримали нагоду побачити і саму міс Гармидер.

Містер Притул, директор, поспішав до неї через стоянку, нахиляючись, щоби підбирати торби, які вона губила одну по одній.

– Я дуже радий, що ви приїхали, – заговорив він, підбираючи першу з торб. – Я містер Притул. Я у цій школі директор. Ви можете називати мене просто Кевін, мене всі тут так називають, ну, принаймні у вічі, ха-ха! Хто ж його знає, як мене називають позаочі! Ха-ха! Пречудова швидка допомога, справді пречудова. Місіс Кишка – то саме вона зазвичай веде п’ятий клас – так от, у неї якісь там проблеми із животом, тож протягом найближчих двох тижнів, а то й більше, її не буде. П’ятий клас просто чудовий, діти там – особистості, скажу я вам, ха-ха! Будьте суворою, але справедливою, ось що я вам скажу. Нам треба завоювати їхню повагу. А оце-ось якраз і є п’ятий клас, онде, зверху – це оті, котрі махають руками і кричать, – о, погляньте, здається, Саманта Боггіс знову викинула Гері у вікно. Нічого страшного, з ним це не вперше. Він знає дорогу назад. Надзвичайна дівчинка ця Саманта, дуже яскрава особистість. Ну що ж, бажаю успіху, міс… е-е… міс… е-е-е…

– Гармидер, – усміхнулася міс Гармидер, якій нарешті підвернулася нагода і собі вставити слово. – Але називайте мене Лілія.

– Кевін, – кивнув містер Притул.

– Ні, не Кевін, а Лілія.

Містер Притул виглядав дещо спантеличеним.

– Я не Лілія, – сказав він.

– Ну, бо це я Лілія, – сказала міс Гармидер. – Це мене так звати. А чому ви назвали мене Кевін?

– Справді? Дивно. Адже Кевін – це моє ім’я.

Вони зупинилися перед головним входом.

– Отже, я Кевін, а ви – Лілія, – повторив містер Притул, і його пишні вуса привітно заколихалися. – Чудово, ха-ха! П’ятий клас – вище по коридору, останні двері ліворуч. Прекрасні діти, просто прекрасні. Такі витівники! На нас чекає багато роботи – розумієте, зараз Книжковий тиждень, і в п’ятницю мер має відкрити нашу нову шкільну бібліотеку. Кожен клас повинен вибрати собі тему за книжкою, і всі прийдуть у костюмах. Думаю, я буду Робокопом, ха-ха! Ну, гаразд, побачимося пізніше, е-е, Лідіє.

Перш ніж міс Гармидер встигла його виправити, він прожогом утік до свого маленького кабінету і поспішно зачинив за собою двері. Міс Гармидер підхопила свої сумки і рушила довгим коридором.

На півдорозі до класу двері одного з кабінетів зненацька розчинилися, і на порозі виникла постать, яка просто не могла не привернути уваги. Отож у дверях стояла висока і худа літня жінка. її одяг скидався на довгу чорну вечірню сукню, волосся кольору воронячого крила було зібране на потилиці у величезний кок, схожий на вулик, а у всій позі цієї жінки було щось від античної скульптури. Вона скинула свої хижозорі окуляри і втупила в Лілію пронизливий погляд.

– Місіс Вухокрут, – уривчасто повідомила вона. – Завуч. Ваш кабінет – наступний. І щоби без шуму. Дякую.

Мовивши це, вона коротко кивнула і зникла у своєму кабінеті.

Лілія Гармидер поставила сумки на підлогу і здивовано подивилася на зачинені двері. Далі вона підійшла до них, відкрила, просунула всередину своє привітне обличчя й усміхнулася місіс Вухокрут, яка здавалася шокованою вже навіть тим фактом, що хтось взагалі відкрив двері до її класу, та ще й не постукавши. Взагалі-то ніхто не наважувався навіть близько підходити до її кабінету.

За міс Гармидер спостерігало море маленьких зацікавлених облич. Гостя!

У них ніколи не бувало гостей! Гості в класі місіс Вухокрут були чимось на кшталт прибульців із далекої планети. Тимчасом Лілія усміхалася приголомшеній завучці.

– Лілія Гармидер, – оголосила вона. – Учитель на підміну. Я – в сусідньому класі. Там такий шум! Я навчу їх танцювати чечітку і грати на барабанах.

Бувайте!

Мовивши це, вона зачинила двері, підхопила свої торби і пішла.

У класі місіс Вухокрут зробилося тихо як у вусі. Місіс Вухокрут дивилася на зачинені двері класу так, ніби ті щойно показали їй язика, і при цьому ще й голосно зригнули. Діти ж дивилися на місіс Вухокрут, намагаючись вгадати, що вона зараз зробить, і перезиралися, ховаючи посмішки.

Тоді рот місіс Вухокрут почав поводитися у дуже дивний спосіб. Правда, дітей це нітрохи не здивувало, бо саме така поведінка рота місіс Вухокрут була відома всій школі. Декотрі діти навіть намагалися наслідувати її на шкільному майданчику, але нікому це не вдавалося настільки добре, як самій місіс Вухокрут.

Отже, її рот почав стискатися. Він втягувався досередини, так що її тонкі губи покрилися сіткою дрібних зморщок, а тоді її рот врешті-решт просто зник – так, ніби вона його проковтнула. Місіс Вухокрут робила так щоразу, коли почувала себе розлюченою. Інші люди в таких випадках кричать, верещать, рвуть на собі волосся, скачуть, а місіс Вухокрут втягувала рот, поки він зовсім не зникав…

Ну, але у Віт-ендську початкову школу прибула міс Гармидер – і тепер уже ніщо і ніхто не буде тут таким, як раніше.

Знайомство з п’ятим класом: «Обережно, діти!»

Міс Гармидер відчинила двері до п’ятого класу і ввійшла всередину. Як правило, у таких випадках її зустрічала зграйка дітей, які тихенько сиділи за своїми партами з виразом очікування на личках. Але цей п’ятий клас був не такий. Це не була зграйка, вони не сиділи тихенько – і в їхньому вигляді не було ні краплини очікування.

Саманта Боггіс викидала Гері у вікно – уже вп’яте за сьогоднішній ранок. Чимала група дітей біля задніх парт влаштувала чемпіонат класу з вільної боротьби, до участі в якому запрошувалися всі бажаючі. А частина дівчачої банди Саманти Боггіс захопила в рабство трьох хлопців.

– Доброго ранку! – привітно гукнула міс Гармидер.

На неї не звернули ніякісінької уваги. Лілія якусь мить поспостерігала за класом.

– Зрозуміло, – пробурмотіла вона собі під ніс і полізла у свою бездонну торбу.

Перш за все вона витягла звідти маленьку переносну електричну плитку, поставила її на стіл і ввімкнула в розетку. Тоді вона знову полізла в торбу. Цього разу Лілія витягла велику порожню бляшанку з кришкою на різьбі.

Групка борців припинила зав’язувати одне одного вузлами.

Вони повсідалися, щоби могти роздивитися цю дивну жінку, яка робила ще більш дивні речі з бляшанкою.

Лілія пішла з порожньою бляшанкою до вмивальника і набрала в неї трохи холодної води. Тоді міс Гармидер повернулася з бляшанкою до столу і поставила її на плитку. Поки вода доходила до кипіння, Лілія взялася витирати дошку, покриту написами на кшталт:

«Від Тома Наннері смердить»;

«Трейсі любить Майка»;

«У Даррена Оутса прищі на ж…» (далі було затерто).

Міс Гармидер, здавалося, не звертала ніякої уваги на дітей, більшість із яких тим часом тихенько прошмигнули за свої парти і сиділи, не зводячи очей з бляшанки на плитці. З отвору зверху бляшанки почала вириватися пара.

– Закипіло, міс, – сказав Даррен.

– Ага! Значить, уже.

Міс Гармидер повернулася від чистої дошки, вимкнула плитку і зняла з неї бляшанку. Тоді вона взяла кришку й акуратно закрутила нею бляшанку. Потім поклала її на стіл і, не сказавши більше ні слова, почала розбирати свої манатки. Усі, навіть Саманта Боггіс зі своєю бандою, не зводили очей з бляшанки. Що ж усе-таки робить ця дивакувата жінка?

Якийсь час нічого не відбувалося, аж тут, коли п’ятикласники потроху вже почали втрачати терпіння, почувся гучний звук: «Хрусь!» – і одна стінка бляшанки ввігнулася всередину.

Майже зразу пролунало ще одне гучне «Хрясь!» – і вся бляшанка зігнулася навпіл, ніби від удару гігантським невидимим кулаком.

Тоді прозвучало «К-р-рак!» – і бляшанка повністю стиснулася, перекинулася і впала на підлогу.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 3 min

П’ятикласники зірвалися на ноги і витріщилися на сплющену бляшанку. Далі вони зачудовано перезирнулися.

– Як це сталося? – вимогливим тоном запитала Саманта. – Як ви це зробили?

– Атмосферний тиск, – відповіла міс Гармидер. – Пара витіснила повітря з бляшанки, так що коли я закрутила кришку, всередині було менше повітря, ніж назовні. Це означає, що тиск повітря назовні був більший, ніж всередині, тому бляшанку розчавило тиском повітря.

– А зробіть так іще раз! – гукнув Майк.

– Принеси мені завтра бляшанку, і я зроблю так іще раз, – усміхнулася Лілія.

Трейсі засяяла.

– То ви і завтра в нас будете?

– Так. Я буду доти, доки місіс Кишка не одужає.

– То ось як це робить місіс Вухокрут, – почувся тихий голос із задніх парт. Усі обернулися і подивилися на маленького веснянкуватого хлопчика.

– Ой, та заткнися ти, Гері! – закричали на нього діти.

– Але ж це так, – не здавався Гері. – Це точно атмосферний тиск. Коли вона починає сердитися, коли почуває себе розлюченою, місіс Вухокрут закриває рот, і тоді він втягується всередину, точнісінько як ця банка. Можу закластися, що це атмосферний тиск.

– Гері, – погрозливо сказала Саманта, – якщо ти ще раз відкриєш рота, я заткну тобі його твоєю ж торбою.

– Ні-ні, не треба, – сказала міс Гармидер. – У нас є набагато важливіші речі, які треба зробити. Я чула, що цей тиждень – Книжковий тиждень, і що в п’ятницю всі будуть у костюмах. Містер Притул сказав мені, що кожен клас вибирає собі якусь тему. А ви її вже вибрали?

Після тяжких зітхань і бурмотіння Мі- шель пояснила, що ніхто ніколи не вибирав собі тему на Книжковий тиждень, тому що місіс Вухокрут завжди сама вирішувала, кому і ким бути.

– Он воно як, – пробурмотіла міс Гармидер. – То місіс Вухокрут вирішує за всі класи, а не тільки за свій власний?

Діти похмуро кивнули.

– А що буде, якщо ми самі виберемо собі тему? – запитала Лілія.

Очі широко розкрилися, щелепи повідвисали, брови позводилися догори, а по спинах забігали мурашки. У всьому класі запанувала атмосфера такого налякано-враженого здивування, що міс Гармидер здалося, ніби ніколи раніше ні про що подібне тут і не чули. Отож вона запитала в класу, чи міс Вухокрут уже вибрала для них тему.

– Так, – сказав Раян. – Квіткові феї. У місіс Вухокрут є «Книга адрес квіткових фей», це її улюблена книга, і вона хоче, щоб усі п’ятикласники перевдяглися квітковими феями.

У його голосі чомусь не було ані краплини радості.

– Ну що ж, мабуть, це досить цікаво, – сказала міс Гармидер, яка зовсім не була впевнена, що Книжковий тиждень має бути присвячений «Книзі адрес квіткових фей». – Значить, ви збираєтеся бути квітковими феями?

Це її запитання викликало зливу відповідей.

– Ну, раз так, – сказала міс Гармидер, – то давайте краще подумаємо про щось інше. Як щодо Вінні-Пуха?

– Вінні-Пух – це для маленьких, – пробурмотів Тоні, чим викликав загальне схвалення.

– А Робінзон Крузо? – запропонувала міс Гармидер.

– Робінзон Крузо – сам-один, – нагадала Клео. – Ми ж не можемо всі бути Робінзонами Крузо.

– Абсолютно правильно, – промимрила міс Гармидер. – Ну, а якщо Пітер Пен?

– У «Пітері Пені» теж є феї, – пробурчав Джеймс, – і все надто солоденьке.

– Так, але зате там є капітан Гак і його пірати, – сказала Саманта. – Я буду капітаном Гаком.

– Ти дівчинка! – вигукнув Даррен. – Дівчатка не можуть бути капітанами піратів!

– Це хто таке сказав? – верескнула Саманта, зриваючись на ноги і пронизуючи Даррена вбивчим поглядом.

– А чому б нам усім не бути піратами? – сказала міс Гармидер. – Пітер Пен нам узагалі не потрібний. Ми візьмемо темою свого класу піратів, і тоді всі будуть піратами.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 4 min

Остання пропозиція, здавалося, впала на добре підживлений ґрунт, аж доки Том не сказав, що дівчатка не можуть бути піратами, тому що вони занадто дівчачі, не знають, як правильно тримати шаблю, і не змогли би нікого вбити, бо тоді вони відразу перетворювалися б на медсестер:

– Вони би встромили в когось шаблю, а тоді казали б: «Ой, вибачте, будь ласка, це через мене у вас тече кров? Дайте я вас перев’яжу».

Хлопці вибухнули реготом, поки Саманта Боггіс не вискочила на свій стілець і не обвела їх лютим поглядом.

– Закладаюся, що з дівчаток набагато кращі пірати, ніж із хлопців! – крикнула вона, під’юджуючи хлопців посперечатися з нею.

Даррена і Вейна не треба було просити двічі. Вони позривалися з-за парт, люто розмахуючи лінійками:

– Ану, доведи!

За якихось кілька секунд у п’ятому класі між дівчатами і хлопцями розгорілася справжня битва. Лінійки зблискували на сонці, діти люто викрикували і скреготали зубами. Тим часом міс Гармидер схопила метрову лінійку і стала, вимахуючи нею, на вчительському столі, закликаючи дівчат до перемоги. Вона так захопилася, що кілька разів зачепила своєю метровою шаблею світильники під стелею.

– В атаку! – кричала Саманта, гасаючи по класу.

– Готуйтеся відбити абордаж! – репетував Майк.

Та в мить, коли запал битви сягнув апогею, двері розчахнулися, і в клас ввійшла місіс Вухокрут, пронизливо дуючи у свисток. Усі разом завмерли і подивилися на завучку. Місіс Вухокрут витріщилася на міс Гармидер.

– Що тут відбувається? – вимогливим тоном запитала місіс Вухокрут.

– Ми намагалися з’ясувати, чи дівчатка-пірати кращі за хлопців-піратів, – пояснила міс Гармидер, намагаючись почепити на місце один зі збитих нею світильників. – Але насправді, я думаю, вони рівні. А ви що про це думаєте, місіс Вухокрут?

– Що я про це думаю? Я ніколи в житті не чула нічого подібного.

– Вам ніколи раніше не доводилося чути про битви піратів? – запитала міс Гармидер.

– Ні, звичайно ж ні! Це просто смішно. А ви – ви стоїте на столі!

– Ну і?..

– У нашій школі вчителі не стоять на столах! – випалила завуч.

– О! А чому? – невинно поцікавилася міс Гармидер. – Розумієте, насправді це квартердек. Я стояла на квартердеку, щоби мати на оці свою піратську команду.

– Вашу піратську команду?!

– Так. Ми вирішили, що у п’ятницю, в останній день шкільного Книжкового тижня, ми будемо піратами. Це наша тема.

– Але ж ні, ви – Квіткова фея. Ви всі – Квіткові феї, – місіс Вухокрут аж нетямилася з люті.

– Уже ніскілечки, – пояснила міс Гармидер. – Ми вирішили, що краще бути піратами, правда, діти?

Приголомшені діти машинально кивнули. Місіс Вухокрут заціпило. Вона різко вдихнула, закрила рот і почала виконувати свій коронний номер.

– Атмосферний тиск, – прошепотів Гері. – Оно глядіть.

Усі спостерігали за тим, як рот місіс Вухокрут покрився зморшками і раптом просто зник. Завуч з гордо піднятою головою вийшла з класу, гримнувши за собою дверима. Усі діти полегшено зітхнули і розійшлися по своїх місцях.

– У вас будуть неприємності, міс, – майже захоплено сказала Саманта.

– А чому, що я такого зробила?

– Ви змінили її плани на Книжковий тиждень. Ми будемо піратами, а це набагато цікавіше, ніж те, ким буде шостий клас. Ніхто не може бути кращим за шостий клас, бо це клас місіс Вухокрут, він завжди найкращий. Досі ніхто ніколи не заперечував сказаного місіс Вухокрут, а ви заперечили.

– Ви не мали їй перечити, – пояснила Кімберлі. – Ви мали тільки слухати. Навіть містер Притул ніколи не перечить місіс Вухокрут.

– Що, справді? Дуже дивно. А яка тема в шостого класу?

– Римські боги і богині, – повідомила Дон. – Шостий клас на кожен Книжковий тиждень завжди вбирається римськими богами і богинями. Вони перевдягаються Юпітером, Мінервою, Марсом і тому подібне. Ну, а тоді вони просто стоять, усі такі надуті й зарозумілі, і тільки віддають накази направо і наліво.

– Он воно як, – пробурмотіла міс Гармидер. – Мушу зауважити, що боги і богині – це звучить не надто цікаво. Ну що ж, гадаю, нам краще зайнятися нашою власною темою. Думаю, ми вже довели, що дівчатка теж можуть бути добрими піратами. Насправді було чимало знаменитих жінок-піратів, які плавали в «семи морях».

– Це правда, міс? – запитала Саманта, яка, почувши це, була, як і всі інші, вкрай здивована.

– Звичайно, – відповіла міс Гармидер. – Деякі з них закінчили своє життя, пройшовшись по дошці, як і чоловіки-пірати.

– А можна, ми теж влаштуємо прогулянки по дошці, міс? – запитав Вейн. – Я хотів би, щоби мені доручили командувати прогулянками по дошці.

– Напевно, ми відкладемо це на потім. Спершу нам треба зібрати відомості про піратів: як вони жили, як вдягалися і так далі, і тоді ми будемо знати, як нам вдягатися і що робити.

Усі негайно кинулися до книжкових шаф, щоби подивитися, чи є там що-небудь про піратів, а міс Гармидер приготувалася провести ранок у спокійній обстановці. Поки діти збирали необхідні їм відомості, думки міс Гармидер звернулися до завуча. Що ж це за така дивна жінка, ця міс Вухокрут, і чому всі завжди роблять те, що вона каже?

Битва починається

Місіс Вухокрут стояла в маленькому кабінеті містера Притула і згори вниз дивилася на директора. Містер Притул, зіщулившись, сидів за своїм столом. Було видно, що він почувається дуже ніяково. Стіл був великий, і містер Притул дуже його любив. Коли він сидів за ним, до нього було дуже важко наблизитися, і це стосувалося будь-кого, а надто місіс Вухокрут. Містерові Притулу зайняло чимало часу встановити його так, щоби відстань між ним і місіс Вухокрут була якнайбільшою.

– Вона стояла на столі, містере Притул, – випалила завуч. – Діти билися, а ця… жінка… під’юджувала їх. І що ви збираєтеся з цим робити?

– Міс Гармидер сьогодні лише перший день у нашій школі, – почав містер Притул. – Думаю, нам усім треба бути друзями. Дружна школа – щаслива школа.

– Містере Притул, п’ятий клас тренувався бути піратами, – пояснила місіс Вухокрут.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 5 min

Директор промимрив щось на тему того, що якраз пірати найбільше підходять учням цього п’ятого класу, але, на щастя, місіс Вухокрут його не почула.

– Мало того, – вела далі вона, – п’ятий клас збирається бути піратами упродовж Книжкового тижня.

– Гарна ідея.

– Це нітрохи не гарна ідея, містере Притул, – відрізала місіс Вухокрут. – Якщо ви пам’ятаєте, я вже вирішила, хто ким буде на Книжковому тижні. Місіс Пател буде Білосніжкою, а її чотирилітки будуть сімома гномами.

– Але в підготовчому класі місіс Пател двадцять сім дітей, а не сім.

– Мені це чудово відомо, містере Притул, але тільки ці діти достатньо маленькі, щоби бути гномами, – пояснила місіс Вухокрут зі своєю бездоганною логікою.

– І місіс Пател не зовсім… е-е… – містер Притул ніяк не міг підібрати слова.

– Я згодна, що місіс Пател – не ідеальна кандидатура для Білосніжки. Вона огрядна, і їй п’ятдесят три роки. Але я впевнена, що для ‘її гномиків це не матиме значення.

Містер Притул не був аж настільки у цьому впевнений, та йому бракувало мужності наполягти на своєму.

– А другий клас? – зітхнувши, запитав він.

– Нодді та казковий народець, – бадьоро сказала завуч, просуваючись за списком. – Третій клас буде кроликами.

– Кроликами? Що, всі?

– Так, ну, знаєте: Пухнастик, Кошлатик, Стрибунчик, Красунчик, Плигунчик, Плакунчик, Бруднульчик, Гризунчик і так далі. Кролики, про яких писала Беатрікс Поттер.

– Я чомусь анітрохи не впевнений, що там був Кошлатик, – почав містер Притул, – або Плакунчик, або Бруднульчик, якщо вже на те пішло.

– Не треба підходити до всього настільки буквально, містере Притул. Третій клас буде кроликами. Крім того, ми ухилилися від теми. Я прийшла до вас тому, що міс Гармидер сказала п’ятому класу, що вони можуть бути піратами, а це ніяк не відповідає моїм планам на Книжковий тиждень. Отже, що ви з цим робитимете?

Директор нервово посмикав свій пишний вус.

– Давайте дамо міс Гармидер день-два, щоби освоїтися. Не забувайте, що їй дістався п’ятий клас, а з ними важко дати собі раду.

– Я впевнена, що я легко дала би собі з ними раду, – відрізала завуч.

– Авжеж. – погодився містер Притул, думаючи, що місіс Вухокрут легко дала би собі раду навіть з акулою-людожером, і до того ж голими руками. – Але міс Гармидер тільки-тільки прибула в нашу школу, і вона допомагатиме нам, поки не повернеться місіс Кишка, – містер Притул раптом відчув приплив мужності. – Думаю, нам варто дозволити дітям бути піратами.

Місіс Вухокрут витріщилася на директора.

Вона не вірила своїм вухам: містер Притул наважився їй заперечити. А він же ні разу не заперечував їй – ані разу за всі п’ять років свого директорування.

Ось що наробила ця паскудна жінка. Міс Гармидер багато за що відповість!

– Ви хочете дозволити п’ятому класу бути піратами?

Містер Притул важко ковтнув слину і кивнув головою, намагаючись уникнути колючого, пронизливого погляду місіс Вухокрут.

– Ви дозволите їм гасати по всій школі, здіймати розгардіяш і вчиняти безпорядок?

– Ну, не думаю, що це буде аж так, – промимрив містер Притул, відчайдушно сподіваючись, що цього дійсно не станеться. – Я цілком упевнений, що міс Гармидер усе триматиме під контролем.

– На вашу відповідальність, – відрізала завуч і гордо вийшла з кабінету, гримнувши дверима.

Містер Притул закрив очі й почав планувати літню відпустку. Чи Південна Америка знаходиться достатньо далеко?

Місіс Вухокрут якийсь час постояла за дверима, щоби заспокоїтися. Вона поправила свій високий кок, намагаючись, щоб він стояв абсолютно рівно. Її зіниці звузилися до чорних цяточок. Вона аж ніяк не збиралася змінювати свої плани через якусь там підмінну вчительку на кшталт міс Гармидер. О ні, цю жінку очікувала дуже неприємна несподіванка.

До обіду п’ятикласники вже збагатилися знаннями про піратів і почали придумувати, якими саме піратами вони хочуть бути.

Вейн настільки перейнявся ідеєю носити пов’язку на оці, що вирішив надягнути дві.

– Не будь дурним, – фиркнула Клео. – З двома ти нічого не бачитимеш.

– Ну і що? Якщо я захочу, я можу бути сліпим піратом.

Але в голосі Вейна не було цілковитої переконаності.

– Тут написано, що пірати часто тримали на борту ручних тваринок, – вигукнула Мішель. – Я хочу бути піратом із тваринкою.

– Але ж у тебе вдома тільки богомол, – крикнув їй Джеймс. – То як же це ти збираєшся бути піратом із богомолом?

– Зате в мого дядька є мавпочка, так що я прийду з мавпочкою.

– Нема в твого дядька ніякої мавпочки! – у голосі Джеймса зазвучала заздрість.

– Є, щоб знав!

– Ну і що, все одно він не дозволить тобі взяти її до школи, – сказав Джеймс, але Мішель тільки усміхнулася і показала йому язика.

– А ви теж будете піратом, міс? – запитав Даррен у міс Гармидер.

– Авжеж, вже вирішила, ким я хочу бути. Я буду капітаном Чорна Борода.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 6 min

– Та ну! А ми думали, ви будете піраткою.

– Воно-то так, але я завжди хотіла бути Чорною Бородою. У нього було довге і кучеряве чорне волосся, в яке він вплітав гарматні ґноти. Перш ніж вдертися на ворожий корабель, він їх підпалював. Вороги, побачивши його, мабуть, ціпеніли від жаху.

– Ага, наче від місіс Вухокрут, – буркнула Дженніфер, і всі щиро розреготалися.

– А в нас буде корабель? – раптом запитав Гері.

– Гері! – хором вигукнув весь клас. – Який же ти дурний!

Але міс Гармидер подумала, що це чудова ідея.

– Ми не можемо мати справжнього корабля, але чому б нам не перетворити цей клас на свій піратський галеон? Погляньте, вікна могли би бути гарматними портами…

– Ага, чудово! І ми могли би зробити гармати, виставити їх у вікно і стріляти по всіх, – вигукнув Стюарт.

– А полонених ми би примушували йти по дошці, – просичала Саманта Боггіс, позираючи на нещасного Гері. – Ото я потішуся!

Міс Гармидер дивилася на них – і бачила перед собою щасливі та зацікавлені дитячі личка. «Це буде чудовий тиждень», – подумала вона. Вона намагалася не думати про те, що п’ятикласники скоро перейдуть у шостий клас. Шостий клас був останнім, найстаршим класом, до того ж, він був класом місіс Вухокрут. Нікому не дозволялося вчити шестикласників, крім самої місіс Вухокрут. Можливо, причина була в тому, що місіс Вухокрут не любила маленьких дітей, яким треба було зав’язувати шнурівки і витирати носа, дітей, які не вміли тримати ножиці та яких могло знудити в пісочниці.

Інша причина зводилася до того, що найменші діти найменше знали, тож їх доводилося всьому вчити. І до того, що вчити шестикласників (порівняно з вимогами, які ставили до вчителя наймолодші діти) було цілком легко. Або ж (як щоразу підкреслювала місіс Вухокрут) причина полягала в тому, що шестикласники були особливо вимогливими учнями, яким був потрібен найкращий вчитель, тобто вона сама.

Шестикласники не очікували Книжкового тижня з нетерпінням. Вони прекрасно знали, чого їм сподіватися, і коли місіс Вухокрут сказала їм, що вони будуть римськими богами і богинями, діти просто похмуро перезирнулися. Вона приколола до дошки список, з якого учні могли вибрати – кожен для себе – таких надзвичайно цікавих богів, як Купідон, Аврора, Меркурій і так далі.

Від хвилювання шестикласники не могли вимовити ні слова, а коли один хлопець нарешті спромігся-таки щось сказати, то це прозвучало напрочуд схоже на стогін у безвиході.

Ну, а місіс Вухокрут весь час в обід і після обіду напружено думала – думала іцо є сили. Здавалося, ніби всі бджоли з її кока-вулика позалітали їй у голову і там дзижчали.

Як же перехитрити цю нестерпну міс Гармидер?

Якщо п’ятикласники прийдуть перевдягнені піратами, то вся слава дістанеться їм. Вона давала іншим класам примітивні, тупі теми якраз задля того, щоби на їхньому тлі шостий клас – її клас – виглядав якнайкраще. Якби ж то вона сама додумалася дозволити шестикласникам бути піратами! Пірати? Це просто жахливо!

До кінця дня місіс Вухокрут аж кипіла. їй ніяк не придумувався план, як поставити міс Гармидер на місце. Завуч відправила дітей додому, будучи у препоганому настрої (щоправда, діти цього навіть і не помітили; їм здавалося, що вона така, як завжди), і весь вечір ламала собі голову, шукаючи розв’язання.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 7 min

«Віддавайте нам ваші скарби!»

Здалеку почулося завивання сирени, яке швидко наближалося до школи.

– Це міс Гармидер, – сказав Гері, і не помилився.

Ліліїна швидка допомога влетіла на стоянку і зупинилася, звиснувши гальмами. Міс Гармидер вискочила з машини, розгубивши половину своїх сумок, і кинулася через майданчик до дверей школи.

Діти спостерігали за нею з вікон.

– Як ти думаєш, вона божевільна? – поцікавилася Тіна.

– Мені байдуже, – відповів Раян. – Вона сплутала плани Вухокрутки, і я думаю, що вона заслужила медаль за відвагу.

Двері класу різко відчинилися, і всередину влетіла міс Гармидер, розсипавши вміст своїх сумок по всій підлозі та збивши по дорозі до свого столу шість вазонів, які стояли на підставці.

– Вибачте за запізнення, – закричала вона, – але мого хом’ячка затягло в пилосос. Я перемкнула його на видування; бідолашна тваринка вилетіла з труби і впала прямо в моє горнятко з кукурудзяними пластівцями. Мені довелося віднести його у ванну, вимити з шампунем і висушити феном. Зараз хом’ячок почуває себе непогано, а от пластівці, думаю, вже непридатні.

– Вона таки божевільна, – шепнула Трейсі Саманті.

– А Мішель уже тут? – запитала Лілія, привітно усміхаючись до всіх.

– Тут, міс.

– Ти дістала дядькову мавпочку? – запитала міс Гармидер.

– Ні, міс, його не було вдома.

Почувши це, Джеймс вигукнув:

– А я казав, що ти не маєш ніякої мавпочки! Я казав, що ти її не приведеш!

– А от і ні! А от і приведу! Я не винна, що дядька не було вдома!

– Так? А от закладаюся, що в тебе нема навіть дядька, не те що мавпочки.

– Джеймс! Мішель! – прикрикнула на них Лілія. – Я більше не хочу про це чути. Мавпочки сьогодні нема, і годі про це. Можливо, тобі вдасться дістати її завтра, Мітттель?

– Я постараюся, міс.

Поки міс Гармидер робила перекличку, п’ятикласники дещо заспокоїлися, а тоді запитали, чим вони займатимуться сьогодні.

Лілія подивилися на їхні обличчя, на яких було написано очікування.

– Що ж, думаю, сьогоднішній день ми можемо присвятити вживанню в образ піратів, щоби належно приготуватися до завтрашнього маскараду. Ви знаєте, чим займалися пірати?

– Вбивали людей! – вигукнула Саманта Боггіс. – Можна, ми будемо вбивати шостий клас, будь ласка, міс?

– Не на цьому тижні, Саманто, якщо ти не проти, і в кожному разі не робіть цього, доки я тут. Пірати викрадали людей, висаджували їх на безлюдному острові і вимагали за них викуп. Вони захоплювали кораблі, забирали собі все золото і коштовності, які були на них, а тоді пливли до таємничих островів – і закопували там свої багатства, здобуті злочинним шляхом.

– Мені це подобається, – вишкірилася Саманта.

– У мене у швидкій допомозі є деякі речі, які можуть нам пригодитися, – вела далі міс Гармидер. – Якщо ми хочемо перетворити цей клас на піратський галеон, нам знадобляться шаблі і кинджали, гармати і ядра. Крім того, нам знадобляться скарби, і я думаю, що ми зможемо зробити кілька набігів, як справжні пірати.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 8 min

Саманта Боггіс не могла повірити своєму щастю:

– Набіги, міс? Справжні набіги? Тобто такі, коли махають шаблями, залякують людей і викрадають їхні скарби?

– Не зовсім, Саманто. Думаю, на початку ми не будемо нікого лякати. І звідки тільки в тебе беруться такі ідеї? Я збираюся послати кількох дітей у набіг на інші класи, сказати, що вони пірати, і вимагати скарбів. Я впевнена, що інші вчителі приєднаються до забави. Врешті-решт, це ж частина Книжкового тижня.

– А що ми будемо робити потім? – запитав Том.

– Ми закопаємо скарби в потаємному місці, тобто хтось із нас закопає. Бо я збираюся поділити клас на дві команди. Одна команда закопає скарби, а тоді намалює таємну карту, на якій буде показано, де закопані скарби. Тоді друга команда спробує їх знайти.

П’ятикласники дивилися на міс Гармидер такими очима, ніби вона була ангелом і творила чудеса.

– Це надзвичайно, – видихнув Ніл. – Це буде фантастично.

– А як бути з Вухокруткою? – запитала Тіна. – Вухокрутці це не сподобається.

– Вухокрутці? – перепитала міс Гармидер, злегка усміхнувшись.

– Ой, вибачте, міс, – Тіна почервоніла. – Я мала на увазі місіс Вухокрут.

– Я б і не здогадалася. Щодо місіс Вухокрут не переживайте. Я впевнена, що вона подумає, що це дуже весело. А зараз ходіть-но зі мною: треба забрати речі зі швидкої допомоги.

Більшість дітей решту часу до обіду займалися тим, що міряли лінійками, вирізали ножицями з паперу, клеїли, фарбували і прибивали. Але найбільше задоволення мала набігова команда. Міс Гармидер чомусь вирішила, що Саманта Боггіс не дуже підходить для набігової команди – хоча, можливо, вона подумала, що Саманта Боггіс підходить для цієї ролі аж занадто добре. Тому вона вибрала трьох дітей, які не надто захоплювалися піратами.

У трійцю, котора мала наганяти жах, увійшли Раян, Клайд і Лінда. Вони вирішили спершу вирушити за найлегшою здобиччю і, не зволікаючи, подалися просто до класу місіс Пател із чотири- і п’ятирічними дітьми. Під дверима класу місіс Пател набігова команда розпочала довгу суперечку, чи потрібно їм стукати.

– Дурниці, – пробурчав Клайд. – Справжні пірати не стали би стукати.

– Але ж насправді ми не справжні пірати, зовсім не справжні, і ти знаєш, що робить місіс Вухокрут, якщо не постукати, – Лінда нервово гризла нігті.

– А що, якщо ми постукаємо, а тоді раптово ввірвемося? – запропонував Раян.

Але перш ніж вони встигли дійти згоди, двері відчинилися, і на порозі з’явилася місіс Пател, яка привітно усміхнулася до них:

– Привіт. Вам щось треба? Ви так довго тут стоїте і сперечаєтеся. Нам було цікаво, що тут відбувається, правда, діти?

Двадцять сім маленьких личок повернулися і подивилися на трьох піратів, які стояли за дверима. Лінда вгризлася в нігті з іще більшою силою. Раян кашлянув і почервонів. Клайд зібрав усю свою мужність.

– Розумієте, місіс Пател, ми – пірати, – прошепотів він, дивлячись у підлогу.

– Що-що? – перепитала місіс Пател, з усіх сил стримуючись, щоб не розсміятися.

Клайд стиснув кулаки.

– Ми – пірати! – різко вигукнув він, напустивши на себе надзвичайно похмурий і войовничий вигляд. – І ми прийшли, щоби викрасти ваші скарби!

– Угу! – Раян войовничо махнув своєю піратською шаблею.

Лінда остаточно догризла всі свої нігті.

– Ой, дітки! На нас напали пірати! – місіс Пател підняла вгору руки, показуючи, що вона здається. – Проходьте, будь ласка, – запропонувала вона і провела піратів у клас.

Місіс Пател підійшла до свого столу і витягла стару бляшану коробку з-під печива, в якій вона зберігала пластирі, запасні шнурівки та подібні придатні речі.

– Ось моя коробка зі скарбами, – сказала вона. – Ви можете її взяти, якщо ви не зробите нам нічого поганого.

Клайд схопив коробку:

– Дякую, місіс Пател, це чудово… Я хотів сказати, угу, і всім сидіти і не рухатися, інакше ця пані постраждає.

Він був не зовсім упевнений, чи пірати говорять саме так, але принаймні це звучало досить грубо і загрозливо. Пірати позадкували з класу, закрили за собою двері і прожогом побігли геть. Вони зупинилися аж тоді, коли клас місіс Пател зник з очей.

– Надзвичайно! – вигукнув Раян. – Нам це вдалося! Ми захопили скарби.

– І тепер ми вже можемо йти? – прошептала Лінда.

– У жодному разі. Нам треба захопити ще трохи скарбів.

Клайд уже складав підступний план.

Окрилений успіхом їхнього першого набігу, він набрався сміливості:

– Давайте пограбуємо містера Притула!

Раянові відвисла щелепа, а Лінда раптом

відчула, що їй конче необхідно піти в туалет. Хлопці стояли і чекали. Лінда сподівалася, що, перш ніж вона повернеться, набіг уже завершиться, і була розчарована, коли побачила, що хлопці все ще чемно чекають на неї.

Троє піратів стали прокрадатися до кабінету містера Притула. Цього разу навіть Клайд був упевнений, що спершу треба постукати, тож він голосно погримав у двері, а тоді вони ввірвалися всередину.

Містер Притул саме призволявся канапкою з сиром і помідорами. Тому він не міг говорити, бо якби він заговорив, великий шматок сиру випав би йому з рота.

– А! – ось і все, що він зумів вимовити.

– Ми пірати! – крикнув Клайд. – Віддавайте нам ваші скарби!

– Будь ласка, – почав містер Притул, мало не вдавившись шматком канапки і насилу його проковтнувши. – Давайте будемо друзями. Називайте мене Кевін…

– Будь ласка, Кевіне, – хрипло повторив Клайд. – Віддавай нам усі свої скарби!

– Ага, добре, ну що ж, давайте подивимося, – містер Притул почав порпатися у кишенях у пошуках дрібних монет. Здавалося, до нього не зовсім дійшло, про що йдеться. – Ви збираєте гроші на доброчинність? А на що саме?

– Ми пірати, – ще раз повторив Клайд, і вони з Раяном замахали шаблями, тоді як Лінда з тривогою зиркала на містера Притула з-за Раянового плеча.

– А, звичайно, – ви ж із класу міс Гармидер, чи не так? – усміхнувся містер Притул.

– Ми з піратського галеона капітана Чорна Борода, – виправив його Клайд. – І якщо ти зараз же не віддаси нам свої скарби, ми відріжемо тобі вуха!

– Ой-ой! – пискнула Лінда і чкурнула назад у туалет.

Містер Притул виглядав досить наляканим і, швидко пробігшись очима по своєму кабінету, передав їм маленький срібний кубок, який шкільна футбольна команда здобула цієї весни.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 9 min

– Будь ласка, не відрізайте мені вух, – попросив він.

– Не будемо, – гаркнув Раян. – Не цього разу… Кевіне.

Пірати з п’ятого класу зробили ще один набіг, цього разу на міс Гудлі, яка негайно запропонувала віддати їм весь її клас, тому що, як пояснила вона піратам, всі її діти – це її «маленькі скарби».

Клайд не знайшов, що на це відповісти, але Раян пригрозив, що зв’яже її і змусить іти по дошці, якщо вона не віддасть їм справжній скарб. Міс Гудлі швиденько віддала їм коробку гігантських перлин, закамуфльованих під мармурові кульки, й обоє хлопчиків з тріумфом повернулися до класу.

– А де Лінда? – запитала міс Гармидер. – Сподіваюся, її не взяли в полон?

– Ні, вона пішла до туалету, міс, – пояснив Клайд.

Тим часом школярі порозсідалися довкола, щоби порозглядати скарби, перш ніж закопати їх.

Хитра Трейсі

Міс Гармидер подумала, що було б добре заховати скарб одразу після обіду. Загін ховачів очолила Саманта Боггіс. Пригрозивши іншому загону, що кожен, хто спробує шпигувати за ними, буде негайно вбитий, вона повела своїх піратів закопувати скарб.

– Куди ми йдемо? – запитав Майк.

– Туди, де ніхто і не подумає шукати; туди, куди ніхто не наважиться навіть зазирнути.

– Це куди?

– Замовкни, мені треба подумати.

Вони визирнули у вестибуль, але там була місіс Вухокрут, яка вела у шестикласників урок фізкультури.

Діти з подивом спостерігали, як одинадцятеро учнів у цілковитій тиші лазять по канату, ходять по колоді та перекидаються через голову на матах.

– Як же їй вдалося зробити так, що вони займаються настільки тихо? – прошепотіла Клео. – Це ж неприродно.

– І куди поділася решта класу? – поцікавився Майк.

Замість відповіді Саманта просто показала на протилежний бік вестибулю.

Під стіною, лицем до неї, виструнчилася довга шеренга з двадцять одного учня; вони стояли зі складеними на головах руками. Цієї миті місіс Вухокрут пронизливо крикнула, і до шеренги стіноспоглядачів приєдналася ще одна дитина.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 10 min

– Якщо врахувати, коли почався урок… через десять хвилин там буде стояти весь клас, – пробурмотіла Саманта. – Ходімо, в нас мало часу. Мені сяйнула грандіозна ідея.

– Яка? Про що?

Ховачі поспішили за своїм ватажком, згораючи від цікавості. Ніхто не здогадувався, що вона замислила. Саманта з-за плеча усміхнулася до них, як завжди, вишкіривши зуби, і зупинилася перед дверима шостого класу.

– Ми заховаємо наш скарб тут – у класі Вухокрутки. Інші можуть здогадатися, де він захований, але нізащо не наважаться видобути його, поки Вухокрутка в класі!

Саманта розрахувала бездоганно.

Ніхто при здоровому глузді не наважився би зайти в клас Вухокрутки, якщо та була в класі.

– Клео, Майк – стійте на атасі.

Міцно тримаючи скриню зі скарбами,

Саманта та її піратська шайка ввірвалися в клас і роззирнулися в пошуках годящого місця для схованки. На всіх партах лежали акуратно поскладані стосики одягу, який діти познімали, переодягаючись на фізкультуру.

– Вони складають одяг! – Том не міг повірити своїм очам. – Усе, і навіть шкарпетки! Це дико, це просто дико!

– Тут усе не як у людей, – сказав Рейві, намагаючись, щоби з його тону було зрозуміло, що тут можна підхопити жовту лихоманку чи ще яку заразу.

Самантин погляд упав на велику шафу в кутку. Всередині були баночки з фарбою, папір, олівці, лінійки, книжки, ножиці і таке інше. Вона потяглася навшпиньки і, всміхаючись від вуха до вуха, всунула скриньку на найвищу поличку. У двері постукали.

– Вухокрутка! – засичав Майк. – Атас!

Дітям якраз вистачило часу, щоб закрити дверцята шафи й вислизнути з класу, перш ніж перед дверима з’явилася місіс Вухокрут, а за нею рівненький рядочок дівчаток і рівненький рядочок хлопчиків – у цілковитому мовчанні. Сховавшись у гардеробі, Саманта зі своїми піратами спостерігала, як шестикласники ховалися за дверима свого класу. Двері зачинилися.

– Прекрасно! – вона задоволено засміялася. – Не можу більше чекати! Ходімо назад до класу, малювати карту.

Команду шукачів скарбів очолювали Даррен і Трейсі. Вони вирушили на пошуки на великій швидкості та з великими сподіваннями.

Том Наннері, який малював карту, постарався, щоби вона виглядала якомога правдоподібнішою. Над класом місіс Пател було написано: «Земля ліліпутів», а кабінет містера Притула називався «Печера Великого Вождя». Напис над шостим класом попереджав: «Обережно, дракон», а жирний чорний хрестик давав знати, що скарб закопаний у кутку цієї печери.

Шукачі скарбів не надто добре вміли читати карти, тож їм зайняло трохи часу, доки вони розібралися в Томових підказках і збагнули, що до чого. Вони чотири рази пройшли через вестибуль.

– Проблема в тому, – пробурмотіла Трейсі, – що ми навіть не знаємо, де тут який бік. І взагалі, хто такі ці ліліпути? Я бачу, що Саманта просто насміхається з нас.

Розв’язати цю проблему вдалося Гері:

– Тут написано: «Дракон», а я знаю в нашій школі тільки одного дракона – Вухокрутку.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 11 min

Вони поспішили по коридору до шостого класу. Даррен уважно вивчав карту:

– Ага, дивіться, якщо дракон – у шостому класі, тоді місіс Пател отут, де ліліпути – першокласники, бачите? Чудово!

– Не знаю, чим ти такий задоволений, – сказала Трейсі. – Якщо вірити карті, скарб захований у шостому класі.

Діти не могли приховати свого розчарування.

– І як їм тільки вдалося туди пробратися? – поцікавився Раян, але цього ніхто не знав. – Ну добре, якщо комусь вдалося пробратися туди один раз, то комусь має вдатися пробратися туди і вдруге. Нам потрібен план.

Діти замислилися.

– Нам треба точно знати, в якому місці в класі захований скарб, – заявила Трейсі. – Гляньте, на карті він у цьому кутку. Що в них у цьому кутку класу? Тоні, йди і подивися.

– Я? Як?

– Ти що, дурний? Просто швиденько зазирни крізь віконце у дверях.

– А якщо мене попалять?

– Нічого не станеться, давай, – із цими словами Даррен підштовхнув Тоні, і той раптом виявив, що йде в напрямку дверей класу місіс Вухокрут.

Він поволі-поволі, сантиметр за сантиметром піднімав голову, поки не виставив очі над рамою віконця. Він зазирнув усередину – і зустрівся очима з крижаним поглядом готової до бою завучки.

– Ага, ти – той хлопець там за дверима!

Голос Вухокрутки було чути навіть у гардеробі, де решта шукачів скарбів скулилися і затамували подих. Двері різко відчинилися, і місіс Вухокрут пронизала Тоні своїм паралізуючим поглядом:

– Що це ти тут робиш, Тоні Вільямс?

Бідолашний Тоні потупив очі та з усіх

сил старався придумати якусь хорошу відмовку, але з цього нічого не вийшло:

– Не знаю, місіс Вухокрут, – прошепотів він.

– То ти не знаєш? Он як? Тебе послала міс Гармидер?

– Е-е, так, ні, так, тобто ні.

Завуч схопила Тоні за плече залізною хваткою:

– Будеш стояти в моєму класі під стіною, поки не придумаєш розумну відповідь. Вперед!

Тоні зник за дверима, і вони зачинилися за ним.

– Спрацювало просто прекрасно, Трейсі, – сказав Даррен.

– Ну, вибачте, – сказала Трейсі. – А може, в когось є кращі ідеї? Як би там не було, коли місіс Вухокрут відкрила двері, я помітила, що в тому кутку стоїть велика шафа. Не сумніваюся, що вони сховали скриню зі скарбами власне у цій шафі. Ось тільки як нам виманити Вухокрутку з класу, щоби ми могли туди зайти?

– Передати їй повідомлення, – сказав Гері. – Сказати їй, що її хоче бачити містер Притул, чи щось таке.

Шукачі скарбів подивилися на Гері.

Це була вже третя гарна ідея, висловлена ним за два дні.

Він явно був набагато розумнішим, ніж вони про нього думали.

– Чудова ідея, – сказала Трейсі. – Добре, щодо повідомлення – ну, наприклад, як ви ставитеся до такого: «Містер Притул просив передати, що вам телефонують у важливій справі»? Тоді їй доведеться піти до його кабінету. Піти, а тоді повернутися – це ж купа часу. Ходімо!

Решта дітей просто дивилися на неї.

– Ти це придумала, – сказали вони, – ти і йди.

Трейсі промимрила собі під ніс кілька страшних погроз, але вибору в неї не було, і вона це знала. Дівчинка глибоко вдихнула повітря і пішла до драконової нори.

Перед дверима вона зупинилася й озирнулася на гардероб.

– Давай! – просичали Даррен і Гері.

Трейсі через силу ковтнула слину і постукала. Вона почула кроки за дверима. Скрипнула клямка. Двері відчинилися, і серце Трейсі зупинилося в грудях.

– Ну? А тепер що?

– Місіс Вухокрут, містер Притул просив передати, що вам телефонують у важливій справі.

– Справді? А чому він послав тебе? Чому він не прийшов сам?

– Я… я не знаю, – затнувшись, вимовила Трейсі. – Я була в секретарки, коли задзвонив телефон, а тоді він вийшов, побачив мене і послав до вас.

Трейсі сама була вражена власним нахабством. Завуч грізно подивилася на своїх учнів.

– Ніхто ні слова, поки я не повернуся, – наказала вона. – Робіть математику.

Місіс Вухокрут гордо покрокувала коридором. Як тільки завуч зникла за рогом, шукачі скарбів вискочили з гардеробу і ввірвалися в кабінет.

Уже в дверях до них раптом дійшло, що вони не врахували одну маленьку проблему: вони позбулися місіс Вухокрут, але не позбулися її класу. Шестикласники погрозливо дивилися на них, а Джон вимогливо промовив:

– Що вам тут треба?

Трейсі знову довелося посилено поворушити мізками.

– Нам? Міс Гармидер послала нас по дещо. Вона сказала, що воно у цій шафі.

Трейсі усміхнулася і підійшла до шафи. Джон повільно піднявся на ноги, а за ним іще дехто з його однокласників.

– Та ну? І що ж це?

– Фарба, – сказалаТрейсі, яка вже встигла відкрити дверцята і помітила кілька баночок з фарбою на поличках. – Вона сказала, що в неї закінчилася яскраво-зелена фарба.

Трейсі встигла зауважити скриньку зі скарбами на верхній полиці і змовницьки підморгнула своїм.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 12 min

Шестикласники дивилися на них з підозрою. Було несхоже, що вони повірили Трейсі.

– Ой, дивіться! – раптом вигукнула вона, показуючи у вікно, і коли шестикласники відвернулися, ступила на нижню поличку і потяглася за скарбами.

– Що? – буркнув Джон, витріщаючись у вікно.

– Птах, я бачила птаха… великого… величезного птаха, напевно, лелеку… – голос Трейсі з-за поличок звучав приглушено, і Джон обернувся подивитися, що відбувається.

– Злазь! Не можна! – закричав Джон і кинувся до шафи, а за ним половина його однокласників. Зграйка шукачів скарбів відчайдушно намагалася втекти.

Трейсі вчепилася за верхню полицю, але Джон тягнув її за ноги все сильніше, так що вся шафа почала нахилятися. Папір, олівці та баночки з фарбою позлітали з поличок і каскадом посипалися на підлогу. Трейсі заверещала і відпустила шафу, яка одразу зайняла своє нормальне положення. Але шкоду вже було зроблено. Баночки з фарбою, впавши на підлогу, повідкривалися, і суха фарба хмарками здійнялася в повітря. Аркуші паперу порозліталися по всьому класу. Трейсі та її загін з боєм пробивалися до виходу, але чим більше вони пробивалися, тим більше на них насідали шестикласники, і тим більше речей розліталося по кімнаті. У повітря здійнялася різнокольорова хмара фарби.

І тут у клас увірвався великий чорний хижий птах. Повернулася місіс Вухокрут.

Помста місіс Вухокрут

Свисток місіс Вухокрут перекрив вереск зарізнобарвлених дітей.

Купа мала раптом перестала смикатися та звиватися і завмерла, в класі запала мертва тиша. Діти налякано дивилися на завуча.

Та стояла у дверях, широко розкривши очі, її високий кок коливався від люті та жаху.

– Що відбувається? – просичала вона і тут же підняла руки. – Ні-ні, я не хочу чути ніяких відмовок, нічого. Така поведінка неприпустима. Трейсі Перкінс, Даррен Веллбрук – думаю, що це ви там під фарбою, – ви навіть не з мого класу. Що відбувається? Ні, не кажіть нічого, – усі у вестибуль, ви всі – і мій клас також. Уперед, руки на голови, йдіть і станьте під стіною у вестибулі, поки я викличу містера Притула і міс Гармидер. Ми скоро з’ясуємо, у чому річ, і у вас будуть проблеми. Якщо ви думаєте, що вже бачили мене розгніваною, то вас очікує дуже неприємна несподіванка. Уперед, кроком руш!

Тридцятеро покритих фарбою учнів потяглися ланцюжком у вестибуль і вишикувалися під стіною. Подвійні двері гримнули, повернулася місіс Вухокрут з потемнілим, як грозова хмара, обличчям, тягнучи за собою спантеличеного містера Притула і міс Гармидер.

Почалося розслідування, і дуже швидко місіс Вухокрут з’ясувала причину безпорядку:

– Це абсолютно обурливо, – заявила завуч. – Ви кажете, що якісь учні з п’ятого класу сховали скарби в мене в шафі і що оці дурні діти намагалися пробратися в мій клас і видобути їх?

Трейсі, Даррен та решта шукачів скарбів кивнули, переминаючись із ноги на ногу.

– Містере Притул, ви можете в це повірити?

Директор не виглядав таким обуреним, як завуч:

– Ну, як на мене, це досить весело.

– Весело? Весело!?

– Так. Думаю, що вони досить мудро вибрали місце, де сховати скарби. Як не крути, ніхто б не наважився просто так зайти у ваш клас… Якщо ви розумієте, що я маю на увазі… – містер Притул через силу ковтнув слину, відчувши на собі важкий погляд місіс Вухокрут.

– Це була невинна розвага на Книжковий тиждень, – пояснила міс Гармидер. – Просто вона вийшла з-під контролю. Якби учні вашого класу не намагалися затримати шукачів скарбів, нічого би не сталося.

Місіс Вухокрут перевела свій спопеляючий погляд на міс Гармидер. Було аж дивно, як це її окуляри ще не розплавилися від жару:

– То ви знали про це?

– Аякже, це ж я придумала, – Лілія дивилася на місіс Вухокрут своїми вогнестійкими сірими очима. – Ми зробили скриню для скарбів, сховали її, а тоді намалювали карту, де було позначене місце сховку. Шукачі скарбів мали знайти скриню зі скарбами і принести її до класу.

– Захоплююче, – пробурмотів містер Притул.

– То ось чим тепер займаються у школі? – з гіркотою вигукнула місіс Вухокрут. – Ось для чого нам освіта?

Міс Гармидер залишилася спокійною:

– Виконання цього завдання потребувало знання сітки координат, вміння читати карти, вміння інтерпретувати, логіки, мовних і комунікативних навичок, командної роботи та особистої ініціативи.

У такому формулюванні це прозвучало так, ніби діти виконали вимоги, необхідні для здобуття Премії герцога Единбурзького.

– Трейсі дуже розумно придумала, що треба зробити, щоби ви вийшли з класу, – міс Гармидер широко усміхнулася завучу. – Мусите визнати, місіс Вухокрут, що це було досить весело.

– Весело?! – знову вибухнула завуч. – Мій клас перетворено на смітник!

– Шукачі скарбів можуть допомогти поприбирати у вашому класі, місіс Вухокрут. А зараз прошу мене вибачити: я мушу повертатися до решти своїх піратів.

Міс Гармидер пройшла через вестибуль і зникла у своєму кабінеті. За дверима на неї вже чекав Тоні Вільямс. Він усміхався від вуха до вуха і тримав велику коробку.

– Дивіться, міс: я знайшов скриню зі скарбами!

– Молодець, Тоні! Як тобі це вдалося?

– Ну, коли місіс Вухокрут почала кипіти, вона вислала всіх дітей у вестибуль, але зовсім забула про мене, бо я все ще стояв у кутку. Тому я просто підійшов до шафи і дістав скриню зі скарбами.

– Прекрасно! Який у нас сьогодні чудовий день! Вам скоро час іти додому, тому треба все поприбирати. І не забудьте, що завтра – День маскараду. Я хочу бачити тридцять гарно вбраних і бравих піратів. Якщо сьогодні був чудовий день, то завтрашній день у нас буде фантастично-надзвичайно-неймовірно-чудово-прекрасний!

Наступного ранку Віт-ендська початкова школа виглядала зовсім не так, як завжди.

У вестибулі, чекаючи на збори, сиділа зграйка збуджених дітей, вбраних у найрізноманітніші і різнобарвні костюми. Мішель нарешті прийшла-таки з мавпочкою свого дядька, хоча це виявилася не справжня мавпочка. Це була ганчір’яна іграшка без одного вуха. Дядько Мішель ще й досі вкладався з нею спати.

Єдиною особою, яка прийшла без маскарадного костюма, була місіс Вухокрут. Проте вона виглядала приголомшливо і несподівано: завуч усміхалася.

– Так гарно бодай раз побачити її усміхненою, – сказала секретарка Білосніжці, тобто місіс Пател.

– Так, і мені цікаво, чого це вона усміхається.

У вестибуль увійшов містер Притул, і збори почалися. Директор теж був у маскарадному костюмі, перебраний за вдову Твонкі, хоча його розкішні вуса все-таки дещо його виказували. Він повідомив дітей про розклад на сьогодні:

– Як ви знаєте, сьогодні в нас день відкриття бібліотеки, і мер люб’язно погодився завітати до нас і провести церемонію відкриття. Я впевнений, що він буде радий побачити такі чудові костюми, не забувайте, що за найкращі з них призначатимуть призи. А ще до нас прийдуть журналісти і робитимуть фото для газет. Ранок намічається дуже цікавий, тож не забувайте, що треба чемно поводитися перед нашими поважними гостями і…

Цієї миті подвійні двері у задній частині вестибулю розкрилися, і ввірвалася місіс Вухокрут. Вона шалено махала руками вдові Твонкі, і голос містера Притула обірвався. Завуч швидкою ходою перетнула вестибуль і стала щось довго нашіптувати містерові Притулу. Він нахмурився, зітхнув і звів очі до неба з виразом глибокої зневіри. Тоді він повернувся до дітей.

– Мені дуже шкода, – почав він, – але тут сталася деяка накладка. Місіс Вухокрут сказала, що секретарці тільки-що дзвонили з мерії, щоб передати, що мер сьогодні не зможе прийти, бо в нього є важливіші обов’язки. Він просить його вибачити, але він не зможе відкрити нашу нову бібліотеку.

Діти були страшенно розчаровані. По вестибулю прокотилося таке тяжке зітхання, яке змусило би здригнутися навіть найбільш зачерствіле серце.

Нещасний містер Притул відчайдушно намагався придумати щось, що могло би врятувати становище. Він підняв руку, просячи тиші:

– Не забувайте, що ми маємо прекрасні костюми і що сюди прийде преса, щоб зробити знімки…

Місіс Вухокрут знову почала шепотіти йому на вухо, і він у відчаї відвернувся. Цього разу завуч взяла слово:

– Оскільки мер не зможе прибути, журналістам нема сенсу приходити і робити знімки, тому я зателефонувала до редакцій і скасувала їхні візити. Боюся, діти, що сьогодні до нас взагалі ніхто не прийде.

Лілія Гармидер дуже уважно спостерігала за місіс Вухокрут. Їй було цікаво, чому це завуч виглядає такою задоволеною.

Хоча місіс Вухокрут дивилася на дітей дуже серйозно, у її вигляді було щось, що змусило Лілію запідозрити, що вона всього лише вдає. Вона тихенько піднялася зі свого стільця і поспішила порожнім коридором до кабінету секретарки.

– Це жахливо, – сказала секретарка. – Діти, мабуть, такі розчаровані. Я просто не могла повірити, коли місіс Вухокрут прийшла і сказала мені, що мер скасував візит і що вона повинна попередити журналістів, щоби ті не приходили.

Міс Гармидер глибоко вдихнула. Усе починало ставати на свої місця.

– Я думала, мер вам подзвонив, – сказала вона секретарці.

– Та ні.

– Негайно дзвоніть у мерію! Тут щось негаразд.

Секретарка поспішно набрала номер мерії, міс Гармидер схопила трубку і почала закидати запитаннями бідолашного клерка на іншому кінці дроту.

Через кілька хвилин Лілія пожбурила трубку на важіль:

– Місіс Вухокрут усе підлаштувала. Вона вчора ввечері зателефонувала до мерії і сказала, що ми змушені відмовитися від візиту мера. Зараз мер пішов у магазин купувати собі нові штани. Місіс Вухокрут усе підлаштувала!

– Як вона могла? Навіщо їй це? Бідолашні діти… – бідкалася секретарка, але міс Гармидер не збиралася здаватися.

– Зателефонуйте до редакцій і наново домовтеся з журналістами. А я залагоджу справу з мером!

Міс Гармидер помчала назад по коридору і ввірвалася у вестибуль, де застала сцену загального розпачу і пригнічення.

– Вибачте, містере Притул! – гукнула Лілія. – У нас надзвичайна ситуація! Треба поспішати! Я повернуся дуже швидко! Хай діти залишаються у вестибулі! Саманта, Гері, Майк, Лора, Рейві, Кімберлі, ви їдете зі мною, раз-два, і візьміть свої піратські шаблі!

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 13 min

І міс Гармидер разом з піратами промчала до своєї швидкої допомоги.

Через кілька секунд, завиваючи сиреною і блимаючи маячками, швидка допомога вже летіла в напрямку центру міста.

Пірати вдаються до викрадення

– Куди ми їдемо, міс? – запитав Рейві, поки швидка допомога мчала по Хай-Стріт.

– Дивіться уважно, чи не побачите де-небудь мера, – похмуро відповіла вона.

– Онде його машина! – раптом вигукнула Лора. – Дивіться, з прапорцем спереду.

Міс Гармидер з вищанням гальм зупинила свою швидку допомогу прямо за великим чорним лімузином мера.

– Ходімо, він має бути в магазині. Нам треба доставити його до школи, і то чимшвидше. Набіговий загін, ви готові?

– Готові, міс!

– Тоді – за мною!

Войовничо вимахуючи дерев’яними шаблями, зграя піратів висипалася з машини і ввірвалася в універмаг, здивувавши відвідувачів і посіявши серед них переполох.

– Він у відділі чоловічого одягу! – крикнула Лілія і кинулася підніматися по ескалатору, який їхав униз. Решта піратів побігли до правильного ескалатора і були нагорі задовго до того, як там, важко сапаючи і відхекуючись, з’явилася міс Гармидер.

Укрившись у своєму кабінеті, керівник відділу кинувся до телефону і став дзвонити в поліцію.

– Так, – прошипів він у трубку. – Це напад! Вони перевдягнені піратами. Поспішіть, заради Бога!

У відділі чоловічого одягу мер вибрав собі гарну пару штанів і прямував до примірочної, щоби подивитися, як вони на ньому виглядають.

– Он він іде! – показала Кімберлі. – Отам, міс!

– Уперед! – вигукнула Саманта і, не зволікаючи, кинулася до примірочних. Несподіваний напад сімох піратів викликав паніку серед покупців. Кілька чоловіків вибігли з примірочних, притримуючи руками напіврозстібнуті штани і сорочки. Бідолашний мер тільки-тільки зняв свої старі штани, коли на нього накинулися пірати, звалили з ніг і понесли, не зважаючи на його крики про допомогу, не зважаючи навіть на зблискування в повітрі його волохатих ніг.

– Віддайте мені мої штани! Це обурливо! Я мер, поставте мене на землю!

– Заткнися, ти, падлюко! – проревіла Саманта своїм найлютішим піратським голосом. – Інакше я відріжу тобі вуха!

– О-о-ой! – злякано видусив із себе мер і тут же замовк.

Кілька працівників магазину і покупців намагалися прийти мерові на виручку: вони кинулися на викрадачів, озброївшись вішаками, підставками для капелюхів, парасольками і сумками.

Однак у піратів були куди кращі практика і вправність, набуті на шкільному майданчику, і вони легко відбили контратаку. Вирвавшись надвір, пірати увіпхнули мера у швидку допомогу.

Міс Гармидер різко рушила з місця з виском шин, залишивши за собою хмарку диму і сморід паленої гуми. Навздогін за нею із завиванням сирен кинулися дві поліцейські машини, які тільки що прибули на місце події.

– Блискуче! – сказав Гері, вихиляючись у вікно. – Мені подобається бути піратом.

Поки швидка допомога під’їхала до школи, мер встиг отримати назад свої штани, а міс Гармидер пояснила йому, у чім річ, і як місіс Вухокрут намагалася їх усіх обдурити.

– Прошу мене вибачити, – сказала вона, – але ми не могли втрачати часу. Я мусила доставити вас якомога швидше. Усі діти досі у школі, вбрані в костюми, чекають, коли ви відкриєте бібліотеку.

Мер сидів спереду біля неї, чіпко хапаючись за краєчок сидіння, коли машина проходила повороти, стаючи дибки на два колеса. Він обернувся до Лілії зі слабкою, але захопленою усмішкою:

– Це так весело, – вичавив він. – Мені вже сто років не було так весело. Подумати тільки, мене викрали десятирічні пірати! Якби-то всі відкриття бібліотек були такими! З цього вийде гарна стаття для газети. Швидше, отам поверніть вулицею наліво, це коротша дорога.

Швидка допомога ще не встигла зупинитися на стоянці біля школи, як усі вже повискакували з неї і кинулися до школи, очолювані міс Гармидер.

– Переговори залиште мені, – шепнула вона, коли вони ввійшли у вестибуль. На них очікуюче дивилося море облич.

– Що відбувається? – закричала місіс Вухокрут.

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 14 min

Лілія усміхнулася до неї.

– Усе гаразд, місіс Вухокрут. Просто сталося деяке непорозуміння. Дозвольте мені представити вам пана мера. Він прибув, щоб усе-таки відкрити нашу бібліотеку.

– Але це неможливо! – випалила завуч. – Я не можу цього дозволити!

Тут, ніби щоб додати ваги словам місіс Вухокрут, подвійні двері різко розчинилися, і у вестибуль ввірвалися четверо полісменів.

– Усім залишатися на місцях! – закричав інспектор Хоул. – Ви всі заарештовані!

Містер Притул, чи то пак вдова Твонкі, виступив уперед із явно привітною усмішкою:

– О, теж маскарадні костюми! – почав він. – Хіба ж це не гарно, діти? Репортери теж переодяглися.

– Я не репортер, я справжній полісмен! – заверещав інспектор Хоул. – А вас заарештовано за викрадення, збройний напад, перевищення швидкості і… і… і…

Інспектор Хоул раптом замовк і подивився на містера Притула з непідробним жахом:

– Ви директор! У вас вуса!

– На вас сукня!

– Так. Можна, я подую у ваш свисток?

– Ні, припиніть, облиште мій свисток. Заарештуйте цих піратів!

Harmyder sered pirativ Dzheremi Stronh 15 min

Поліцейські кинулися до дітей і вже збиралися заарештовувати піратів, коли їм на виручку прийшов сам мер. Він поспішно пояснив інспектору, що він прибув у школу, щоб відкрити бібліотеку, що це маскарад і все таке.

Напруженість почала спадати.

Тільки місіс Вухокрут почала все більше і більше втрачати спокій – в міру того, як вона усвідомлювала, що її план ось-ось провалиться.

Коли завуч вже збиралася виконати свою звичайну штучку із втягуванням рота і вибухнути гнівом, з’явилася рятувальна партія у постаті справжнього репортера і фотографа.

Як тільки завуч побачила камери преси, її настрій одразу змінився, а на лиці знову засяяла радісна усмішка. Вона привітно вишкірила зуби, поправила кок і поспішила через вестибуль до входу.

– Ах, шановні панове журналісти, ви, звичайно ж, прибули, щоб сфотографувати шостий клас!

– Ну, насправді ми ще не вирішили…

– Звичайно ж, ви хочете сфотографувати мій клас, – наполягала місіс Вухокрут. – І мене. Наші костюми найкращі. Крім того, ми найстарші. Шостий клас, вставайте, ходіть до мене.

Поки шестикласники вставали, решта дітей і вчителів у відчаї перезиралися. Мало того, що місіс Вухокрут намагалася зіпсувати всім забаву, то тепер вона ще й мала зібрати всі лаври.

Усі погляди звернулися до міс Гармидер. Невже вона не зупинить це неподобство? Але виявилося, що на допомогу прийшла не Лілія, а вдова Твонкі.

– Думаю, що фотографувати найкраще в музичному кабінеті, місіс Вухокрут, – сказав містер Притул. – Там гарно і тихо, і преса зможе присвятити вам стільки часу, скільки захоче. Шостий клас, ідіть за мною.

Директор вивів шестикласників із вестибулю. Коли вони підійшли до дверей музичного кабінету, містер Притул звернувся до місіс Вухокрут:

– Зайдіть і подивіться, чи там прибрано, – запропонував він.

– Мушу сказати, що з вашого боку це дуже добра ідея, містере Притул, – сказала завуч, заходячи в музичний кабінет. – Принаймні нам не заважатимуть ці жахливі пірати.

Як тільки вона опинилася всередині, містер Притул зачинив двері і замкнув їх на ключ.

– А тепер, – спокійно сказав він, – ходімо назад у вестибуль, подивимося, чим ми можемо зайнятися – для різноманітності.

Він повів дітей назад у вестибуль, не звертаючи уваги на приглушені крики зі звукоізольованого музичного кабінету.

Після цього церемонія відкриття бібліотеки і справді пройшла дуже добре. Мер виголосив цікаву промову, запросив усіх полісменів усередину, і всім дісталося по шматку торта. Журналісти зробили стільки фотографій, що стаття про відкриття бібліотеки зайняла в газеті цілий двосторінковий розворот.

Усім було дуже весело, але що особливо впадало у вічі, то це те, наскільки тепер усі почували себе вільно і радісно, які всі були багаті на вигадки і приязні тепер, коли місіс Вухокрут була замкнута в музичному кабінеті.

– Думаю, її треба випустити, – сказала місіс Пател.

– Я загубив ключ, – випалила вдова Твонкі.

Після довгих років змагань з місіс Вухокрут містер Притул не збирався так легко здатися.

– Я залишу для неї шматок торта, – спокійно сказала міс Гармидер.

Зачинена в музичному кабінеті місіс Вухокрут виявила, що їй буде тяжко вибратися. Вона твердо вирішила втекти, але єдиним шляхом на волю, крім замкнених дверей, було віконце на пласкому даху, на недосяжній для неї висоті.

Озирнувшись навколо, місіс Вухокрут помітила стос барабанів. У ньому були чотири барабани, від маленького сигнального барабанчика до великого басового барабана. Завуч подумала, що якби вона поставила барабани один на другий, то могла би вилізти по них під стелю, добратися до віконця і вибратися на волю.

Скласти барабани гіркою один на один було легко. Видертися по них нагору в тісній облягаючій сукні було вже дещо складніше. А от балансувати на вершині хисткої гірки, намагаючись відчинити віконце, було надзвичайно важко. Стосик барабанів почав хитатися і розгойдуватися, а місіс Вухокрут дико витанцьовувала на його вершині, намагаючись втримати рівновагу, але безрезультатно.

– А-а-а-а-а-а-а!

З несамовитим тріском ноги місіс Вухокрут зникли у нутрощах верхнього барабана. З розгону вона пробила всі чотири барабани, причому її руки виявилися притиснутими до боків, так що вона не могла поворухнутися.

Такою її і знайшли – о пів на третю, коли діти вже розійшлися по домівках. Містер Притул, який уже встиг перевдягнутися у свій звичайний одяг, знайшов ключ і відчинив музичний кабінет. Він зазирнув усередину:

– О, здається, місіс Вухокрут теж вирішила нарешті вдягнути маскарадний костюм.

Крізь щілинку між двома верхніми барабанами місіс Вухокрут могла тільки дивитися – ще й украй безпомічно.

– Геть із дороги! – просичала вона.

– Вам не потрібно допомогти вибратися з цих барабанів? – запитала міс Гудлі.

– Ану забирайтеся з дороги! – знову крикнула завуч, і гора барабанів почала повільно сунутися на них. Приголомшені вчителі мовчки стояли і спостерігали, як барабани проповзли коридором і рушили у бік дому місіс Вухокрут.

Містер Притул спостерігав за її відходом із привітною усмішкою. Він чомусь не сумнівався, що коли місіс Вухокрут повернеться до школи – якщо вона взагалі повернеться – з нею більше не буде ніякого клопоту. А якби раптом і був – що ж, він завжди може зателефонувати до міс Гармидер, щоби та приїхала і все владнала.

Залиште оцінку!