Зміст
Розділ перший, в якому ти, мій юний читачу, познайомишся з героїнею цієї казкової оповіді
– Де Принцеса, йолі-палі? Зараз почнеться королівський прийом, на якому їй обов’язково слід бути, а вона знову десь заповітрилась… Прем’єр-Міністре, негайно розшукайте Принцесу Іванну і приведіть її сюди, хоч би як вона пручалася!
– Слухаюсь, Ваша Величносте! – вклонився Прем’єр– Міністр і подріботів шукати Принцесу.
– Що це за вибрики? Королево, як ви її виховували, йолі-палі?
– Ви ж знаєте, яка в неї вдача, Ваша Величносте! Я намагалась, намагалась, але ж ви бачите…
Королева заплакала.
– Не рюмсати треба, а виховувати! Ви аж надто церемонитеся з нею, йолі-палі, – сердито мовив Король.
Незабаром з’явився Прем’єр-Міністр. За собою він тягнув Принцесу Іванну – кирпату веснянкувату білявку.
– Не тягніть мене так, бо вкушу! – репетувала Принцеса.
– Принцесо! Як ви поводитеся?! – вигукнув Король. – Зараз почнеться королівський прийом, прибудуть посли всіх королівств, а ви ще не вбралися як слід!
– А от і не піду я нікуди! – вигукнула Принцеса. – Мені остогидли всі ці прийоми. Там нудно! Я хочу жити, як усі люди, хочу, щоб у моєму житті були різні події, пригоди! Я втечу з королівства, от побачите!
Принцеса ще й ніжкою тупнула.
Король відповів:
– Я накажу вас зв’язати й замкнути! А послам скажу, що ви захворіли. Прем’єр-Міністре, тягніть Принцесу на другий поверх до її спальні!
– Ой, – скрикнув Прем’єр-Міністр, – вона мене вкусила!
– Не зважайте! Тягніть! – наказав Король. – Мене вона теж колись кусала, йолі-палі.
І Прем’єр-Міністр, незважаючи на супротив Принцеси, ойкаючи, потягнув її на другий поверх. Королева плакала, а Король знай собі лаявся.
Король любив порядок і хотів, щоб його слухались. Іванною Принцесу назвав саме він. Як і всі королі, він чекав народження сина, принца-спадкоємця. Вже й ім’я йому підібрав – Іван. Але народилася донька. Король не зміг відмовитися від дорогого для нього імені, тому Принцесу назвали Іванною. І справді, ім’я це їй дуже пасувало, тому що змалку вже було добре видно, що вдача в неї хлоп’яча.
Головним уподобанням Короля були королівські прийоми і королівські бали з танцями. А також він полюбляв телевізійні новини. Королева тільки вночі, коли Король спав, мала змогу подивитися по телевізору різні серіали про любов. Іванні ж Король взагалі заборонив дивитися телевізор та грати в казк’ютерні ігри. Не знала вона і справжніх дитячих розваг.
Отже, ви розумієте, яке невеселе життя було в Іванни.
Після королівського прийому Королева пошвидкувала на другий поверх. Материнське серце стискалося від недобрих передчуттів. І недарма.
Вікно у спальні Принцеси було відчинене, і з нього звисали зв’язані простирадла.
На столі лежала записка:
Мамо! Прощайте! Я втекла.
Буду шукати веселих пригод і
несподіванок. Не хвилюйтесь!
Не пропаду! Ви ж мене знаєте!
Постояти за себе завжди зможу.
Обіймаю! Іванна
Королева зойкнула, схопила записку й побігла сповіщати Королю страшну новину. Король лайнувся, гукнув Прем’єр-Міністра і наказав організувати пошуки й погоню.
Розділ другий, в якому Принцеса зустрічається з Мудрецем Розуманом і від нього дізнається, що на неї чекають незвичайні події
Іванна бігла по дорозі й думала: “Оце ж мати прочитає зараз мою записку, покаже її батькові, а він накаже спорядити погоню. Як мені врятуватися? Де мені сховатися?”
Враз перед дівчиною з’явився лисий як коліно дідок з довгою, вузькою, сивою бородою.
– Не хвилюйтеся, Принцесо, я допоможу вам сховатися від погоні! – люб’язно усміхнувся він.
– А звідки ви знаєте, про що я зараз думаю? І хто ви такий? – здивувалася Принцеса.
– Я – Мудрець Розуман. Все відаю, все знаю. Будьмо знайомі! – знову всміхнувся дідок. – Будь ласка, дайте мені руку.
Принцеса простягнула йому руку й одразу ж стала невидимою. Мудрець Розуман теж став невидимим.
І тут почувся тупіт коней. Вдалині Іванна помітила погоню на чолі з Прем’єр-Міністром. Вершники на конях промчали повз, і тоді Мудрець Розуман сказав:
– Залишимось невидимими. Невдовзі Прем’єр-Міністр повернеться. Зараз я вам дещо розкажу…
Та знову почувся цокіт копит, повз них ще раз промчала погоня на чолі з Прем’єр-Міністром. Певна річ, принцеси Іванни він не знайшов. Щойно за обрієм зник останній вершник, Принцеса відчула на своїй руці дотик і одразу побачила Мудреця. Вони знову стали видимими.
– То куди ж ви тікали, мила Принцесо? – спитав Мудрець.
– А ви ж кажете, що ви – Розуман: все відаєте, все знаєте. То чого ж питаєте? – усміхнулася Принцеса.
– Я то знаю, але хочу, щоб ви самі пояснили ваш вчинок.
– Набридло мені нудне королівське життя. Хочу пригод і несподіванок.
– Але шукати пригод і несподіванок без мети – це ж безглуздя!
– А яка має бути мета?
– Ну, хоча б врятувати когось з біди.
– Кого?
– Скоро ви зустрінете того, хто потрапив у біду. Але ви мусите бути хоробрі й рішучі.
– Я не з боязких, ви ж, напевно, знаєте?
– Вам, Принцесо, доведеться робити вибір – або про свої бажання дбати, або когось рятувати. Отож слухайте.
За Чорними Горами є так званий Воронячий Ліс, де над чорними воронами-круками владарює злий та підступний Каркарон. Він задумав знищити чарівну квітку, Жоржину-Веселину, що росте на Орлиній полонині, в Синіх Горах, у королівстві Орландії.
Ця квітка має чарівну силу. Хто хоч раз погляне на Жоржину-Веселину, отримає від неї допомогу, забуде про свої прикрощі, стане веселим і щасливим. До того ж чарівна квітка спонукає дітей і дорослих на добрі вчинки.
Злий підступний Каркарон уже збирає своє вороняче військо, щоб іти війною на Орландію. Доведеться Вам, Принцесо, взяти учать у порятунку чарівної квітки. Але перед тим вас чекають ще й інші небезпечні пригоди. Не злякаєтесь?
– Я ж казала, що не з лякливих.
– Тоді йдіть по цій дорозі й нікуди не звертайте, – сказав Мудрець Розуман і одразу зник.
А Принцеса Іванна пішла далі.
Розділ третій, в якому відбувається пригода, вкрай несподівана і незвичайна
Ішла Принцеса, ішла, раптом бачить – лежить на траві біля дороги якийсь дивний дідусь з сивою настовбурченою чуприною і репетує:
Ой, рятуйте! Ой, спасайте!
Ой, від мене не тікайте!
Ой, болить, болить, болить!
Не вщухає ні на мить!
Схилилася Принцеса до дідуся.
– Що з вами?
– Ой, нога, нога болить!
Не вщухає ні на мить!
Не тікайте! Поможіть!
Принцеса спробувала через силу підняти дідуся. Він обхопив її за плечі й підвівся.
– Спасибі, донечко! Одведіть мене, будь ласка, до мого будинку.
Пішли вони поволі до лісу. Там, на галявині, стояла невелика хатинка, з усіх боків оточена квітами.
Принцеса, хоча й мала хлоп’ячу вдачу, та, як усі дівчата, любила квіти.
– А ви, Принцесо, розумієтесь на квітах? – спитав дідусь.
– Аякже! Звичайно, розуміюсь.
– Оце яка квітка? – вказав пальцем старенький.
– Троянда.
– А це?
– Півники.
– А це?
– Айстри.
– А це?
– Жоржина.
– Звичайна жоржина? Чи незвичайна, чарівна? – хитро подивився дідусь на Іванну.
Принцеса пильно глянула на дідуся. Був він у картатому, обв’язаному круг шиї, шарфі, який закривав підборіддя. Але щось знайоме промайнуло в його очах.
– А звідки ви знаєте про чарівну Жоржину-Веселину? Хто ви такий?
– Ви думаєте, що про чарівну Жоржину-Веселину тільки ваш Мудрець Розуман знає? Я теж, як і він, все відаю, все знаю, бо я – його рідний брат-близнець Мудрило. І я знаю, що ви шукаєте Жоржину-Веселину. От вона – перед вами!
– Ні! Неправда! Це не Жоржина-Веселина! Бо від погляду на неї мені не стало весело. І я не відчула себе щасливою. Нащо ви мене обманюєте? Я мушу пережити багато пригод і небезпек, взяти участь у порятунку Жоржини-Веселини. Тільки тоді я зможу її побачити.
– А якщо я вас не випущу? І примушу доглядати за квітами? Ви ж любите квіти. Ми з братом завжди сперечаємось – хто з нас мудріший, хто з нас сильніший. Я вас у нього заберу. І Мудрило заспівав:
Будете жити любо і мило
У мене, Мудреця Мудрило.
Що бажатимете,
Те і матимете.
– Так от, я і бажаю – відпустіть мене негайно! – тупнула ніжкою Принцеса.
– Ви, Принцесо, молодець! Маскарадові кінець! – дідусь рвучко скинув перуку з голови, зняв шарф і розмотав обернену круг шиї довгу й вузьку сиву бороду. Перед Принцесою стояв Мудрець Розуман.
– Пробачте мене, Принцесо, за це перевтілення, – сказав він. Я все відаю і все знаю, та іноді себе перевіряю. Ви показали себе якнайкраще. А головне – незрадливою. На вас можна покластися. Ви не підведете. Я ніколи нікого не приводив до себе додому. Тільки вас.
Мудрець узяв Принцесу за руку і вивів на дорогу, до місця, з якого почалася їхня пригода.
– А тепер ідіть і нікуди не звертайте. Скоро ви побачите того, кому потрібна ваша допомога. Щасливо! і Принцеса пішла далі.
Розділ четвертий, в якому Принцеса зустрічає Фею Книжану, довідується про її біду і вирішує допомогти
Ішла Принцеса, ішла, аж раптом бачить – сидить край дороги молода чарівна жінка і плаче.
– Що з вами? – спитала її Принцеса. – Хто ви така? І чого так гірко плачете?
– Я Фея Книжана. Як же мені не плакати, коли в мене така біда! Я ішла на Казкове телебачення, щоб запропонувати передачу “Світ книжковий – світ казковий”. Хотіла повернути дітей до читання книжок. Бо через усі ті казк’ютери, казк’ютерні ігри та телесеріали вони зовсім розучилися читати книжки. А без книжок не зможе розвиватися дитяча уява, фантазія. Адже читаючи, кожен уявляє собі те, про що написано в книзі. А коли просто дивитися на екран, то уявляти вже нічого не треба, все зробили режисер і актори. Але мені повідомили про страшну новину – Казкове Телебачення захопила Баба Яга. І всі добрі програми повикидала.
Тут Принцеса почула тихий голос Мудреця Розумана. Той був невидимим, і Фея Книжана його не помітила.
– Ви, Принцесо, повинні піти на Казкове Телебачення, – прошепотів Іванні на вухо Мудрець. – Я вам потім підкажу, як боротися з Бабою Ягою.
– Не плачте, Феє Книжано! – сказала Принцеса. – Я зараз піду на Казкове Телебачення і спробую все владнати.
Принцеса попрощалася з Феєю Книжаною і пішла далі. І знову з’явився перед нею Мудрець Розуман.
– Доведеться вам, Принцесо, змагатися з Бабою Ягою. Жоден з чоловіків перед злою силою Баби Яги безсилий. Її може перемогти тільки жінка.
– А як же я зможу перемогти Бабу Ягу? – здивувалася Принцеса.
– Баба Яга, – усміхнувся Мудрець, – хоч кульгава і горбата, та й, будьмо відвертими, не надто вродлива, однак вона жінка, і їй притаманні всі жіночі слабкості. На цьому ви й зіграєте. От вам чарівні люстерко і гребінець. Будьте з Бабою Ягою якомога ніжніші, лагідніші й водночас використайте ці предмети для знищення злих чарів Баби Яги. Зробіть так, щоб вона взяла до рук гребінця й люстерко – їх сила здолає злі чари старої. Та будьте пильні. Якщо Баба Яга викриє ваш задум, то завиграшки знищить вас!
Мудрець Розуман простягнув Принцесі гребінця й люстерко.
– Ідіть і нікуди не звертайте, невдовзі ви зустрінете двох хлопців-чарівників.
Вони допоможуть вам у скруті, стануть справжніми друзями. Щасти, Іванно!
Не бійтесь, я пильно стежитиму за вами і, в разі потреби, допоможу.
По цих словах Розуман зник.
А Принцеса Іванна пішла далі.
Розділ п’ятий, в якому з’являються юні чарівники Лесик Веселесик і Андрійко Фантазер. Слова Мудреця справджуються
Вони з’явилися так несподівано і раптово, наче з-під землі виросли. Ще мить тому дорога була безлюдною, порожньою, аж ось…
Принцеса дуже здивувалася, коли раптом перед нею з’явилися двоє хлопців. Один усміхнений, дивакуватий, в яскравому, наче клоунському, костюмі. Другий теж наче циркач, тільки схожий на фокусника, ілюзіоніста – в циліндрі, загадковий, замріяний.
Він першим і привітався.
– Здрастуйте, Принцесо!
– Здоровенькі були! – весело підхопив “клоун”.
“Звідки вони знають, що я Принцеса?” – подумала Іванна.
Дівчина чемно привіталася:
– Здрастуйте, панове! А хто ви такі будете?
– Ми – чарівники, – відрекомендувався “клоун”. Мене звуть Лесик Веселесик. Я своїми жартами всіх веселю.
– А я – Андрійко Фантазер. Все, що я собі уявляю, одразу з’являється, – представився другий.
– Так не буває, – заперечила Принцеса, – навіть у казках!
– Не вірите, то зараз перевіримо.
Фокусник змахнув циліндром, і враз…
Враз дорога зникла. Принцеса опинилася у величезній залі з високою стелею, блакитною як небо. Грала музика, в залі кружляли в танці дами і кавалери в розкішних убраннях, яких Іванна ніколи не бачила на балах у своєму королівстві.
Біля неї з’явився красень Принц. Він вклонився.
– Дозвольте, Принцесо, запросити вас на тур вальсу. Будь ласка!
Принц промовив це з таким жагучим благанням, що дівчина не змогла відмовити йому, і тільки кивнула на знак згоди. Він поклав руку на її талію, і вони закружляли у вальсі. Аж раптом зникли всі дами й кавалери. У залі танцювали тільки Принцеса з Принцом.
– Хто ви такий, як вас звати? – тремтливим од хвилювання голосом спитала Принцеса.
– Я – принц Орландо.
Та більше він нічого не встиг розповісти про себе. Раптом все зникло. Принцеса знову стояла посеред дороги, а біля неї – юні чарівники.
– Впевнилися? – запитав Андрійко Фантазер.
– Так-так! Пробачте, пробачте! А куди ви йдете?
– Туди, куди й ви, – хором відповіли обидва. – На Казкове Телебачення.
– Так, я йду туди, – сказала Принцеса. Мені повідомили, що Казкове Телебачення захопила Баба Яга. Вона заборонила всі хороші передачі, влаштувала своє телебачення і показує по каналу “Бабах-Бабах” самі бойовики. Там суцільні погоні, стрілянина, бійки й убивства. Навіть у мультиках ллється кров! Мені про це розповіла Фея Книжана. Треба негайно рятувати наше Казкове Телебачення. Пропоную піти разом. Тільки ви мені не заважайте, будь ласка!
І вони пішли до гори, на якій здіймалася вежа Казкового Телебачення.
Розділ шостий, в якому Принцеса рятує Казкове Телебачення
І от перед ними будівля Казкового Телебачення.
Баба Яга щойно змінила вивіску. Замість “Казкове Телебачення” повісила вивіску “Казкове Телебабачення”
– Щось погано тримається, весь час падає – скрушно мовила Баба Яга. І пританцьовуючи, накульгуючи на кістяну ногу, заспівала:
Моє телебабачення
Велике має значення
Для виховання у дітей
Жорстокості і злості.
Мої постійні гості,
Мої кохані діти, –
Розбійники й бандити.
Щоб діти не сміялися,
А плакали й боялися.
Бабах-бабах! –
На глядачів Наводжу страх!
Аж раптом увійшла Принцеса. Вона була сама, Лесик Веселесик і Андрійко Фантазер сховалися за рогом будинку. Принцеса підійшла до Баби Яги і лагідно звернулася до неї:
– Щось у вас, бабусю, волосся скуйовджене. Можна, я вас причешу?
– Хто ти така? – спитала Баба Яга.
– Я в перукарні працюю, жінкам і дівчатам гарні зачіски роблю, красу наводжу.
– Мені ще ніхто в житті краси не наводив, – зітхнула Баба Яга. – Я взагалі не звикла, щоб мені хтось допомагав.
– То візьміть, – сказала Принцеса, – оці люстерко і гребінець. Подивіться на себе, причешіться.
– Що ж, давай, – зраділа Баба Яга, – спробую сама причепуритися.
Вона взяла в руки люстерко, гребінця – і враз затремтіла, скрикнула.
– Ой! Що це зі мною? Я пропадаю! Зникає моя чарівна сила!
Баба Яга тихо опустилася долі й лягла горілиць, схрестивши на грудях руки. І важко зітхнула. Це був її останній подих.
– Ой! – заголосила Принцеса. – Здається, я передала куті меду. Вона померла! А я ж не хотіла нікого вбивати!
І Принцеса заплакала.
У цей час з-за рогу будинку Казкового Телебачення вибігли Лесик Веселесик і Андрійко Фантазер.
– Що тут трапилось? Чого ви плачете, Принцесо? – в один голос вигукнули вони.
– Баба Яга померла… Це я винна. А я ж ніколи нікому не бажала смерті! Я тільки за допомогою чарівних сил забрала у неї злу чаклунську силу.
– Ну, Принцесо, якщо Баба Яга тепер не має злої чаклунської сили, ми можемо її оживити! – вигукнув Андрійко Фантазер. Тільки й ви нам допоможіть. Для оживлення треба не менше трьох людей, які цього хочуть. Такий чарівний закон. Повторюйте за мною:
– Уявляємо! Уявляємо! Оживляємо! Оживляємо!
Після того як вони втрьох проказали ці слова, Баба Яга розплющила очі й зітхнула. Хоча яка вона тепер Баба Яга? Свою злу чаклунську силу вона втратила і стала просто Бабусею.
– Ой! Я ожила! Тільки чогось сумління мене гризе. Щось я погане робила! Комусь зло чинила! Прошу вибачення!
– Вибачення ваше приймаємо, – сказала Принцеса. – Адже ви вже не володієте злими чарами, тому й Казковому Телебаченню не зашкодите.
І тут усі побачили, що вивіска “Казкове Телебабачення” зникла, а натомість яскравими кольоровими літерами засяяло “Казкове Телебачення”.
– Ну от! – сказав Лесик Веселесик. – Тепер можна братися до роботи. Ану, Андрійку, зроби так, щоб негайно з’явилася Фея Книжана!
– Нема питань, – усміхнувся Андрійко Фантазер, – вже уявляю. Вже негайно викликаю!
І тут перед нашими героями постала Фея Книжана, усміхнена й радісна.
– Ой, як прекрасно! Тепер я можу готувати телепередачу “Світ книжковий – Світ казковий”. І діти знову побачать на екранах своїх улюблених героїв: і лікаря Айболитя, і Алісу з Країни Чудес, і Пеппі Довгупанчоху, і Карлсона, що живе на даху, і Івасика Телесика, і Котигорошка, і багатьох інших героїв всесвітньо відомих казок та казкових повістей. А скільки веселих мультиків ми покажемо – адже діти так люблять саме мультики! Іще я розповім дітям про чудові книжки, які чекають на своїх читачів, щоб принести їм багато хвилювань і радості водночас.
– А ми, – сказав Лесик Веселесик, – разом з Андрійком Фантазером організуємо дітям чудовий телевізійний концерт з артистами цирку, а також незвичайні дитячі конкурси.
– Може і мені вдасться, – додала Принцеса, – вмовити мого друга, Мудреця Розумана, щоб він у пізнавальних передачах розповідав дітям щось незвичайне про рослини і тварин.
– А можна і мені взяти участь у якійсь передачі? – тихенько спитала Бабуся. – Хоча б у передачі “На добраніч, діти!”
– Авжеж! Авжеж! Різні веселі казочки розповідатимете, – усміхнувся Лесик Веселесик.
– А може, й ви, Принцесо, якусь передачу про незвичайні
пригоди і небезпеки приготуєте? – запитала Фея Книжана.
– Ні! – сказала Принцеса. У мене своя програма дій. Теж з пригодами і небезпеками пов’язана.
– Ну, тоді нехай вам щастить! – побажав Іванні Андрійко Фантазер. Принцеса попрощалася з усіма, а Бабусю навіть ніжно поцілувала.
І пішла…
Розділ сьомий, в якому відбуваються події, дуже страшні й небезпечні для Принцеси, але все закінчується добре
Та довелося Принцесі зупинитися. Вона стояла й розгублено роззиралася: куди йти? в який бік? Де Орландія? Уважно прислухалася, чи не чути голосу Мудреця Розумана.
Аж раптом налетіла така величезна зграя воронів-круків, що аж сонце собою затулила. Від зграї відокремився великий ворон, спустився на землю і враз обернувся на кремезного чолов’ягу в чорному однострої. Але замість носа в нього залишився величезний воронячий дзьоб.
– Пр-р-р-ивіт, прекра-красна Пр-р-ринцесо! – прокаркав чоловік-ворон. – Чекаєш свого Мудреця Розумана? Не з’явиться він, ми його в полон захопили, у Воронячий Ліс забрали і бородою до дерева прив’язали – не відв’яжеться. Дуже він балакучий, той Мудрець. Надто багато знає, нам заважає… А ти мені, кра-красуне, подобаєшся. Коли орландців переможемо, чарівну квітку, Жоржину-Веселину, знищимо, я на тобі оженюся. Будеш дружиною Каркарона. Буде на тобі чорна вороняча корона!
Принцеса з жахом слухала його, а тоді – де й сили взялися – схопила обома руками Каркарона за воронячого дзьоба і вигукнула:
– Не бути цьому ніколи!
І враз Каркарон знову обернувся на ворона, змахнув крильми і знявся в небо разом з Іванною. Він летів за чорною воронячою зграєю.
Каркарон міцно тримав пазурами Принцесу, а вона щосили стискала руками його дзьоба, не даючи навіть каркнути.
Аж долетіли вони до Синіх Гір Орландії.
Під горою точився запеклий бій. Ворони-круки обернулися на вояків-каркаронців у шоломах із воронячими головами, і напали на лицарів-орландців, на чолі яких стояв Принц Орландо. Всі орландці були в шоломах, прикрашених золотими орлиними головами. Вони відчайдушно обороняли свою країну. От-от орландці здолають чорне вороняче військо!
Аж раптом каркаронці знов обернулися на воронів-круків і полетіли геть, визнаючи свою поразку. Розлютований Каркарон випустив з пазурів Принцесу. Іванна впала і знепритомніла, а коли прийшла до тями, то була вже в обіймах Принца Орландо.
Він підхопив її на руки й ніжно пригорнув до себе. Принц і Принцеса дивились одне на одного так, як дивляться тільки закохані. Вони мовчали, та погляди їхні були красномовніші за будь-які слова. Потім сталося те, що завжди трапляється у таких випадках, – вуста їхні злилися в палкому поцілунку.
Розділ восьмий, останній, який за звичаєм більшості хороших казок закінчується весіллям і добрими діяннями
Принц Орландо легко – наче в нього виросли крила – поніс Іванну високо в гори, на Орлину полонину, де височів Королівський Палац. Він поставив Принцесу на землю, взяв за руку і підвів до альтанки. Там стояв полив’яний візерунчастий горщик, в якому й росла Жоржина-Веселина.
– Ось вона, – сказав Принц Орландо, – ця чарівна квітка.
– Яка вона гарна! – захоплено вигукнула Принцеса.
Та Іванна й без чарів прекрасної квітки почувалась веселою і щасливою.
Закохані пішли до Королівського Палацу.
Король і Королева Орландії святкували перемогу над каркаронцями і були дуже зворушені, коли Принц Орландо познайомив їх з Принцесою Іванною. Він розказав батькам, як мужньо билася вона з могутнім Каркароном, як допомагала відвести біду від чарівної квітки Жоржини-Веселини.
Коли Принц сказав, що вони з Іванною кохають одне одного і хочуть одружитися, його батьки зраділи, бо Принцеса їм дуже сподобалася.
А тоді відбулися заручини.
Король і Королева, Принц Орландо і Принцеса Іванна сіли в золоту карету і поїхали до батьків Іванни.
Королева, мати Іванни, побачивши, що донька жива і здорова, та ще й збирається заміж за красеня Принца Орландо, від радості заплакала, а Король розчулився і навіть забув сказати “йолі-палі”.
Невдовзі справили бучне весілля. Гуляли три дні й три ночі. На свято прибули гості з усіх сусідніх королівств.
Запросила Принцеса на весілля й своїх друзів-телевізійників: Фею Книжану, Лесика Веселесика, Андрійка Фантазера. До того ж Андрійко ще й нафантазував знайомих артистів-танцюристів та найкращих співаків.
Усі вони влаштували такий концерт, що в гостей від оплесків долоні заболіли. А Лесик Веселесик із артистами-гумористами такого сміху наробив, що листя з дерев опадало. Недарма це свято українською мовою називається “весілля”. На додачу Фея Книжана ще й художників-ілюстраторів запросила. Вони намалювали на гостей дружні шаржі й дарували їх усім охочим.
Прибув на весілля і Мудрець Розуман, якому вдалося втекти з Воронячого лісу, з полону Каркарона. Розв’язати бороду сам він, звичайно, не міг, йому довелося обірвати її. Тому борода Мудреця була тепер короткою. І вигляд він мав молодший і привабливіший.
Одне слово, на весіллі було дуже весело і чудово.
А потім про весілля зробили телевізійну передачу – й усе населення обох королівств дивилося її і раділо.
Після поразки злого Каркарона багато чого змінилось. Каркарон зі своїми воронами-круками залишив Воронячий Ліс і полетів кудись далеко-далеко. Замість Воронячого Лісу утворився Солов’їний Гай, в якому солов’ї співали прекрасних пісень про кохання. А Чорні Гори стали Райдужними. Одне слово, все було чудово.
Після весілля Принцеса Іванна сказала Принцу Орландо:
– Я не хочу бути Принцесою. Я не хочу ні королівських прийомів, ні балів, мені це все набридло. Я хочу іншого життя, хочу робити щось добре, дітям допомагати. Ми врятували Жоржину-Веселину і тепер з її допомогою можемо дарувати радість і щастя дітям. Адже немає нічого кращого за веселі й щасливі дитячі усмішки.
– Сонечко моє, ох ти в мене й розумничка! – вигукнув Орландо, обняв та поцілував Іванну.
І на цьому, гадаю, можна поставити крапку.
