Король Лір (Вільям Шекспір)

ДІЙОВІ ОСОБИ

• Лір, король Британії.
• Король Французький.
• Герцог Бургундський.
• Герцог Корнуольський (Корнуол).
• Герцог Альбанський (Олбені).
• Граф Кент.
• Граф Глостер.
• Едгар, син Глостера.
• Едмунд, побічний син Глостера.
• Куран, придворний.
• Старий, орендар у Глостера.
• Лікар.
• Блазень.
• Освальд, дворецький Гонерильї.
• Офіцер, на службі у Едмунда.
• Придворний із почту Корделії.
• Герольд.
• Слуги Корнуол а.
• Гонерилья,
• Регана,
• Корделія — дочки Ліра.
• Лицар і з почту Ліра, Офіцери, гінці, придворні і солдати.

Місце дії – Британія. Час дії – легендарно відноситься до дев’ятого сторіччя до нашої ери (3105 рік від створення світу, за Холіншедом).

ДІЯ ПЕРША

Сцена перша

Тронна зала у палаці короля Ліра.

Входять Кент, Глостер і Едмунд.

Кент. Я думав, що герцог Альбанський миліший королю за герцога Корнуольського.

Глостер. Усім так здавалось. Але тепер, перед поділом королівства, не зрозуміло, кого він любить більше. Наділи так вирівняні, що важко вирішити, яка частка краща.

Кент. Це ваш син, мілорде?

Глостер. Я причетний до його народження, сер. І так часто червонів, зізнаючись у цьому, що давно вже перестав ніяковіти.

Кент. Я не розумію вас.

Глостер. Зате мати цього хлопця мене добре зрозуміла і одержала сина в колиску раніше, ніж чоловіка в дім. Ви засуджуєте мене?

Кент. Ні, якщо в підсумку вийшов такий хвацький парубок.

Глостер. Є в мене, сер, і законний син, що десь на рік старший за цього, та він мені ніскільки не дорожчий. Хоч цей шибеник з’явився на світ без запрошення, мати його була красунею. Робити його було так приємно, що я не міг не визнати його. – Знаєш, хто цей благородний джентльмен, Едмунде?

Едмунд. Ні, мілорде.

Глостер. Це – Кент. Запам’ятай і шануй надалі графа, як мого гідного друга.

Едмунд. Був би радий служити вашій милості.

Кент. Обіцяю вам свою прихильність, коли краще вас пізнаю.

Едмунд. Постараюсь заслужити її, сер.

Глостер. Він дев’ять років подорожував і скоро знову поїде… — Сюди іде король.

Сурми за сценою.

Входять Лір, Герцог Корнуольський, Герцог Альбанський,

Гонерилья, Регана, Корделія і почет.

Лір

Мій Глостере, сходи і запроси

Прийти до нас Француза і Бургундця.

Глостер

Завжди до ваших послуг, мій король.

Глостер і Едмунд виходять.

Лір

Ми хочемо бажання заповітне

Відкрити вам усім. Подайте карту.

Дізнайтеся: наш край ми поділили

На три частини. З наших пліч старих

Надіємось ярмо турбот державних

На молоді і сильні перекласти,

Щоб до могили йти без тягаря.

Зяті мої, Олбене й Корнуоле,

Ми зараз оголосимо прилюдно,

Що даємо за дочками на посаг,

Щоб запобігти сваркам назавжди.

Король Французький і Бургундський герцог,

Що сватають дочку молодшу нашу,

Від нас почують відповідь також.

Оскільки ми складаємо із себе

Права на землю і правління краєм,

Скажіть нам, любі дочки, хто із вас

Нас любить більше, щоб явили щедрість

Ми нашу відповідно до заслуг.

Ти, Гонерильє, перша говори.

Гонерилья

Словами я не можу передати

Мою любов. Дорожчі ви мені

За світло денне, за повітря чисте,

За всі скарби, за всі багатства світу,

За честь, красу, здоров’я і життя.

Я вас люблю, як не любили діти

Ніколи дотепер своїх батьків.

Німію я від почуття такого,

Що подих перехоплює мені.

Корделія (на бік)

А що тоді Корделії сказати?

Лишається любити і мовчати.

Лір

Увесь цей край у визначених межах

Із луками, полями і лісами,

Із тихим плином повноводних рік

Тобі ми віддаємо. Володій

Довіку ним із герцогом Альбанським.

А що промовить нам дочка Регана,

Дружина Корнуола? Говори.

Регана

Я із того ж металу, що сестра,

І нам одна ціна. Вона сказала

Усе, що відчуваю я сама.

Додати хочу, що не знаю втіхи,

Не знаю в світі іншого блаженства,

Аніж до батька рідного любов.

Корделія (на бік)

Яка я бідна! Ні, не бідна я:

Любов’ю я багатша, ніж словами.

Лір

Третина ця призначена тобі

У королівсті нашому. Красою,

Родючістю і широм ця частина

Не гірша, ніж третина Гонерильї.

Що скаже нам тепер дочка молодша,

Для нас не менш любима, радість наша,

Через яку ввійшли у суперечку

Бургундське молоко й французькі вина?

Що скажеш ти, щоб кращої третини

Володаркою стати? Говори.

Корделія

Нічого.

Лір

Як? Нічого?

Корделія

Так, нічого.

Лір

З нічого не народиться ніщо.

Тож поясни.

Корделія

На жаль, я не умію

Висловлюватись вголос. Вас люблю,

Як слід дочці: не більше і не менше.

Лір

Корделіє, скоріш опам’ятайся

І виправся, щоб потім не жаліти.

Корделія

Мені життя дали ви, добрий батьку,

Ростили і любили. Вам плачу

Я вдячністю, покірністю, любов’ю.

Та нащо сестрам ті чоловіки,

Коли вони лиш вас у світі люблять?

Напевне, заміж вийшовши, частину

Турбот, любові, ніжності віддам я

Своєму чоловікові. У шлюб

Я не вступлю, щоб лиш любити батька.

Лір

Говориш ти від серця?

Корделія

Так, мілорде.

Лір

Хоч молода, душею ти черства.

Корделія

Хоч молода, мілорде, та правдива.

Лір

Ось і бери за придане собі

Свою правдивість. Чистим блиском сонця,

Глухими таємницями Гекати,

Пітьмою ночі, зорями із неба,

Що визначають наш життєвий шлях,

Клянуся, що зрікаюсь привселюдно

Звязків родинних, батьківських турбот

Про тебе. Ти чужа мені віднині.

Дикун чи грубий скіф, що пожирає

Своїх старих батьків, мені миліший,

Ніж ти, дочка колишня.

Кент

Мій король!

Лір

Ні слова, Кенте! Краще не встрявай

Поміж драконом і його шаленством.

Я більш за всіх любив її і думав

Кінець життя у неї провести. –

Байдужа донько! Геть з моїх очей!

Клянусь майбутнім спокоєм могили,

Що я із серця викину тебе. –

За королем Французьким посилав я.

Де ж він? І де, скажіть, Бургундський герцог?

Чому ви стоїте? Покличте їх. –

Олбене й Корнуоле, приєднайте

До ваших володінь її третину.

Хай гордість їй шукає чоловіка.

Вам віддаю сповна усі права,

Що притаманні вищій владі. Жити

По місяцю у кожного я буду,

Залишивши сто лицарів собі

І неподільний королівський титул.

А владу, і прибутки від земель,

І повне право набирати військо

Вам надаю, улюблені зяті.

Діліть же між собою цю корону.

(Віддає їм корону.)

Кент

Великий Лір, кого я шанував

Як короля, кого любив як батька,

За кого я молився…

Лір

Стережись!

Напнув я лук – подалі від стріли!

Кент

Стріляй, не бійся, що прострелиш серце.

Кент буде грубим, доки Лір безумний.

Чого ти, старче, хочеш? Щоб забув

Обов’язок я там, де гнеться низько

Догідлива й облеслива неправда?

Ні, чесність ще потрібніша тоді,

Коли король впадає в безрозсудність.

Опам’ятайся, Ліре! Придуши

Свій гарячковий гнів. Життям ручуся,

Не менша у Корделії любов,

Бо не бездушні ті, хто мовчазні, —

Лиш почуття ховають непритворні.

Лір

Своїм життям ти ризикуєш, Кенте.

Кент

Не раз ризикував я на війні,

За тебе і життя віддать не страшно.

Лір

Іди з моїх очей!

Кент

Відкрий їх ширше

І придивися.

Лір

Свідок Аполлон…

Кент

Так, свідок Аполлон, що ти даремно

Клянешся.

Лір

Підлий зрадник!

(Хапається за меч.)

Олбені і Корнуол

Зупиніться!

Кент

Убий, безумче, лікаря, а плату

Віддай хворобі. Відміни наказ,

А то я, поки дихаю, усюди

Кричатиму: недобре ти зробив!

Лір

Негідний рабе! Слухай же уважно:

Ти зрадить слову закликаєш нас,

Чого із нами зроду не бувало.

Повстав ти проти нашої ухвали.

Цього наш сан не вибачить тобі.

Ми даємо п’ять днів тобі на те,

Щоб ти приготувався в путь далеку.

На шостий день покинеш королівство.

Якщо де-небудь на десятий день

Тебе ще знайдуть в наших володіннях –

Негайна смерть. Юпітером клянуся,

Що рішення свого я не зміню.

Кент

Прощай, король! Я мушу відступити,

Щоб дратівливу гордість не дражнити.

(До Корделії)

Ти чесно королю відповідала.

Молю богів, щоб горя ти не знала.

(До Регани і Гонерильї)

Хотів би вірить сказаному вами.

Хай справи не розійдуться з словами.

(До усіх)

Прощайте всі. Відходить Кент невтішним.

В новій країні буде він колишнім.

(Іде геть.)

Сурми.

Повертається Глостер з королем Французьким, герцогом Бургундським і почтом.

Глостер

Володаре, прийшли король і герцог.

Лір

Мій герцоге, почнем розмову з вас.

Ви сватали у нас молодшу доньку,

Як і король Французький. То скажіть,

Яке найменше придане могло би

Задовольнити вас?

Герцог Бургундський

Що обіцяли,

Того я і чекаю, мій король.

А менше і самі ви не дасте.

Лір

Мій герцоге, раніше наша донька

Була нам дорога. Тепер – не те.

Її ціна упала. Ось вона.

Якщо вам до смаку оце створіння,

Тоді беріть її усю, як є,

З немилістю від батька на додачу.

Герцог Бургундський

Не знаю, що сказати.

Лір

Ви готові

Її собі узяти за дружину

Без приданого, прокляту, в опалі,

Чи змушені відмовитись?

Герцог Бургундський

О ні,

Я відмовляюсь на таких умовах.

Лір

Тоді її облиште. Бо, клянусь,

Я вам назвав усі її багатства.

(До Французького короля)

За вас я сам, люб’язний мій король,

Ненависну дочку віддать не хочу.

Найдіть собі супутницю життя,

Що гідна вас, натомість цій потворі,

Якою засоромилась природа.

Король Французький

Як дивно це! Дочка, яка недавно

Була предметом гордості, кумиром,

Єдиною відрадою на старість,

Зробила щось нечуване, бо вмить

Позбавилася батьківської ласки.

Її провина, певне, дивовижна,

Або її ви зовсім не любили.

Та я у це повірити не можу,

Потрібне чудо, щоб переконать.

Корделія

Якщо у тому лиш моя ганьба,

Що лицемірно лестити не вмію,

Що я за вітром не жбурляю слів

І що роблю добро без обіцянок,

Прошу вас пояснити, мій король,

Що не розпуста, підлість чи убивство,

Моральний бруд чи непристойний крок

У мене відняли прихильність вашу,

А те якраз, що я в собі ціню:

Відвертість, щиросердність і правдивість.

І у провину ставиться мені

Не помилка, не хиба, а заслуга.

Лір

Ти краще б не з’являлася на світ,

Ніж дратувать мене!

Король Французький

Так ось причина!

Дівоча соромливість почуттів,

Що часто заважає говорити, —

Уся провина? Герцоге Бургундський,

Вирішуйте. Бо справжня та любов,

Якій чужі всілякі розрахунки.

Ви за дружину берете її?

Вона сама за придане дорожча.

Герцог Бургундський

Якщо король обіцяну третину

За нею віддає, тоді вона

Хоч завтра вже – Бургундська герцогиня.

Лір

Нічого я за нею не даю.

Я королівське слово не міняю.

Герцог Бургундський

Корделіє, я співчуваю вам,

Бо втратили і батька, й чоловіка.

Корделія

Вам, герцоге, лиш придане потрібне.

За вас я і сама не хочу йти.

Король Французький

Корделіє, позбавлена ти спадку,

Але твоє багатство – ти сама.

Принижена і гнана, ти для мене

Як знахідка щаслива. Я підняв

Безцінний скарб, що викинули інші.

Як дивно: те, що зневажають люди,

Мені коханням схвилювало груди.

Зневажена, без посагу, без друзів,

Ти станеш королевою французів.

І герцогу Бургундському я сам

Тебе нізащо в світі не віддам.

Прощайся з усіма. Не будь сумною:

Що втратила, те знайдеш ти зі мною.

Лір

Бери її. Нам все одно, яка

У неї путь. Вона нам не дочка.

Не гаючись, з країни вирушайте.

Благословення краще не чекайте.

Ходімо геть.

Всі, крім Французького короля, Корделії,

Гонерильї і Регани, виходять.

Король Французький

Із сестрами прощайся.

Корделія

О, батьківські скарби, іду від вас

В сльозах невтішних. Знаю дуже добре

Які ви є, та вголос не скажу.

Піклуйтеся про батька. Доручаю

Його любові вашій показній

З тривогою. Якби не ця опала,

Йому б я краще місце підшукала.

Прощайте, сестри.

Регана

Просимо не вчить.

Гонерилья

Сама навчись годити чоловіку,

Який тебе із милості бере.

Ми батькові сьогодні догодили.

На жаль, тебе годити не навчили.

Корделія

Як не хитруйте, прийде та пора,

Коли відома стане ваша гра.

Прощайте.

Король Французький

Ну, Корделіє, ходімо.

Король Французький і Корделія ідуть геть.

Гонерилья. Нам треба поговорити, сестро. У нас багато спільних справ, що стосуються обох. Здається, батько вирішив їхати звідси ввечері.

Регана. Так. І, напевне, до тебе. А наступний місяць проведе у нас.

Гонерилья. Бачиш, який він навіжений? З того, що відбулося, можна зробити важливі висновки. З якого нікчемного приводу він зрікся нашої сестри, яку завжди любив більше за нас!

Регана. Це у нього від віку. Хоч він і раніше погано володів собою.

Гонерилья. Він був гарячим і в кращі свої роки, а тепер до його звичайної сваволі додалися спалахи старечої дратівливості.

Регана. Коли-небудь і нам дістанеться, як бідолашному Кенту. Раптом взяти

і вигнати його!

Гонерилья. А як він розпрощався з Французьким королем! Давай триматися разом. Якщо влада залишиться у нього, його зречення при такому характері не дасть нічого, крім неприємностей.

Регана. Треба гарненько подумати.

Гонерилья. І негайно щось робити.

Ідуть геть.

Сцена друга

Зала в замку графа Глостера.

Входить Едмунд з листом у руці.

Едмунд

Природо, тільки ти моя богиня!

Лише тобі корюсь я у житті.

Відкинув я прокляті забобони

І безпорадно власними правами

Не поступлюсь, хоч я – молодший брат.

Син позашлюбний! Що це означає?

Чи я не кращий, не міцніший тих,

Що народились в шлюбі? То навіщо

Ганьбою без кінця колоти очі?

І в чому тут ганьба? Невже у тому,

Що в радощах таємних зачинають

Добротніші плоди, аніж на ложі

Подружньому ліниво перед сном?

Едгаре, ти законний безперечно,

Та землю я у тебе відберу.

Не менше позашлюбгого Едмунда

Наш батько любить, мій законний брате.

“Законний!” От придумали слівце!

Ну добре, хай законний. Ось підробка

Його листа. Якщо здійсниться план,

Едмунд зіпхне законного Едгара

І піде в ріст на місці, що звільнилось.

Хай небо допоможе байстрюкам!

Входить Глостер.

Глостер

Він вигнав Кента! З королем Французьким

Не побажав прощатись і пішов!

Престолу зрікся і покинув двір!

І все раптово, поспіхом, у гніві…

Які новини, сину мій Едмунде?

Едмунд (ховаючи листа). Ніяких, мілорде.

Глостер. Чому ж ти похапцем сховав листа?

Едмунд. Я не чув ніяких новин, мілорде.

Глостер. Що за лист читав ти щойно?

Едмунд. Дурниці, мілорде.

Глостер. Дурниці? Навіщо ж так поспішно ти сховав його в кишеню? Дурниці не вимагають, щоб їх приховували. Покажи мені. Якщо це дурниці, я побачу і без окулярів.

Едмунд. Пробачте мені, сер. Це лист від мого брата. Я ще не дочитав його до кінця. Та, судячи з того, що я встиг розібрати, вам краще не читати його.

Глостер. Дай мені лист.

Едмунд. Покажу його вам чи ні, вчинок мій буде негідним. Зміст листа не заслуговує на схвалення.

Глостер. Побачимо, побачимо…

Едмунд. До честі брата, хочу надіятися, що він писав з метою випрбувати мене.

Глостер (читає). “Шанування старості отруює кращі роки нашого життя і віддає гроші до наших рук занадто пізно, коли ми вже не здатні скористатися ними для свого задоволення. Я схиляюсь до думки, що тиранія старості – непотрібний забобон, який править нами тільки тому, що ми його терпимо. Давай зустрінемось і поговоримо докладніше. Якби батько міг заснути і не прокидатися, доки я не розбужу його, тобі дісталась би половина його статку і постійна любов твого брата Едгара”. Що це? Змова? “…заснути і не прокидатися… тобі дісталась би половина його статку”. І це мій син Едгар! І у нього піднялась рука написати такі слова! Його серце ховало такі думки!.. – Коли ти одержав листа? Хто його приніс?

Едмунд. В тому-то й справа, мілорде, що його ніхто не приносив. Його кинули мені у вікно.

Глостер. Це почерк твого брата?

Едмунд. Якби зміст листа був порядний, у мене не було б сумнівів. Але в такому листі його почерк видається сумнівним.

Глостер. Це його почерк.

Едмунд. Це писала його рука, але серце не брало в цьому участі.

Глостер. Він ніколи не заводив з тобою подібних розмов?

Едмунд. Ніколи. Та він часто висловлював думку, що дорослі сини повинні опікувати старих батьків і керувати їх майном.

Глостер. От негідник! Ті ж самі думки, що в листі! Бридкий негідник! Підла, байдужа тварина! Гірше, ніж тварина!.. Піди-но, розшукай його. Я візьму його під варту. Дивовижний негідник! Де він є?

Едмунд. Не знаю, мілорде. Тільки ось що я вам скажу: стримайте своє обурення, доки не матимете більш переконливих доказів. Це буде правильно. Якщо ж ви почнете діяти силою, а припущення ваші виявляться помилковими, це зашкодить вашій честі і остаточно знищить його покору. Я ручуся життям, що все це він писав лише для того, щоб випробувати мою любов до вас, без злого наміру.

Глостер. Ти так думаєш?

Едмунд. Я допоможу вам переконатись у цьому. Якщо хочете, я сховаю вас так, щоб ви могли підслухати нашу розмову. Це можна зробити, не гаючись, сьогодні ж увечері.

Глостер. Не може він бути таким чудовиськом.

Едмунд. Звичайно, ні.

Глостер. По відношенню до батька, який любить його з такою ніжністю і силою! Земля і небо! – Едмунде, знайди його і вивідай його наміри. Зроби це для мене. Я ладен все віддати, щоб дізнатися правду.

Едмунд. Я негайно піду шукати його, заведу мову про лист і розкажу вам про все.

Глостер. Ось вони, ці недавні затемнення місяця й сонця! Вони не віщують нічого доброго. Що б не говорили про це вчені, природа відчуває на собі їх наслідки. Холоне любов, слабшає дружба, всюди братовбивчі чвари. В містах заколоти, в селах розбрат, в палацах зрада, і розпадаються родинні зв’язки між батьками і дітьми. В моїй сім’ї цей негідник повстає проти усталених законів, син проти батька. Король іде наперекір природі, батько проти дитини. Наші кращі часи в минулому. Озлоблення, підступи, зради і згубні безпорядки будуть супроводжувати нас до могили. Викрий цього мерзотника, Едмунде. Ти про це не пожалкуєш. Постарайся, будь ласка. – Або ще приклад: благородний Кент у вигнанні. За що? Лиш за те, що чесний. Дивовижно!

(Іде геть.)

Едмунд. Ось так завжди. Яка дурість! Коли ми самі псуємо і спаскуджуємо собі життя, ми звинувачуємо у наших нещастях сонце, місяць і зорі. Можна подумати, ніби ми дурні з волі небес, злодії і зрадники внаслідок атмосферного тиску, п’яниці й розпусники під нездоланним впливом планет. Усе найгірше в собі ми пояснюємо надприродними силами. Чудовий виверт людської розпусти – звалити відповідальність за свій блуд на зірки! Батько пустував із матір’ю під знаком Дракона. Я народився під Великою Ведмедицею. Звідси виходить, що я повинен бути грубим і сластолюбним. Які нісенітниці! Я такий, як є, і був би таким же, хоч би найцнотливіша зірка блимала над моєю колискою… Ось іде Едгар. Він з’являється вчасно, як розв’язка у старовинній комедії. Розіграю роль жалюгідного меланхоліка, що зітхає, як юродивий Том з Бедламу.

Входить Едгар.

О, ці затемнення – провісники майбутнього розбрату!.. Фа, соль, ля, мі…

Едгар. Що нового, брате Едмунде? Про що ти розмірковуєш?

Едмунд. Я все думаю, брате, про події, які, як я читав, повинні відбутися услід за недавніми затемненнями.

Едгар. Ось чим ти займаєшся!

Едмунд. Запевняю тебе: передбачення, на жаль, збуваються. Спотворю-ються відносини між батьками і дітьми. Надходять моровиця, дорожнеча і загальна ворожнеча. Державу роздирають чвари, народ погрожує королю і знаті, виникає недовіра, друзів шлють у вигнання, армія розвалюється, подружжя розходяться. Всього не перерахуєш.

Едгар. З яких пір ти записався в астрономи?

Едмунд. Облишмо це. Скажи краще, коли ти зустрічався з батьком востаннє?

Едгар. Вчора ввечері.

Едмунд. Ви говорили з ним?

Едгар. Так, дві години поспіль.

Едмунд. Ви не посварились? Ти не помітив у його жестах чи словах невдоволення?

Едгар. Аніякого.

Едмунд. Згадай гарненько, чи не образив ти його чим-небудь? І, заради бога, не показуйся йому на очі, доки він не заспокоїться. Зараз він кляне тебе і ладен розірвати від гніву.

Едгар. Певне, якийсь мерзотник звів на мене наклеп.

Едмунд. Боюсь, що так. Прошу тебе, стережись, поки він не охолоне. Я дам тобі притулок у своїй кімнаті, звідки ти легко зможеш підслухати, що скаже батько. Іди туди. Ось тобі ключ. Якщо здумаєш вийти, бери зброю.

Едгар. Зброю?

Едмунд. Слухай, брате, я раджу для твоєї користі. Слово честі, в нього щось недобре на думці. Я передав тобі те, що бачив і чув. Але це – ніщо у порівнянні з дійсністю. Прошу тебе, іди, будь ласка.

Едгар. Сподіваюсь, ти мені незабаром про все розкажеш?

Едмунд. В цій справі я до твоїх послуг.

Едгар іде геть.

Повірив батько, і повірив брат,

Тому що чесність вища за підозри.

Їх простодушність легко обдурити.

Чого я від народження не маю,

Те розумом зумію досягти.

Байдуже, як дістанусь до мети.

(Іде геть.)

Сцена третя

Кімната в палаці герцога Альбанського.

Входять Гонерилья і Освальд.

Гонерилья. Це правда, що батько вдарив мого придворного за те, що той вилаяв його блазня?

Освальд. Так, міледі.

Гонерилья

Щодня постійні прикрощі від нього!

За витівкою витівка. Удома

Нема від нього спокою мені.

Я більше так не можу. Дозволяє

Бешкетувати власній охороні,

А за дрібниці дорікає нам.

Коли вони приїдуть з полювання,

Не вийду я до нього. Ти скажи:

Нездужає, мовляв. Та не хилися

Так низько перед ним. Беру на себе

Всі наслідки.

Звуки рога за сценою.

Освальд

Ви чуєте, він їде.

Гонерилья

Недбаліше й лінивіше служіть

І ти, і слуги. Хочу, щоб скоріше

Його прорвало. Тут йому погано –

То хай тоді він їде до сестри.

Я знаю, в неї погляди подібні:

Вона не дасть знущатися із нас.

Віддавши владу, хоче керувати,

Як і раніш! Старе, немов мале.

Суворості урок йому потрібний,

Щоб виправить рішуче погляд хибний.

Запам’ятай гарненько.

Освальд

Так, міледі.

Гонерилья

І з лицарями ти не церемонься.

Хай злиться – не біда. А слугам скажеш,

Що хочу слушний привід я знайти

Для з’ясування з ним своїх відносин.

Я зараз напишу сестрі листа,

Щоб ми були із нею одностайні. –

Хай подають обід!

Ідуть геть.

Сцена четверта

Та сама зала.

Входить переодягнений Кент.

Кент

Змінити б тільки голос і говірку,

Щоб стати невпізнанним. Так потрібно

Для намірів моїх, через які

Я зовнішність змінив. Вигнанце-Кенте,

Слугою до господаря наймись,

Який тебе прогнав під страхом смерті,

І цим йому наочно доведи

Свою любов і непохитну вірність.

Звуки рога за сценою.

Входять Лір, лицарі і слуги.

Лір. Не примушуйте мене чекати ні хвилини. Подавайте обідати.

Один із слуг виходить.

Що тобі? Ти хто такий?

Кент. Людина, сер.

Лір. Чим ти займаєшся? Чого ти хочеш від нас?

Кент. Займаюсь тим, що намагаюсь бути таким, як здаюсь. Вірно служити тому, хто мені довіряє. Любити того, хто чесний. Водитися з тим, хто розсудливий і мало говорить. Рахуватися з думкою людей. Битись, коли немає вибору, і не їсти риби.

Лір. А сам ти хто?

Кент. Найчесніший хлопець, бідний, як король.

Лір. Якщо ти бідний серед підданих, як він серед королів, то ти справді бідний. Чого ж ти хочеш?

Кент. Служити.

Лір. Кому ти хочеш служити?

Кент. Вам.

Лір. Хіба ти мене знаєш, приятелю?

Кент. Ні, сер. Та у вас в обличчі є щось таке, що скоряє.

Лір. Що ж це таке?

Кент. Владність.

Лір. До якої служби ти здатний?

Кент. Я вмію зберігати таємниці, їздити верхи, бігати, сяк-так розказувати вигадані історії і точно виконувати нескладні доручення. Що звичайна людина може зробити, на те і я здатний. Але старанність моя нечувана.

Лір. Скільки тобі років?

Кент. Я не такий молодий, сер, щоб полюбити жінку за її співи, і не такий старий, щоб закохатися в неї без жодної причини. За горбом у мене сорок вісім років.

Лір. Добре, служи мені. Якщо й по обіді ти будеш мені до вподоби, я не розлучусь із тобою. – Обідати, обідати! Де мій блазень? – Гей ти! Сходи-но за моїм дурнем.

Один із слуг виходить.

Входить Освальд.

Гей, хлопче, де моя дочка?

Освальд. З вашого дозволу…

(Іде геть.)

Лір. Що він сказав? Поверніть цього негідника!

Один із лицарів виходить.

Ну, так де ж мій блазень? Заснули ви всі, чи що?

Лицар повертається.

В чому справа? Де цей виродок?

Лицар. Він каже, мілорде, що ваша дочка нездужає.

Лір. А чому цей холуй не повернувся, коли я його кликав?

Лицар. Він заявив, мілорде, що не бажає повертатися.

Лір. Не бажає?

Лицар. Мілорде, я не знаю, в чому справа, та по-моєму, з вашою величністю тут стали триматися не так шанобливо, як слід. Ця недбалість помітна у герцога, у вашої дочки і навіть у челяді.

Лір. Ти так думаєш?

Лицар. Пробачте, мілорде, якщо я помиляюсь, та я не смію мовчати, бачачи, що з вами не церемоняться.

Лір. Ні, ти сказав те, що мені й самому кинулось у вічі. Останнім часом я теж помічав деяку недбалість, та приписував це скоріше власній підозрілості, аніж їх бажанню образити мене. Придивлюсь до цього краще. Одначе, де ж мій дурень? Другий день не бачу його.

Лицар. Відколи молода пані поїхала до Франції, блазень весь час нудиться.

Лір. Досить про це. Я й сам помітив… Гей ти, піди-но скажи моїй дочці, що я бажаю з нею говорити.

Один із слуг виходить.

Покличте сюди мого блазня.

Другий слуга виходить.

Повертається Освальд.

А, це ви, добродію? Підійдіть-но сюди. Хто я по-вашому?

Освальд. Ви – батько герцогині.

Лір. “Батько герцогині”? Он як, герцогів рабе? От сучий син! От мерзотник!

Освальд. Неправда, мілорде! Я ні те, ні інше, прошу вибачити.

Лір. Не смій так зухвало дивитись на мене, негіднику!

(Б’є його.)

Освальд. Я не дозволю бити себе, мілорде!

Кент. А копнути тебе, як м’яч, можна?

(Збиває його з ніг.)

Лір. Дякую, друже! Мені подобається твоя служба. Я полюблятиму тебе.

Кент. Гей ти, вставай і йди геть! Будеш поштивішим наперед. Геть, геть! Якщо ти хочеш виміряти собою підлогу ще раз, то прошу. А ні – то вимітайся! Зрозумів?

(Виштовхує Освальда.)

Лір. Дякую, друже! Ось тобі завдаток за службу.

(Дає Кенту гроші.)

Входить Блазень.

Блазень. Дозволь, і я додам. Ось тобі мій ковпак, носи його.

(Пропонує Кенту свій ковпак.)

Лір. А, мій дурнику, і ти тут?

Блазень. Взяв би ти краще мій ковпак.

Кент. Чому, блазню?

Блазень. Тому що ти корчиш дурня, заступаючись за опального. Тримай, брате, ніс за вітром, а то схопиш нежить. Бери мій ковпак. Чи знаєш, цей дивак вигнав двох своїх дочок, а третю благословив, сам того не бажаючи? Служити йому можна тільки в ковпаку блазня. – Ну як, дядечко? Хотів би я мати два ковпаки і двох дочок!

Лір. Навіщо, друже?

Блазень. Я віддав би їм усе майно, а ковпаки лишив би собі. Ось один у мене, а другий випроси собі у дочок.

Лір. Стережись, ледащо! Бачиш батіг?

Блазень. Правду завжди женуть з дому, як сторожового пса, а брехня лежить біля каміна і псує повітря, як левретка.

Лір. Це – камінь у мій город.

Блазень. Чи не хочете, куме, вивчити приказку?

Лір. Навчи.

Блазень

Слухай, дядечко:

Де пішки ходить бідний люд,

Під’їхать намагайся.

Де чесність докладає труд,

Таємно наживайся.

Базікати остережись,

З гравцями краще не водись.

І гроші не розтринькуй ти.

Коли їх не проп’єш,

Тоді на власних двадцяти

Ще двадцять наживеш.

Лір. Це нісенітниці, дурню!

Блазень. Непотрібні, як слова адвоката, що не одержав платні за свою промову. А скажи-но, дядечко, чи можна з нічого здобути якусь користь?

Лір. Ні, голубе, з нічого нічого не буває.

Блазень (до Кента). Скажи йому, будь ласка, що стільки ж він одержить зі своїх володінь. Якщо я скажу йому це, він знову назве мене дурнем.

Лір. Злий блазень!

Блазень. А чи знаєш, приятелю, яка різниця між злим блазнем і добрим дурнем?

Лір. Ні, блазню. Навчи мене.

Блазень

Хто розділив свій край

І дочкам дарував,

Всіх засмутив украй,

Бо сам наблазнював.

Я – блазень. Та на знак

Того ношу ковпак.

Для дурня-добряка

Не треба й ковпака.

Лір. Ти зовеш мене дурнем, голубе?

Блазень. Решту титулів ти роздав, а з цим народився.

Кент. Він зовсім не дурний, мілорде.

Блазень. Ні, бути зовсім дурним мені не дозволять заздрістники. Якби я взяв монополію на дурість, лорди й вельможі побажали б пайку і собі, та й шляхетні пані захотіли б урвати шмат. —

А чи не маєш, дядечко яйця?

Я дам тобі за нього два вінця.

Лір. Що то за два вінця?

Блазень. Яйце я розріжу навпіл, вміст його з’їм, а з половинок шкарлупи вийдуть два вінця. Коли ти розколов надвоє свій вінець і віддав обидві половинки, ти узяв осла собі на плечі, щоб перенести його через грязюку. Мало мозку було, певне, під твоїм золотим вінцем, що ти його віддав. Якщо я кажу про це як дурень, варто було б відшмагати того, хто сказав це перший.

(Співає.)

Біда для дурнів настає,

Блукають нечепурні:

Розумні, скільки їх не є,

Дурніші аніж дурні.

Лір. Чи давно ти, брате, так розспівався?

Блазень. Відколи ти зробив зі своїх дочок мачух, дав їм різки до рук, а сам спустив штани.

(Співає.)

Співати дурневі дозволь

І бути невідв’язним,

Бо втратив розум наш король

І сам зробився блазнем.

Найми мені, дядечко, вчителя. Страх як хочеться навчитися брехати!

Лір. Якщо ти брехатимеш, я звелю тебе відшмагати.

Блазень. Дивно, що між тобою і дочками немає нічого спільного. Вони погрожують відшмагати мене за правду, а ти – за брехню. А інколи мене б’ють за мовчання. Краще бути ким завгодно, тільки не блазнем. Але тобою я не хотів би стати, дядечко. Ти обгриз свій розум з обох боків і нічого не залишив посередині. Он іде один із огризків.

Входить Гонерилья.

Лір. В чому справа, доню? Чому ти похмура? Ти все супишся останнім часом.

Блазень. Ти був добрим хлопцем донедавна, коли тебе не турбувало — похмура вона чи ні. А тепер ти нуль без цифри. Навіть я значу більше за тебе. Принаймні, я – блазень, а ти – ніщо. (До Гонерильї) Мовчу, мовчу! Хоч ви нічого не кажете, бачу по вас, що треба замовкнути.

(Вказує на Ліра.)

Цей старий – дурний як пень:

Ні гроша на чорний день.

Пустий гороховий стручок!

Гонерилья

Не тільки цей безцеремонний блазень,

Але й уся невихована челядь,

Що служить вам, паплюжить все навкруг

І щогодини в замку бешкетує.

Я думала, почувши мій докір,

Ви спините подібні неподобства,

Та бачу, що насправді ви самі

Охоче потураєте безчинствам.

Не гнівайтесь, але якщо це так,

Мені тепер, напевне, доведеться

До них вживати заходи круті.

Прошу не ображатися на мене.

Лише турбота про державне благо

Примушує мене до дій таких.

Блазень

А ти як думав, дядечко?

Чи знаєш, батьківське звання

Шпака згубило?

Підкинуте зозуленя

Його убило.

Погасла свічка, ось ми і в пітьмі.

Лір

Чи ти моя дочка?

Гонерилья

Та годі, батьку.

Прислухайтесь до слів моїх нарешті;

Розсудливість колишню призовіть

Собі на поміч, кинувши замашки,

Які на старість так не личать вам.

Блазень

І осел тут зрозуміє, що віз коняку тягне, а яйця курку вчать.

Лір

Скажіть, хто я? Напевне, я не Лір?

Не та хода, не той у Ліра погляд.

Чи я поринув у глибокий сон?

Чи марю? Наяву так не буває.

Хто може пояснити, ким я став?

Блазень. Тінню Ліра.

Лір. Я справді хочу знати, хто я? Тому що моя королівська гідність і деякі інші ознаки наводять мене на хибну думку, ніби у мене є доньки.

Блазень. Які хочуть зробити з тебе покірного батька.

Лір. Як зовуть вас, пані?

Гонерилья

У вашому питанні стільки ж глуму,

Як в інших ваших вибриках. Прошу

Мої слова нарешті зрозуміти.

Старий ви і поважний. Будьте ж мудрим.

Тут з вами сотня лицарів і сквайрів,

Бідових, відчайдушних вояків.

Та дякуючи їм, наш замок схожий

На балаган або заїжджий двір.

Примусьте їх вести себе пристойно,

Як сором і обов’язок велять.

Вас просить та, кому просить не личить:

Могла б я просто видати указ.

Та я прошу частково розпустити

Ваш особистий почет. Залишіть

Собі лиш тих, що конче необхідні,

Людей урівноважених, статечних,

Які не будуть бешкети чинить.

Лір

Побий вас грім усіх! Сідлайте коней!

Не гаючись, збирайтеся у путь.

О виродку бездушний! Я тобі

Присутністю не буду докучати!

На щастя, є іще одна дочка.

Гонерилья

Ви слуг моїх б’єте. П’янюги ваші

Кричать на всіх, неначе на підлеглих.

Входить герцог А л ь б а н с ь к и й.

Лір

Так, пізно я розкаявся.

(До герцога)

Ви, сер,

Із нею спільник? – В путь! Сідлайте коней! –

Невдячносте із серцем кам’яним,

Коли у рідну доньку ти вселилась,

Страшніша ти за чудиська морські!

Герцог Альбанський

Сер, заспокойтесь.

Лір

(До Гонерильї)

Коршуне жадібний,

Ти брешеш! Вірні лицарі мої –

Надійні люди якостей високих,

Що власну честь цінують над усе

І знають свій обов’язок. Провина

Корделії була така нікчемна!

Чому ж я перебільшив цю помилку

І, вирвавши з грудей свою любов,

Наповнив їх отрутою і жовчю?

Яким я був сліпим! О, Ліре! Бий

В ті двері, звідки випустив ти розум

І дурості дозволив увійти.

(Б’є себе по голові.)

Гей, люди, в путь!

Герцог Альбанський

Мілорде, в чому справа?

Не знаю я, чому ви схвилювались.

Лір

Я вірю вам. – Почуй мене, природо!

Якщо створила ти оцю тварюку,

Щоб та дітей плодила, зупинись

І покарай безпліддям! Відніми

Благословенну здатність материнства!

Нехай же тіло прокляте її

Не принесе на радість їй нащадка.

Якщо ж дарує доля їй дитя,

Хай мукою воно для неї стане,

Щоб зморшками укрилося чоло

І борозни від сліз порили щоки.

Хай материнська ласка і турботи,

Усі душевні сили, що віддасть

Вона на догляд і на виховання,

Обернуться в ніщо. Хай зрозуміє,

Наскільки гірше за укус змії

Дочки чи сина власного невдячність!

Геть звідси, геть!

(Виходить.)

Герцог Альбанський

Скажи заради бога,

Чому він розгнівився?

Гонерилья

Так, пусте.

Впадає у дитинство. Хай кричить.

Лір повертається.

Лір

Куди поділась половина почту?

Було їх сто, а стало п’ятдесят.

Герцог Альбанський

У чому справа?

Лір

Зараз відповім.

(До Гонерильї)

Життя і смерть! Соромлюсь, що забув

Я через тебе чоловічу гідність

І мимоволі плачу, хоч не варта

Ти сліз моїх. Захирій, пропади

Від батьківських прокльонів!.. О, не плачте,

Старечі очі, що були сліпі,

А то я вирву вас і на підлогу

Услід сльозам, що капають, жбурну.

До чого все дійшло! Та будь що буде.

Іще одна дочка у мене є.

Вона, я знаю, добра і дбайлива.

Я розкажу про тебе їй. Вона

Подряпає лице тобі, вовчице!

Чекай, іще собі я поверну

Колишню міць, якої я позбувся,

І поверну собі колишній сан!

Ідуть геть Лір, Кент і почет.

Гонерилья

Ти чув цей крик?

Герцог Альбанський

Звичайно, Гонерильє.

Та бути упередженим не можу.

Гонерилья

Про це доволі. – Освальда покличте!

А ти, шахраю, ти, мерзенний блазню,

За паном вимітайся звідсіля!

Блазень. Дядечко Ліре! Дядечко Ліре, зачекай, захопи з собою блазня!

Достатньо капкана

Чи просто аркана,

Щоб лиса спіймати.

Та чим я дістану

Дочку препогану?

Тож мушу тікати.

(Іде геть.)

Гонерилья

Придумав непогано: ціла сотня

Головорізів, що завжди готові

Підтримати фантазії його

І силою, і зброєю! Навіщо

Терпіти нам капризи, сварки, буйства,

Щоденно ризикуючи життям? –

Та де ж той Освальд?

Герцог Альбанський

Думаю, що ти

Вдалась до перебільшення.

Гонерилья

Вважаю,

Що краще бути надто обережним,

Аніж бездумно вірити комусь.

Я добре знаю батьківський характер,

І все сестрі про нього написала.

Якщо вона, одержавши листа,

При батьку сотню лицарів залишить

Усупереч мені…

Повертається Освальд.

Нарешті ти!

Чи лист уже готовий?

Освальд

Так, міледі.

Гонерилья

Візьми людей з собою – і на коней.

Побоювання наші опиши

Регані усно. І додай від себе

Усі, які захочеш, міркування.

Щаслива путь! Скоріше повертайся.

Освальд виходить.

А ваша безхарактерність, мілорде, —

Будь не у гнів вам сказано – скоріше

Відсутність волі й мужності, ніж мудрість

Або, принаймні, справжня доброта.

Герцог Альбанський

Зате вже ти з характером. І ніби ж

Невтомно б’єш у ціль. Дивись, бо схибиш.

Гонерилья

Побачимо…

Герцог Альбанський

Майбутнє нам покаже.

Ідуть геть.

Сцена п’ята

Двір у замку герцога Альбанського.

Входять Лір, Кент і Блазень.

Лір. Вирушай у Глостер з цим листом. Не додавай дочці нічого від себе, а лиш відповідай на питання після того, як вона прочитає листа. Поспішай, бо я приїду туди раніше за тебе.

Кент. Я не зімкну очей, мілорде, доки не передам вашого листа.

(Іде геть.)

Блазень. Якби мозок людини був у п’ятах, чи не загрожували б йому мозолі?

Лір. Загрожували б.

Блазень. В такому разі вітаю тебе: твоєму мозку ніколи не доведеться ходити в черевиках.

Лір. Ха-ха-ха.

Блазень. Побачиш, як милостиво прийме тебе друга донька. Хоч одна схожа на іншу, як лісове яблуко на садове, дозволь мені знати те, що я знаю.

Лір. А що ж ти знаєш, друже?

Блазень. Що на смак вони обидві виявляться кислими, як два лісових яблука. Чи можеш ти сказати, чому ніс посередині обличчя?

Лір. Ні.

Блазень. Щоб мати по оку з обох боків. Чого не рознюхає ніс, побачать очі.

Лір. Я був несправедливим до неї…

Блазень. А чи можеш ти сказати, як устриця робить свою раковину?

Лір. Ні.

Блазень. Я теж не можу. А навіщо равлику хатка, я знаю.

Лір. Навіщо?

Блазень. Щоб ховати туди свою голову. Він же не віддає її своїм дочкам, а лиш висовує звідти ріжки.

Лір. Треба переробити свою природу. – Такого доброго батька! – Готові коні?

Блазень. Твої осли пішли за ними. А ось дуже просто відгадати, чому в семизір’ї лише сім зірок.

Лір. Тому що їх не вісім?

Блазень. Точнісінько. З тебе вийшов би хороший блазень.

Лір. Все повернути силою! Невдячне чудовисько!

Блазень. Якби ти був моїм блазнем, дядечко, я б шмагав тебе за те, що ти рано постарів.

Лір. Як це?

Блазень. Тобі не можна старіти, доки не порозумнішаєш.

Лір

Не доведіть, боги, до божевілля!

Дай сили, небо, розум зберегти!

Входить Придворний.

Готові коні?

Придворний

Так, мілорде.

Лір

Їдьмо!

Блазень

Для сміху не знаходжу я причини.

Вас у житті також чекають зміни.

Ідуть геть.

ДІЯ ДРУГА

Сцена перша

Двір у замку графа Глостера.

Входять з різних сторін Едмунд і Куран.

Едмунд. Вітаю, Куране.

Куран. Добридень, сер. Я щойно сповістив вашого батька, що герцог Корнуольський і герцогиня Регана прибудуть сюди надвечір.

Едмунд. З якою метою?

Куран. Справді не знаю. Ви чули новини? Те, про що всі шепочуться, та вголос не говорять.

Едмунд. Ні, не чув. Розкажи, будь ласка.

Куран. Схоже на те, що буде війна між герцогами Корнуольським і Альбанським. Невже не чули?

Едмунд. Ані слова.

Куран. З часом почуєте. Прощавайте, сер.

(Іде геть.)

Едмунд

Надвечір буде герцог? Дуже добре.

Складається усе мені на користь.

Під варту взяти брата хоче батько.

Мені в такому разі тільки слід

Не пропустити випадок зручний. –

На пару слів спустись до мене, брате!

Входить Едгар.

Тобі потрібно, брате, рятуватись.

Дізнався батько, де тебе сховав я.

Тож скористайся ніччю і біжи.

Скажи, ти не висловлювався часом

Про Корнуола якось непоштиво?

Сюди він їде і Регана з ним.

Чи не казав ти щось про їхні чвари

Із герцогом Альбанським? Пригадай.

Едгар

Я пам’ятаю добре – не казав.

Едмунд

Сюде іде наш батько, з ним сторожа.

Пробач, що я удавано з піхов

Дістану меч. Дістань і ти свій також,

Немов би ми б’ємося. “Бий! Здавайся!”

Я чую кроки. – Гей, сюди! Вогню!

Сюди! – Рятуйся, брате! Прощавай!

Едгар виходить.

Потрібно трохи крові, щоб здавалось,

Що тут був справжній бій.

(Ранить себе у руку.)

Буває, й більше

Себе п’яниці ріжуть для забави. –

На допомогу! Батьку!.. Ні душі.

Входить Глостер і с л у г и зі смолоскипами.

Глостер

Де цей негідник?

Едмунд

В темряві з мечем

Він тут стояв, і шепотів закляття,

І місяць закликав допомогти.

Глостер

Де він тепер?

Едмунд

Погляньте, я в крові.

Глостер

Та де ж подівся він?

Едмунд

Туди побіг він,

Коли переконався, що не зміг…

Глостер

Чекай. – Спіймать його! За ним! Скоріше!

Кілька слуг виходять.

Не зміг чого?

Едмунд

Не зміг мене схилити

Убити вас. Даремно я казав,

Що небеса карають батьковбивців,

Нагадував, які тісні зв’язки

Існують поміж батьком і синами.

Упевнившись, що я відкинув з жахом

Його безбожні плани, він дістав

Раптово меч і, кинувшись на мене,

Поранив руку. Ми зійшлись в двобою.

Та бачачи, що я не відступаю,

І налякавшись крику, він утік.

Глостер

Нехай біжить, арешту не уникне.

А схоплять – і кінець. До нас приїде

Наш благородний герцог уночі.

Надіюсь я, що видасть він указ

Про розшуки злочинця й нагороду

Тому, хто владу наведе на слід,

І про негайну смерть за укривання.

Едмунд

Коли я умовляв його позбутись

Своїх жорстоких замірів, а він

Був непохитний, спробував злякати

Я викриттям, та він мені сказав:

“Ти, незаконний сине, маєш намір

Змагатися зі мною? Хто повірить

Твоїм словам? І чим ти доведеш

Правдивість звинувачень? Я спростую

Твої сумнівні докази, а почерк

Підробкою усім оголошу.

І хто захоче слухати тебе?

Потрібно бути зовсім тупоумним

Або сліпим, принаймні, щоб не бачить,

Що смерть моя так вигідна тобі!”

Глостер

Негідник підлий! Навіть власний підпис

Він заперечить? Ні, не мій він син!

Сурми за сценою.

Приїхав герцог, та не знаю – нащо?

Умовлю перекрити всі шляхи

І гавані. Не вислизне злочинець.

По всій країні треба розіслати

Зображення його. Тобі ж, мій сину,

Надам я право з герцогської згоди

Успадкувати все моє майно.

Входять герцог Корнуол ь с ь к и й,

Регана і почет.

Герцог Корнуольський

Ну як, мій друже? Тільки-но приїхав,

А вже новини дивні я почув.

Регана

Якщо це правда, то немає кари,

Щоб не була м’якою. Як здоров’я?

Глостер

Душа сумує і розбите серце.

Регана

Невже хрещеник батька, ваш Едгар,

Ховав злодійський намір вас убити?

Глостер

О леді, леді! Соромно зізнатись!

Регана

Були у нього друзі-розбишаки

Із батьківського почту?

Глостер

Я не знаю.

Усе це надто тяжко!

Едмунд

Так, були.

Регана

Чому ж тут дивуватися? Цей набрід,

Напевне, і підбурював його,

Щоб спадок ваш з убивцем пропивати.

Від товариства їх застерігає

Сестра листом, і я покину дім,

Коли вони приїдуть на постій.

Герцог Корнуольський

І я також, Регано. – Чув, Едмунде,

Що ви себе при цьому гідним сином

Сьогодні показали?

Едмунд

Я зробив

Лиш те, що нам обов’язок велить.

Глостер

Його умисний замір він розкрив

І спробував затримати, та злодій

Його поранив.

Герцог Корнуольський

Послано погоню?

Глостер

Негайно.

Герцог Корнуольський

Як спіймають, вже нікому

Не буде небезпечним він. Судіть

Його самі від імені мого.

А вас за вашу відданість і мужність,

Що так усі відзначили, Едмунде,

Хотів би я на службу запросити.

Таких людей не часто зустрічаєш.

Вас першого до себе я беру.

Едмунд

Я виправдаю вибір.

Глостер

Щиро вдячний

Вам, герцоге, за нього.

Герцог Корнуольський

Адже ви

Не знаєте, чому ми тут з’явились…

Регана

Та ще й невчасно, мало не вночі!

Ми потребуєм вашої поради

Відносно несподіваних подій.

Листи прислали нам сестра і батько,

Що між собою посварились. Звідси

Хотіли б ми, цю сварку розібравши,

Направити їм відповідь. Гінці

Чекають на листи. Наш добрий друже!

Свої турботи й прикрощі забудьте

Для наших суперечок, що не ждуть.

Глостер

Я радий вам служити, і за честь

Вважаю вас прийняти як гостей.

Всі виходять.

Сцена друга

Перед замком Глостера.

Входять з різних сторін Кент і Освальд.

Освальд. Здоров будь, приятелю. Ти тутешній?

Кент. Так.

Освальд. Де б нам поставити коней?

Кент. У будь-яку калюжу.

Освальд. Скажи без жартів, будь другом.

Кент. Я не друг тобі зовсім.

Освальд. А мені байдуже до твоєї дружби.

Кент. Попадись ти мені в Ліпсберійській оборі, не було б тобі байдуже.

Освальд. Чого ти причепився до мене? Я тебе не знаю.

Кент. Зате я тебе знаю.

Освальд. Хто ж я по-твоєму?

Кент. Шахрай, мерзотник, лизоблюд, надутий дурень і нахаба. Холоп і підлабузник у шерстяних панчохах, з підлою душею. Кривляка з помадою і люстерком у скриньці, єдиним твоїм багатством. Огидна сволота, готова на будь-яке паскудство, щоб відзначитися. Покруч жебрака, боягуза й пройдисвіта. Спробуй зректися хоч одного з цих звань, і я відлупцюю тебе до безтями!

Освальд. От безглуздий! Казати все це людині, яка його не знає і яку він сам вперше бачить!

Кент. Ах ти, лакейська пико! Що ж ти вдаєш, ніби не знаєш мене? А хто два дні тому збив тебе з ніг і віддубасив на очах короля? Берись за меч, анахтемська потворо! Хоч іще ніч, та світить місяць. Зараз я зроблю з тебе яєшню. Берись за меч, папільйотко з перукарні, берись!

(Дістає меч.)

Освальд. Відчепись! Я не бажаю мати з тобою справи.

Кент. Дістань меч, паскудо! Ти привіз листа проти короля. Ти спільник тої бундючної ляльки, що умишляє лихе проти батька-короля. Захищайся, негіднику, бо я покришу тебе й підсмажу! Тримайся, ледащо, відбивай мої удари!

Освальд. Ріжуть! Пробі! Гвалт!

Кент. Захищайся, нікчемо! Відбивайся, холую!

(Б’є його.)

Освальд. На допомогу! Ріжуть! Убивають!

Входить Едмунд.

Едмунд. Що тут за бійка? В чому справа?

Кент. Прошу сюди, люб’язний! Підходьте, я вас почастую. Спробуйте крові, молодий чоловіче.

Входить Глостер.

Глостер. Бійка? Зброя? Що тут відбувається?

Входять г е р ц о г Корнуол ь с к и й, Регана і слуги.

Герцог Корнуольський

Наказую негайно припинити!

Хто меч підніме, вмре. – Це хто такі?

Регана

Гінці від короля і від сестри.

Герцог Корнуольський

Яка причина призвела до бійки?

Освальд

Пробачте, ледве дихаю, мілорде.

Кент. Ще б пак! Набрався ти страху! Ех ти, боягузе, навіть природа зрікається тебе. Не вона, а якийсь кравець змайстрував тебе.

Герцог Корнуольський. От дивак! Чому кравець? Хіба кравець може викроїти людину?

Кент. Звичайно, кравець, сер. А хто ж іще? Каменяр або маляр за годину чи дві зробили б щось ліпше.

Герцог Корнуольський. Все ж таки, чому ви зчепились?

Освальд. Цей старий грубіян, над яким я зглянувся через його сиву бороду…

Кент. Ах ти ж, зайва буква в азбуці! – Мілорде, дозвольте, я розітру його на порох і пофарбую ним стіни нужника. “Зглянувся через його сиву бороду…” Ах ти, трясогузко!

Герцог Корнуольський

Наказую мовчати! Ти забув

В присутності кого ти розкричався?

Кент

Я пам’ятаю, сер. Але у гніву

Свої права.

Герцог Корнуольський

Що ж викликало гнів?

Кент

Розгнівало мене, що носить зброю

Безчесний і закінчений холоп.

Брехливий підлабузник! Мов щурі,

Такі, як він, шматують узи крові

І потакають пристрастям нечистим,

Які бентежать душі їх панів;

Готові лити масло у вогонь,

А воду крижану – у лютий холод.

Що “так”, що “ні” – для них усе одно,

Аби лиш неодмінно догодити

Господарю, за ким вони, як пси,

Облизуючись, бігають покірно.

А, щоб тобі! Чому ти шкіриш зуби,

Неначе блазень я? Який тут сміх?

Такого б гусака в Саремське поле,

То я б тебе до Камелота гнав.

Герцог Корнуольський

Ти з глузду з’їхав?

Глостер

Чом ви посварились?

Кент

Немає в світі більшої відрази,

Ніж викликає в мене цей шахрай.

Герцог Корнуольський

Чому ти шахраєм його вважаєш?

Кент

Не до смаку мені його обличчя.

Герцог Корнуольський

Можливо, і моє або її?

Кент

Завжди прямим я намагався бути.

Тож, кажучи по правді, зустрічались

Мені обличчя кращі, аніж ті,

Що бачу я тепер перед собою.

Герцог Корнуольський

Ах, ось яка це пташка! Хтось його

За прямоту хвалив необережно,

А він і розпустився, ніби він

Прямий і чесний, лестити не вміє

І не боїться різко говорити.

Таким його й сприймайте. Він простий.

Мені такі обманщики відомі.

У їх брехливій правді більше зла,

Ніж в плазуванні двадцяти придворних.

Кент

Дозвольте вам по совісті і честі

Перед обличчям вашим світлочолим,

Що сяє, наче Феб, промінням дня…

Герцог Корнуольський

Чекай. Що означають ці слова?

Кент. Вам не подобалась моя манера говорити, і я змінив її. Справді, я не лестун. Але той, що вас обдурив прямотою, був простим негідником. До цього розряду простоти я не можу себе зарахувати.

Герцог Корнуольський

(До Освальда)

Чим ти його образив?

Освальд

Я – нічим.

А от недавно зопалу король

Мене ударив. Цей, щоб прислужитись,

Підкрався ззаду, повалив мене

І збиткувався грубо над лежачим.

Король його за подвиг похвалив,

А він і тут накинувся на мене,

Героєм відчуваючи себе.

Кент

Послухати базіку, то Аякс

З ним поруч – цуценя.

Герцог Корнуольський

Несіть-но диби!

Посидиш в них, невігласе й хвалько!

Провчу тебе!

Кент

Старий вже я учитись.

Без колодок давайте. Я на службі

У короля, і посланий гінцем.

Його гонець – двійник його особи.

Малу повагу виявите ви,

У колодки посла його забивши.

Герцог Корнуольський

Подайте колодки! Посидиш в них,

Скажімо, до обіду.

Регана

До обіду?

До вечора! І всю наступну ніч!

Кент

За що, міледі? Будь я навіть псом,

А не гінцем, що лист привіз від батька,

Не варто так поводитись зі мною.

Регана

Та ви негідник, а не батьків пес!

Герцог Корнуольський

Ось про таких людей сестра і пише. –

Де ж колодки?

Приносять колодки.

Глостер

Послухайте, мілорде,

Облиште це. Нехай гінця карає

У відповідь на скаргу сам король.

Карають так злочинців, лиходіїв,

Усяку чернь. Король за це на вас

Образиться.

Герцог Корнуольський

За все я відповім.

Регана

Скоріше вже образиться сестра,

Що тут її придворного паплюжать

При виконанні наданих доручень. –

Саджайте в колодки його!

Кента саджають у колодки.

Ходім.

Всі, крім Глостера і Кента, ідуть геть.

Глостер

Хоч жаль тебе, та герцога наказ

Не виконати – просто неможливо.

Я спробую за тебе заступитись.

Кент

Не треба, сер. В дорозі я не спав.

Тепер, принаймні, я спокійно висплюсь.

Велике горе – ноги защемить.

Ні, значно гірше защемити серце.

Прощайте, сер.

Глостер

Зробив недобре герцог.

(Іде геть.)

Кент

Так, мій король, що далі, то все гірше.

Потрапиш, певне, ти з дощу під ринву. –

Скоріше б місяць, всесвіту маяк,

Зійшов на небі. Хочу прочитати

Листа у тьмяних променях його.

Трапляються в нещастях чудеса:

Я звістку від Корделії отримав!

Дізналася вона, де я ховаюсь,

І пише, що чекає з нетерпінням

Можливості мені допомогти.

А поки що зімкну свої повіки,

Щоб свій ганебний прихисток не бачить.

Ну, доле, надобраніч! Посміхнися

І колесо удачі покрути.

(Засинає.)

Сцена третя

Ліс.

Входить Едгар.

Едгар

Я вислухав собі заочний вирок,

Погоню пересидів у дуплі.

Та де подітись? Гавані закриті,

В усі кінці розіслана сторожа.

Усюди пастки. Виходу нема.

Мені, щоб врятуватись, доведеться

Собі надати вигляду такого,

Яким нестерпна, жалюгідна бідність

На звірів перетворює людей.

Грязюкою я вимажу обличчя,

Волосся розкуйовджу, обмотаюсь

Рядниною і побреду назустріч

Дощу і вітру, сонцю і грозі.

За приклад божевільних із Бедламу

Собі візьму. Вони блукають всюди,

Втикаючи собі у голе тіло

Із криком голки, цвяхи, колючки,

І жах наводять виглядом своїм.

Вони збирають всюди подаяння:

На фермах, у вівчарнях, на млинах,

Де лайкою, де плачем. Будь-який

“Нещасний Том” хоч щось у світі значить,

А я, Едгар, воістину – ніщо.

(Іде геть.)

Сцена четверта

Перед замком Глостера.

Кент у колодках. Входять Лір, Блазень і Придворний.

Лір

Як дивно, що поїхала вона,

Гінця мені з листом не відіславши.

Придворний

Наскільки знаю я, іще учора

Вона нікуди їхать не збиралась.

Кент

Будь славен, мій господаре!

Лір

Навіщо

Ти одягнув цей страм? Щоб згаять час?

Кент. Ні, мілорде.

Блазень. Ха-ха-ха! Міцні на ньому підв’язки! Коней прив’язують за голову, собак і ведмедів – за шию, мавп – за тулуб, а людей – за ноги. Хто занадто прудкий, тому одягають на ноги дерев’яні панчохи.

Лір

Хто, знехтувавши гідністю гінця,

У колодки посмів тебе забити?

Кент

Вона і він, шановна донька й зять.

Лір

Ні!

Кент

Так.

Лір

Кажу я, ні!

Кент

Клянусь, що так!

Лір

Ні, ні, вони б зробити не посміли!

Кент

Але ж посміли, бачите самі.

Лір

Заприсягнусь Юпітером, що ні!

Кент

Юноною клянусь, що так.

Лір

Не вірю.

Вони б не ризикнули, не змогли,

Не побажали просто так зробити.

Це гірше, ніж убивство! Завдавать

Свідомої образи! Що зробив ти,

Ти, мій посол, накликавши на себе

Таку ганьбу?

Кент

Коли привіз я в замок

Від вашої величності листа

І віддавав його, схилившись низько,

У залу вбіг іще один гонець,

Захеканий, спітнілий, у пилюці.

Він їм привіз листа від Гонерильї,

З яким він тут же виліз уперед,

Завадивши мені. Дочка і зять ваш

Її листа відразу прочитали.

Зібравши челядь, скочили на коней.

Мені ж звеліли їхати за ними,

Щоб дочекатись відповіді тут.

Я у дворі наткнувся на гінця.

Це той холуй, любимчик Гонерильї,

Що говорив із вами так нахабно.

Скипівши, я сказав йому усе,

Що думаю про нього. Намагався

Примусити узятися за меч,

Та боягуз весь дім підняв на ноги.

Ваш зять з дочкою вашою знайшли,

Що вчинок заслуговує на кару.

Блазень. Зима ще не пройшла, якщо гуси летять в той бік.

Коли лахміття на плечах,

Мовчить у дітях кров.

Гаман у батьківських руках

Породжує любов.

Продажна доля і низька,

Бо зневажає бідняка.

З усього видно, дочки завдадуть тобі стільки прикрощів, що й за рік не перелічиш.

Лір

Мене задушать ці серцеві спазми!

Істерико, не муч мене, відхлинь! –

Так де дочка, ти кажеш?

Кент

У покоях.

Гостює в графа.

Лір

Не ходи зі мною.

Залишся тут.

(Іде геть.)

Придворний

Ти правду розказав?

Нічого більше ти не заподіяв?

Кент

Нічого більше. Та чому вас мало

Із королем? Де лицарі і сквайри?

Блазень. Якби ти сидів у колодках за таке питання, це було б заслужено.

Кент. Чому, блазню?

Блазень. Треба тебе віддати в науку до мурашки. Хай тебе навчить, що взимку не працюють. Тільки сліпі тикаються носами замість того, щоб дивитись очима. А ніс дається для того, щоб нюхати, чим смердить. Відступись, коли з гори котиться велике колесо, щоб не зламати шию, але хапайся за нього, коли воно котиться на гору. Якщо мудрець тобі дасть кращу пораду, повернеш мені мою. Я хотів би, щоб тільки мерзотники користувались нею, оскільки дає її блазень.

Хто любить гроші гаряче

І за копійку гине,

Той в небезпеці утече

І у нещасті кине.

А блазень буде, як не лай,

І вірним, і безжурним.

Він чесний блазень, не шахрай,

Хоч і зоветься дурнем.

Кент. Де ти, дурню, це вивчив?

Блазень. Де б не вивчив, та не в колодках, як ти, дурню.

Повертається Лір з Глостер о м.

Лір

Захворіли? Не можуть говорити?

Так стомлені дорогою? Відмовки!

Це – знаки неповаги! Хай вони

Подумають, як слід. Сходи іще раз.

Глостер

Володаре! Ви ж знаєте, що герцог

Буває часто згарячу нестримним.

Не можна суперечити йому.

Лір

Прокляття! Що за чорт! Чому нестримний?

Мені потрібно бачить, зрозумій,

Його й дочку.

Глостер

Я говорив їм це.

Лір

Ти говорив! А зрозумів мене ти?

Глостер

Так, мій король.

Лір

Повинен ти сказати:

Король із Корнуолом і дочкою

Бажає неодмінно говорить

Як батько, що чекає їхніх послуг.

Ти передав їм це? Життя і кров!

Піди, скажи нестримному… Та може,

Він справді хворий? Почекай, не треба.

Хворобі можна вибачити все.

Втрачаємо ми владу над собою,

Коли безсилі тіло і душа.

Я надто був гарячим, не подумав.

Не можна мову хворої людини

Сприймати безумовно, усерйоз.

Але зажди.

(Дивлячись на Кента)

Скажи, якого чорта

У колодки забитий мій гонець?

Ні, їх від’їзд сюди – то хитрий виверт.

Звільнить його! А їм піди скажи,

Що хочу я їх бачити негайно,

Що я їм наказав прийти сюди

І пояснити все. Бо під дверима

У барабани бити накажу,

Щоб навіть сон помер від переляку.

Глостер

Хоч би усе скінчилося добром!

(Іде геть.)

Лір

Як боляче у грудях б’ється серце!

Блазень. А ти гримни на нього, дядечко, як кухарка на в’юнів, яких вона живими запікала в тісті. Вона лупцювала їх качалкою по головах і примовляла: “Не висовуйтесь, шибеники!” А її брат з великої любові до коня годував його сіном з маслом.

Входять Герцог Корнуольський, Регана, Глостер і слуги.

Лір

Привіт вам, діти.

Герцог Корнуольський

Добрий день, мілорде.

Кента звільняють.

Регана

Я рада бачить вас.

Лір

Звичайно, рада.

Інакше б варто розірвати шлюб

З могилою, де мирно спочиває

Матуся-перелюбниця.

(До Кента)

Тебе

Уже звільнили? – Та про це пізніше. –

Моя Регано мила! Мусиш знати:

Твоя сестра – негідниця жорстока.

Вона мені, мов коршун, уп’ялась

Невдячністю своєю в бідне серце.

Немає слів сказати. Не повіриш,

Яка черства і зла вона, Регано!

Регана

Спокійніше, мілорде. Я скоріше

Повірю в те, що ви не оцінили

Її заслуг.

Лір

Як розуміти це?

Регана

Не можу припустити, щоб сестра

Забула свій обов’язок. Можливо,

Їй довелось приборкати безчинства,

Які творив надміру буйний почет.

Я схвалюю такий тверезий крок.

Лір

Прокляття їй!

Регана

Мій батьку, ви старі.

Життя іде до краю. Вам потрібні

Підтримка і поради тих, хто знає

Природу вашу краще, аніж ви.

Тому прошу, будь ласка, поверніться

До Гонерильї. Визнайте, що ви

Були у вашій сварці винуваті.

Лір

Мені просити вибачення в неї?

На що це буде схоже? Подивися.

(Стає навколішки.)

“О доню, я нікчемний і старий.

Навколішках молю тебе надати

Мені притулок, їжу і постіль!”

Регана

Облиште блазнювати, батьку. Досить.

До неї поверніться.

Лір

(підіймаючись)

Ні, ніколи!

Вона мій почет зменшила удвоє,

На все дивилась скоса, непривітно

І кидала крізь зуби злі слова.

Хай небеса свою спрямують помсту

На голову її. Хай лихоманка

В ній зародки вбиває!

Герцог Корнуольський

Свят, свят, свят!

Лір

Хай блискавки стрімкі своїм вогнем

Навік засліплять безсоромні очі!

Нехай красу спотворять їй пари,

Що сонце викликає із болота!

Регана

О боже! І мене, напевне, в гніву

Ви будете так само проклинать?

Лір

Тебе? О ні! Тебе не прокляну я.

Ти не така. Ти лагідної вдачі.

Її пихатий погляд викликає

У мене шал, а твій дарує мир.

Не будеш ти скорочувати кошти

На почет мій, і позбавляти втіх,

І в замку замикатися від мене.

Обов’язок ти краще розумієш

І ввічливості правила також.

Не зможеш ти забути, що тобі

Віддав я половину королівства.

Регана

Прошу вас, повернімося до справ.

Лір

Хто в колодки забив мого гінця?

Сурми за сценою.

Герцог Корнуольський

Чиї це сурми?

Регана

Певне, Гонерильї.

В листі ведеться мова про приїзд.

Входить Освальд.

Чи прибула вже ваша господиня?

Лір

Оцей чванько тому такий нахабний,

Що впевнений в заступництві хазяйки.

Геть із моїх очей!

Герцог Корнуольський

Скажіть мені,

Чим я, мілорде, можу вам служити?

Лір

Хто наказав забити в колодки

Мого гінця? Я певен, ти не знала

Про це, Регано!

Входить Гонерилья.

Хто це? Боже мій!

Якщо тобі не осоружна старість,

Покірність мила, і якщо ти сам

Не молодий, тебе я закликаю:

Пробач свого раба і захисти!

(До Гонерильї)

Не соромно моєї сивини?

Невже, Регано, подаси їй руку?

Гонерилья

Подасть, звичайно. А чому б і ні?

Не все провина, що вважає нею

Старий буркун.

Лір

О груди! Як могли

Все стерпіти і цілими лишитись? –

Як в колодки потрапив мій гінець?

Герцог Корнуольський

З мого наказу, сер. І я даремно

Його іще так м’яко покарав.

Лір

Це ви самі насмілились? Самі?

Регана

Своїх років не забувайте, батьку.

Живіть у відповідності із ними.

Ще не скінчився місяць. Поверніться ж

До Гонерильї і живіть у неї,

Півпочту розпустивши. Ну, а потім

З таким же штатом просимо до нас.

Сама я тут у Глостера гостюю.

Не можу, як належить, вас приймать.

Лір

До неї повернутись?! Розпустити

Півпочту? Краще буду я без даху!

Із вовком і совою я віддамся

На милість непогоди і нужди!

До неї повернутись? Є в запасі

Палкий король Французький, що узяв

Без посагу дочку мою молодшу.

Я кинусь їм у ноги, попрошусь

Безпомічним нахлібником до смерті!

До неї повернутись? Ще признач

Підручним бути у цього лакея!

(Показує на Освальда.)

Гонерилья

Як хочете.

Лір

Із розуму не зводь

Мене, жорстока донько. Я не буду

Надалі заважать тобі. Прощай.

Я більше не зустрінуся з тобою.

Та все ж таки ти – кров, ти – плоть моя,

Або, скоріш, болячка тої плоті,

Моя тяжка хвороба, мій гнійник.

Тебе я не картаю. Хай в тобі

Прокинеться колись раптово совість.

Я стріл не кличу на твоє чоло

У праведного бога-громовержця.

Як хочеш, як зумієш, виправляйся.

Я почекаю. Буду у Регани

У колі сотні лицарів.

Регана

Боюсь,

Що я прийняти зараз вас не можу.

На вас я не чекала. Краще, батьку,

Послухайтесь сестри. Ви посварились.

Та ви старі, і все уже забуто.

Видніше їй, що треба вам робить.

Лір

Як можеш ти казати це?

Регана

Мій батьку,

Півсотні чоловік цілком достатньо.

Навіщо більше? Забагато й цих:

І дорого, і страшно. При двовладді

Із натовпом таким в одному замку

Нелегко нам підтримувати мир.

Гонерилья

Скажіть, чому не може вам служити

Її двірцева челядь чи моя?

Регана

І правда, сер. А будуть недбайливі,

То ми їх швидко приведем до тями.

До себе на постій дозволю взяти

Лиш двадцять п’ять, а більше не впущу.

Лір

Я вам усе віддав!

Регана

І вчасно, батьку.

Лір

Все передав на розсуд ваш. Собі

Лишив я сотню лицарів і право

По місяцю у вас із ними жити.

А ти до себе впустиш двадцять п’ять?

Ти це сказала, дочко?

Регана

Так, сказала.

Лиш двадцять п’ять, повторюю ще раз.

Лір

Тоді погані не такі й погані,

Коли є гірші. Хто за всіх не гірший,

Той, значить, добрий.

(До Гонерильї)

Їдемо назад.

Півсотні більше двадцяти п’яти

Удвічі. Отже, ти удвічі краща.

Гонерилья

Навіщо вам потрібні п’ятдесят?

І двадцять п’ять, і десять зайві в домі,

Де нададуть вам вдвічі більше слуг.

Регана

Не треба й одного.

Лір

Як розсудити,

Що зайве, що потрібне? Жебраки

І ті в нужді хоч щось, та мають зайве.

Зведіть до необхідності життя,

І люди перетворяться в худобу.

Навіщо так розкішно одягатись,

Коли одежа служить для тепла,

А ти в шовках, які не гріють зовсім?

Мені що найпотрібніше тепер?

Терпіння, лиш терпіння. Зглянься, небо!

Я бідний і старий. Років тягар

Мене зігнув додолу. Я не знаю,

Чому повстали дочки проти батька,

Але вдихни у мене правий гнів.

Молю, не допусти, щоб сльози бабські

Мені зганьбили щоки чоловічі!

Ні, відьми, я жорстоко вам помщусь!

Світ затремтить!.. Іще не знаю сам,

Що я зроблю, але таке зроблю я,

Що стане страшно. Думаєте, плачу?

Причин для сліз багато, та нехай

У мене в грудях розірветься серце,

Аніж посмію плакати. – Мій блазню,

Я зараз збожеволію! Ходім.

Лір, Глостер, Кент і блазень ідуть геть.

Здалеку наближається шум бурі.

Герцог Корнуольський

Ходімо й ми. Збирається гроза.

Регана

У замку тісно. Старика і почет

У ньому неможливо розмістити.

Гонерилья

Сам винен. Чом від мене він поїхав?

Нехай на себе ремствує тепер.

Регана

Я б з радістю дала йому притулок,

Але нікому більше.

Гонерилья

Так, я теж.

Де Глостер?

Герцог Корнуольський

Проводжає старика.

Та ось він сам.

Повертається Глостер.

Глостер

У королі скипає

Від гніву кров.

Герцог Корнуольський

Що далі зробить він?

Глостер

Звелів на коней. А куди – не знаю.

Герцог Корнуольський

Ми заважать не будемо йому.

Гонерилья

І відмовляти їхати не треба.

Глостер

Смеркається. Від моря суне буря.

А у степу на кілька миль навкруг

Нема й куща.

Регана

Сварливим і упертим

Такі нещастя з власної вини

Уроком служать. Зачиніть ворота.

Із ним тепер одні головорізи,

Що без труда його підбити можуть

На що завгодно. Будьмо обережні.

Герцог Корнуольський

Дружина має рацію. Замкніть

Ворота і сховаймося від бурі.

Ідуть геть.

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена перша

Степ.

Буря з блискавками і громом.

Входять з різних боків Кент і Придворний.

Кент

Чи є тут хтось, крім бурі?

Придворний

Є людина,

Чия душа, як буря, неспокійна.

Кент

Я знаю вас. Скажіть, а де король?

Придворний

Він бореться з нестримністю стихії

І закликає ошалілий вітер

В безодню океану здути землю

Або залити хвилями її.

Він рве своє волосся, і пориви

Його хапають з рук, несуть і крутять,

А він усім людським своїм єством

Щосили опирається двобою

Між вихором нестримним і дощем.

У ніч таку, коли барліг не лишить

Ведмедиця або голодний вовк,

Він бродить мокрий і простоволосий,

Безглуздій смерті кидаючи виклик.

Кент

Хто з королем?

Придворний

Нікого. Тільки блазень,

Що жартами старається прогнати

Його печаль.

Кент

Сер, судячи із того,

Що знаю я про вас, я вам відкрию

Важливу таємницю. Завели

Поміж собою герцоги Альбанський

І Корнуольський розбрат, хоч його

Приховують старанно від сторонніх.

У них є слуги, як у всіх вельмож,

Що нібито їм віддані. Насправді ж –

Французької корони шпигуни.

Відомості про наше королівство

Там знають добре. Знають про незгоди,

Про утиски старого короля,

Про ті секрети, поруч із якими

Усе це – квіточки. І ось тому

В роз’єднаний наш край з’явилось військо

Із Франції. Недогляд допоміг

На берег наш ступити без завади.

Французи вже готові розгорнути

Свої знамена і вступити в бій.

Тепер про вас. Якщо у вас довіра

До мене є, то поспішайте в Дувр.

Там знайдете ви ту, що буде вдячна

За звістку про страждання короля

І щедро нагородить вас. Останнє:

Я родом дворянин, вас добре знаю.

Тому цю справу вам і доручаю.

Придворний

Повернемось до цього.

Кент

Ні. На знак,

Що я не той насправді, ким здаюся,

Ось гаманець. Беріть усе, що в ньому,

І вирушайте в путь. Іще візьміть

Цей перстень і, Корделію зустрівши,

Покажете його. Вона відкриє,

Хто я, ваш незнайомий співбесідник.

Ну і гроза! Піду за королем.

Придворний

Дозвольте, я потисну вашу руку.

Ви не хотіли б щось додати?

Кент

Хочу.

Два невідкладних слова: хто з нас перший

Зустріне короля (бо я піду

В той бік, а ви ідіть у протилежний),

Той іншому повинен дати знак.

Розходяться.

Сцена друга

Інша частина степу.

Буря продовжується. Входять Лір і Блазень.

Лір

Дми, вітре! Дми, аж поки луснуть щоки!

Лий, зливо, як з відра і затопи

Все по шпилі флюгарок і дзвінниць!

Ви, блискавки, швидкі неначе думка,

Що спалюють дерева, не миніть

Простоволосу голову! Ти, громе,

Опуклість світу сплющ у варяницю,

Розбий природні форми, знищ насіння,

Яке невдячних плодить на землі!

Блазень. Так, дядечко, свята вода угодників у сухому будинку значно приємніша, ніж така злива надворі. Вернімось, дядечко, назад і попросимо у твоїх дочок відпущення гріхів. Така ніч не розбирає ні дурнів, ні розумних.

Лір

Вий, вихоре! Бий, блискавко! Лий, зливо!

Нащо вам я? Не дочки ви мені.

Бездушністю я вас не докоряю.

Я дітьми вас не звав, не дарував

Півкоролівства кожній. Тож вершіть

Свою жорстоку волю наді мною!

Я — ваша жертва, бідний і старий.

Чи помиляюсь я, і ви на службі

У злодійок, що дочками були?

Накинулись гуртом, і з ними разом

Б’єте навідліг голову дурну,

Подібну до моєї. Чи не стидно?

Блазень. В кого є дім, щоб сховати голову, той з головою на плечах.

Як ні ума, ні грошей –

Не милий ти нікому.

Жебрак рахує вошей,

Уклавшись на солому.

Одним себе втіша

Засмучений страждалець:

Коли болить душа,

Не думають про палець.

Не подобається? А чи була на світі красуня, яка б не копилила губи на власне дзеркало?

Лір

Зразком терпіння я віднині стану,

Ні слова більше не скажу.

Входить Кент.

Кент

Хто тут?

Блазень. Все, що треба. Голова і хвіст, розумний і дурень.

Кент

Так ось ви де? Нічних створінь і тих би

Подібна ніч злякала. Хижаків

Небесний гнів утримує в барлогах.

Відколи я живу, не чув, не бачив

Ніде таких шалених блискавиць,

Такої зливи і такого грому.

Цього не може стерпіти людина

Без наслідків.

Лір

Боги, які гримлять

Над нами в небесах, тавром позначте

Таємних ворогів! Злочинце підлий,

У тебе на душі тяжіє злочин.

Опам’ятайся! Руку заховай,

Кривавий, та неспійманий убивце!

Клятвопорушник в образі святого

І кровозмісник з праведним обличчям,

Відкрийте темні схованки сердець,

Своїх пороків кубла, і просіть

Про милосердя! Я, звичайно, грішний

Перед людьми, але не так, як інші

Переді мною.

Кент

Він простоволосий!

Тут поруч є курінь. Сховайтесь там

Від бурі. Я тим часом повернуся

У дім, жильці якого ще твердіші,

Ніж камінь стін його. Туди я стукав,

Розшукуючи вас, та не впустили.

Я спробую ще раз. Як не добром,

То силою гостинності доб’юся.

Лір

Я скоро збожеволію, здається. –

Що, друже мій, з тобою? Ти замерз?

Замерз і я. Де, брате, твій курінь?

Яка цікава штука необхідність:

Радіємо дурниці – куреню.

Мій блазню, серед власного нещастя

Мені краєчком серця жаль тебе.

Блазень

(співає)

В кого розуму хоч дрібка,

Стерпить все: і дощ, і сніг.

Пересидить, мов куріпка,

Непростих обставин збіг.

Лір. Справді, друже. – Ну, веди нас у свій курінь.

Лір і Кент ідуть геть.

Блазень. Така ніч здатна остудити будь-які пристрасті. Перед тим як піти, скажу пророцтво:

Коли попи почнуть орати,

А шинкарі – не шахрувати,

Коли у приклад багатьом

Вже не палитимуть відьом,

В судах настане правосуддя

І брати в борг набридне людям,

Розпусник побудує храм,

Лихвар роздасть всі гроші сам,

Коли наклепник скаже: “Годі!”,

В кишеню на полізе злодій

І поважатиме закон,

Тоді схитнеться Альбіон,

І всі навкруг, відчувши жах,

Почнуть ходити на ногах.

Це пророцтво зробить Мерлін, який буде жити після мене.

(Іде геть.)

Сцена третя

Кімната в замку Глостера.

Входять Глостер і Едмунд.

Глостер. Не подобається мені ця бездушність, Едмунде! Коли я просив у них дозволу допомогти йому, вони стали хазяйнувати в моєму домі і заборонили під страхом вічної опали нагадувати про нього, просити за нього і будь-як його підтримувати.

Едмунд. Дивовижно і жорстоко!

Глостер. Тримай язик за зубами. Між герцогами чвари, але справи ще гірші. Сьогодні вночі я одержав листа, — небезпечно казати про це, — я сховав його у себе. За всі образи, що терпить король, чекає помста. В країні висадилось чуже військо. Ми повинні стати на бік короля. Піду розшукаю його і таємно допоможу. А ти займи герцога розмовами, щоб він не помітив моєї відсутності. Якщо він спитає, де я, скажи, що я хворий і ліг у постіль. Нехай я помру, — все одно мені загрожує смерть, — та я повинен допомогти королю, моєму старому володареві. Дивні діла відбуваються у світі, Едмунде! Будь обережним, будь ласка. (Іде геть.)

Едмунд

Піду негайно герцогу сказати

Про лист і про підтримку короля.

Ось випадок здобути в нього милість.

Чекають батька наслідки сумні.

Хай місцем він поступиться мені.

(Іде геть.)

Сцена четверта

Степ перед куренем. Буря продовжується.

Входять Лір, Кент і Блазень.

Кент

Ось і курінь. Володаре, заходьте.

Жорстоку бурю краще переждати

У затишку.

Лір

Іди, облиш мене.

Кент

Ввійдіть.

Лір

Чому розбити хочеш серце?

Кент

Я краще розіб’ю своє. Ввійдіть.

Лір

Який ти дивний! Чи таке вже горе

Замерзнути і змокнути до нитки?

Здається нам нікчемною напасть

Перед обличчям більшого нещастя.

Якщо ведмідь загнав тебе до моря,

Від люті хвиль ти кинешся у пащу.

Коли здоровий дух — чутливе тіло.

Та біль душі придушить інший біль.

Одне болить, одне я відчуваю:

Невдячність власних дочок! Адже це

Так неприродно й дивно, ніби рот

Кусає руку, що його годує.

Та я їм покажу! Доволі сліз.

В таку грозу і дощ мене прогнати!

Лий, зливо! Я усе тепер стерплю.

В таку грозу! Регано, Гонерильє!

Старого батька вигнати із дому,

Що вам віддав усе і вас любив!

Від цього справді можна збожеволіть!

Кент

Володаре, сховайтесь від дощу.

Лір

Про себе потурбуйся. Ураган

Полегшує мій біль, бо заважає

Про інше думати. Та я таки ввійду.

(До блазня)

Іди вперед. Ти бідний, безпритульний.

Я зараз помолюсь і ляжу теж.

Блазень входитьу курінь.

Бездомні бідолахи, де ви зараз?

Як врятуватись вам від непогоди

В лахмітті, із порожнім животом,

Простоволосим? Я так мало думав

Про це раніше! Ось тобі урок,

Пихатий багатію! Стань таким же,

Відчуй усе, що відчувають бідні,

І цим нещасним надлишок роздай

В ім’я небес, святих і справедливих.

Едгар(із куреня). Дев’ять футів, дев’ять футів глибини! Бідний Томе!

Блазень вибігає із куреня.

Блазень. Не ходи туди, дядечко! Там нечиста сила! Ой страшно, ой страшно!

Кент. Дай мені руку. Хто там?

Блазень. Злий дух, злий дух! Він каже, що його зовуть бідний Том.

Кент

Хто там сидить в соломі і гарчить?

Назовні вийди!

Із куреня виходить Едгар, що видає себе за божевільного.

Едгар

Нечистий переслідує мене!

В терновнику свистить північний вітер.

Лягай в холодну постіль і зігрійся.

Лір. Ти все віддав своїм дочкам і став таким?

Едгар. Подайте що-небудь бідному Тому! Нечиста сила носила його через вогонь і полум’я, через броди й чорториї, через драгву й трясовину. Чорт підкладав Тому ножі під подушку, чіпляв мотузку над його стільцем, підсипав отруту в його юшку. Спокушав його скакати верхи на гнідому через містки-жердинки за своєю тінню, щоб спіймати зрадницю. Хай бережуть боги ваш розум. Брр, Тому холодно! Цур вас від вітру, чаклування і наслання. Подайте Тому милостиню. Його мучить нечистий. Ось він, поганий! Ну, постривай! Ось я його! Ось я його!

Буря продовжується.

Лір

Що дочки із людиною зробили!

Ти все віддав? Нічого не зберіг?

Блазень. Тільки фартух і лишився. А то нам було б ніяково дивитись на нього.

Лір

Нехай чума, що носиться в повітрі,

Твоїх паскудних дочок заразить!

Кент

Володаре, нема у нього дочок.

Лір

Не супереч! Хто міг іще знущатись

Із бідного, крім дочок? Бачу я,

Такий поміж людьми завівся звичай –

Своїх батьків із дому виганяти.

І правильно: навіщо народили

Жорстоких дочок? Так і треба нам!

Едгар

Якось недавно Піллікок

Сидів на купині…

Блазень. Ця холодна ніч усіх нас зробить блазнями і божевільними.

Едгар. Стережись нечистої сили, слухайся батьків, тримай дане слово, не божись, не заглядуйся на чужу дружину, не привчай свою милу до розкошів. Бідний Том замерз.

Лір. Ким ти був раніше?

Едгар. Пройдисвітом і вітрогоном. Кучерявив собі волосся, носив на капе-люсі рукавичку, займався любощами з дамою серця. Клявся на кожному кроці і щодня порушував клятви. Засинав з думкою про задоволення і просинався, щоб здобути їх для себе. Пив і грав, а на жінок розпалювався не гірше турецького султана. Серцем був брехливий, щедрий на обіцянки, важкий на руку; лінивий, як свиня, хитрий, як лисиця, ненажерливий, як вовк, шалений, як пес, жадібний, як лев. Не дозволяй скрипу черевичків і шелесту шовку спокушати тебе, не бігай за спідницями, стережись лихварів, не слухай нашіптувань диявола.

В терновнику свистить північний вітер.

Та ну його, нехай собі свистить!

Мій син, дофін, туди не побіжить.

Буря продовжується.

Лір. Тобі краще б лежати в могилі, ніж підставляти голе тіло під удари негоди. Невже ось це, власне, і є людина? Придивіться до нього. На ньому все своє, нічого чужого. Ні шовку від шовкопряда, ні волової шкіри, ні шерсті від вівці, ні запаху від мускусної кішки. Всі ми з вами підробні, а він справжній. Неприкрашена людина і є саме ця бідна, гола двонога тварина, і більше нічого. Геть, геть із себе все зайве! Ану ж відстебни мені ось тут. (Зриває з себе одяг.)

Блазень. Припини, дядечко. Не така ніч, щоб купатись. Тепер і крихітний вогник в степу, мов іскра життя в старечому серці. Лиш вона і жевріє, все інше заклякло. До речі, там якийсь вогник блукає. Бачите?

Едгар. Це нечистий Флібертіджиббет. Він тиняється ночами до перших півнів. Насилає більма, зизоокість і заячу губу, псує пшеницю і шкодить людям.

Аж тричі, здійснивши гріхи очевидні,

Святого Вітольда розгнівали відьми.

Наслав на них вітер

І скинув їх з мітел:

Не смійте грішить під завісою пітьми!

Згинь, нечиста сила! Розсипся!

Кент. Як ви почуваєте себе, ваша величносте?

Входить Глостер із смолоскипом.

Лір. Хто це?

Кент. Хто йде? Кого ви шукаєте?

Глостер. Хто ви такі? Як вас зовуть?

Едгар. Моє ім’я – бідний Том. Він їсть жаб, ропух, пуголовків і ящірок. В припадку, коли нечистий роздратує його, не гребує коров’ячими коржами, ковтає пацюків, гризе падло і запиває баговинням. Його шмагають різками, женучи із села в село, із колодок в кайдани, із ями до тюрми. Були у нього колись три свити на плечах, шість сорочок на боках, кінь у конюшні і меч при боці.

Та лиш мишей і пацюків

Нещасний Том сім років їв.

Стережись мого чорта, он він гасає. Тихо, Смолкін! Геть, нечистий!

Глостер

Яке у вас нікчемне товариство,

Володаре!

Едгар

О ні, Модо і Мего –

Злі духи не з простих. Вони – князі.

Глостер

Володаре, так виродились люди,

Що інколи ненавидять свій рід.

Едгар. Бідний Том замерз.

Глостер

Ідіть зі мною. Слухать ваших доньок

Заборонив обов’язок мені.

Вони звеліли кинути в степу

Вас без притулку, в бурю й холоднечу,

Та я вас розшукав і відведу

Туди, де жде вас дах, вогонь і їжа.

Лір

Спочатку я філософа цього

Спитати хочу: звідки грім береться?

Кент

Ходімо з графом.

Лір

Зачекай. Я хочу

Із цим фіванцем мудрим говорить.

Що знаєш ти?

Едгар

Як виганяти духів

І бити гадів.

Лір

Я пораджусь з ним.

Кент

(Глостеру)

Наполягайте, щоб ішов скоріше.

Він починає марити.

Глостер

Почнеш,

Коли бажають смерті рідні доньки!

Мав рацію вигнанець бідний Кент.

Ти думаєш, що Лір втрачає розум?

І є від чого. Ось і я за себе

Не можу поручитися тепер.

Я сина мав. Але його я зрікся,

Бо замах він на мене готував.

А я його, зізнаюсь, так любив!

Мені образа не дає спокою,

На серці сумно й тоскно… Що за ніч!

Ходімо, мій володаре.

Лір

Чекайте.

Філософе, прошу, зробіть нам честь.

Едгар. Том замерз.

Кент

Іди в курінь, зігрійся.

Лір

Ми з ним також.

Кент

Мілорде, нам потрібно в інший бік.

Лір

Із ним я розлучатися не хочу.

Кент

(Глостеру)

Щоб рушити скоріше, доведеться

Узяти божевільного.

Глостер

Ну, що ж?

Зовіть його.

Кент

Ходімо з нами, брате.

Лір

Ходімо, афінянине шановний.

Глостер

Але, прошу вас, тихше. Не шуміть.

Едгар

На башту налетів Роланд,

А та озвалась нагло:

“Британцями запахло!”

Ідуть геть.

Сцена п’ята

Кімната в замку Глостера.

Входять герцог Корнуольський і Едмунд.

Герцог Корнуольський

Перш ніж поїду, я йому віддячу!

Едмунд. О ні, мілорде! Тоді мені будуть докоряти, що вірність присязі заглушила мої синовні почуття. Мені страшно й подумати про це.

Герцог Корнуольський. Тепер я бачу, що не тільки лихі нахили примусили твого брата бажати батькової смерті, а що Глостер сам це заслужив.

Едмунд. Яка нещасна в мене доля! Доводиться жалкувати, що я вчинив правильно. Ось лист, про який він говорив мені. З нього видно, що він надавав французам потрібні відомості. О небо! Якби-то він не був зрадником і мені не довелося доносити про це!

Герцог Корнуольський. Ходімо зі мною до герцогині.

Едмунд. Якщо підтвердиться зміст листа, у вас попереду безліч турбот.

Герцог Корнуольський. Підтвердиться чи не підтвердиться, а саме лист зробив тебе графом Глостером. Розшукай свого батька, щоб ми негайно затримали його.

Едмунд(на бік). Якщо я застану його втішаючим короля, це збудить ще більше підозр. (Голосно.) Я буду вірним своєму обов’язкові, хоч для цього мені доведеться придушувати голос крові.

Герцог Корнуольський. Я вірю тобі, і моя любов замінить тобі батьківську.

Ідуть геть.

Сцена шоста

Кімната на фермі поблизу замку.

Входять Глостер, Лір, Кент, Блазень і Едгар.

Глостер. Тут все ж таки краще, ніж просто неба. Так що вибачайте. Спробую зробити ще щось, щоб вам було зручніше. Я не надовго вас залишу.

Кент. Його розум не витримав такого потрясіння. – Боги віддячать вам за доброту!

Глостер виходить.

Едгар. Фратеретто кличе мене і каже, що Нерон ловить рибу на озері пітьми. Молись, дурнику, і стережись нечистого.

Блазень. Скажи, дядечко, якого звання божевільний? Він дворянин чи холоп?

Лір. Король, король!

Блазень. Ні, божевільний – це такий холоп, у якого син дворянин. Треба бути божевільним, щоб мати над собою сина-дворянина.

Лір

Нехай чорти розпеченим залізом

Ухоплять їх і всунуть у вогонь!

Едгар. Злий дух кусає мене за спину!

Блазень. Божевільний той, хто вірить лагідності вовка, чесності кінського баришника, хлопчачій любові і дівочим клятвам.

Лір

Хай буде так. Я відкриваю суд.

(До Едгара)

Сідай сюди, ти знаючий суддя.

(До блазня)

А ти, мудрець, сюди. – Я вас, лисиці!

Едгар. Погляньте, як він уп’явся у них! Опустіть очі на суді, добродійко.

Пливи до мене, Бессі…

Блазень

(співає)

…Як хмарка в піднебессі.

Та дірка у човні –

Не доплисти мені.

Едгар. Нечистий свище солов’єм у вуха бідному Тому. А Гопденс вимагає в шлунку: “Дай оселедець, дай оселедець!” Геть, нечистий! Не дам нічого!

Кент

Володаре, знесилені ви зовсім.

Лягайте, відпочиньте. Ось подушки.

Лір

Розпочинаю допит. Слово свідкам.

(До Едгара)

Сідай сюди у мантії суддівській.

(До блазня)

Сідай і ти на лаву поруч з ним.

(До Кента)

А ти сюди, присяжний засідатель.

Едгар. Розсудимо по совісті.

Не спи, пастуше. Гурт овець

Заліз в хліба чужі.

Заграй в сопілку, хай їм грець,

І виклич до межі.

Мурр, мурр! Ця кішка – сіра.

Лір. Допитаємо її першу. Це Гонерилья. Присягаюсь цьому шановному зібранню, що вона виштовхала в спину бідного короля, свого батька.

Блазень. Підійдіть, добродійко. Ваше ім’я – Гонерилья?

Лір. Вона цього не зможе заперечити.

Блазень. Вибачте, я вас прийняв за лавку.

Лір

А ось і друга. Скоса поглядає,

Що свідчить суду про її нещирість. –

Куди? Тримайте! Підкупили суд!

Чому суддя дозволив їй втекти?

Едгар. Хай боги збережуть твій розум.

Кент

Як жаль! – Де ваша витримка, мілорде,

І стриманість, якою ви пишались?

Едгар

(на бік)

Так щиро плачу я, що мимоволі

Ці сльози можуть виказать мене.

Лір

Дивіться, всі собаки у палаці –

Трей, Бланш і Мілка – гавкають на мене.

Едгар. А ось Том жбурне у них своєю головою. Пішли геть, нікчемні шавки!

Це чорнявка чи білявка

У покоях дзвінко гавка?

Чистокровна ти чи помісь

Уродилася натомість?

Будь ти догом чи хортом,

Не жартує бідний Том.

Кине голову в собаку –

Всі завиють з переляку!

Вйо! Поїхали базарами, ярмарками та святими місцями. Збіднів ти, Томе! Порожній твій ріг для милостині.

Лір. Суддя, я вимагаю медичного розтину Регани. Дослідіть, що в неї замість серця. Чому воно кам’яне? (До Едгара) Ви, сер, здається, один із моїх лицарів. Але мені не подобається ваш одяг. Ви скажете, що це перське вбрання, та його треба змінити.

Кент

Лягайте, мій володаре, спочиньте.

Лір. Не шуміть. Не шуміть. Запніть завісу… Так, добре. Встанемо завтра, вранці повечеряємо. Так. Добре.

Блазень. А я ляжу спати опівдні.

Повертається Глостер.

Глостер

Іди сюди, мій друже. Де король?

Кент

Він тут. Та не будіть. Він збожеволів.

Глостер

Візьми його на руки і винось.

Почув я, що його убити хочуть.

Надворі ноші. Укладіть його

І поспішайте в Дувр. Чекає там

На вас надійний захист і притулок.

Та поспішай. Хвилина дорога.

Інакше всім загрожує загибель.

Тобі на поміч я зібрав людей.

Кент

Він змучений і спить глибоким сном.

Якби-то він прокинувся здоровим!

Якби до нього повернувся розум!

(До блазня)

А ти поміг би нам його нести.

Глостер

Ходімо. Обережніше! Скоріше!

Кент, Глостер і блазень виносять Ліра.

Едгар

Коли людей великих лихо боре,

Тьмяніє з ними поруч наше горе.

Жахливо буть самотнім у біді,

Бо втіхи не знаходиться тоді.

Але біда з душі буває знята

Присутністю страждаючого брата.

Свої нещастя легше я терплю,

Побачивши, як гірко королю.

Він дочками ображений нечемно,

Я – батьком звинувачений даремно.

Та наклеп я зумію спростувати,

Лиш тільки б короля урятувати.

Тоді в своєму образі з’явись,

А доти, бідний Томе, причаїсь.

(Іде геть.)

Сцена сьома

Кімната в замку Глостера.

Входять Герцог Корнуольський, Регана, Гонерилья, Едмунд і слуги.

Герцог Корнуольський. Вирушайте скоріше до вашого чоловіка. Покажіть йому цього листа. Французьке військо висадилось. – Відшукати зрад-ника Глостера!

Кілька слуг виходять.

Регана. Повісити його негайно!

Гонерилья. Вирвати йому очі!

Герцог Корнуольський. Віддайте його моєму гніву. – Супроводжуй-те нашу сестру, Едмунде. Краще вам не бачити помсти вашому батькові-зраднику. Порадьте герцогу, до якого ви їдете, поспішно озброїтися. Ми також підготуємось. Підтримуйте з нами швидкий і постійний зв’язок. – Прощавайте, дорога сестро. Прощавайте, графе Глостере.

Входить Освальд.

Нарешті ти! Дізнався, де король?

Освальд

Граф Глостер допоміг йому втекти.

З ним три десятка лицарів та дехто

Із графських слуг. Вони його шукали

Всю ніч і з ним зустрілись край воріт.

Уся ватага рушила до Дувра.

Там, за чутками, їх чекають друзі,

А з ними – і значна військова сила.

Герцог Корнуольський

Подайте швидше коней герцогині!

Гонерилья

Прощайте, милий герцоге і сестро.

Герцог Корнуольський

Прощай, Едмунде.

Гонерилья, Едмунд і Освальд виходять.

Глостера знайти

І привести, як злодія, зв’язавши.

Решта слуг виходить.

Хоч стратити без суду я не можу,

Знайду я спосіб дати волю гніву,

Щоб не було в народі поговору.

А, зраднику!

Частина слуг повертається з Глостером.

Регана

Підступний лис! Це він!

Герцог Корнуольський

В’яжіть міцніше зрадникові руки!

Глостер

Мілорде і міледі! Не платіть

Невдячністю за щедрість і гостинність!

Герцог Корнуольський

В’яжіть, я вам кажу!

Слуги в’яжуть Глостера.

Регана

Не так, не так.

Міцніше! У, безсовісний!

Глостер

Неправда!

Я маю совість, ну а ви – бездушні.

Герцог Корнуольський

В’яжіть до крісла. – Будеш пам’ятати,

Як зраджувати!

Регана смикає Глостера за бороду.

Глостер

Небо, заступися!

За бороду тягати старика!

Регана

Старий, але підступний.

Глостер

Зла міледі!

Волосся, що ти вирвала, засвідчить

Твою вину на божому суді.

Що треба вам? Я вас прийняв гостинно,

А ви, немов розбійники, за це

Калічите господарю обличчя!

Герцог Корнуольський

Одержали ви з Франції листа?

Регана

Ми знаємо усе. Зізнайтесь прямо.

Герцог Корнуольський

Які зв’язки ви встановили з тими,

Хто проти нас ведуть свої війська?

Регана

Куди ви діли схибленого Ліра?

Глостер

Із ворогом не знаюсь я. Листа

Одержав від сторонньої особи.

Герцог Корнуольський

Словесні викрутаси!

Регана

Так, брехня!

Герцог Корнуольський

Куди ви відрядили короля?

Глостер

У Дувр.

Регана

Навіщо в Дувр? А заборона?

Герцог Корнуольський

Нехай пояснить нам: навіщо в Дувр?

Глостер

Я зв’язаний, то можете глумитись.

Регана

Навіщо в Дувр?

Глостер

Для того, щоб не бачить,

Як вирвеш ти своїми пазурами

У батька очі; як свинячі ікла

Сестри твоєї лютої почнуть

Його старече тіло шматувати.

Такої бурі, як була учора,

Не витримало б море. Вставши дибки,

Воно хотіло зорі погасити.

А батько ваш один, простоволосий,

В степу блукав у безпросвітній млі

І сльози лив, підсилюючи зливу.

Коли б в таку негоду край воріт

Вовки завили, просячи притулку,

Впустили б їх. А батька не впустили.

Надіюся, що я іще побачу,

Як блискавка уб’є таких дітей.

Герцог Корнуольський

Побачиш? Ні, цього ти не побачиш!

Тримайте крісло, слуги! Зараз я

Ногами розтопчу ті кляті очі!

(Вириває око у Глостера.)

Глостер

Хто думає до старості дожити,

На допомогу! Нелюд! Небо! Небо!

Регана

І друге вирви, першому до пари.

Герцог Корнуольський

Ну що, побачиш?

П е р ш и й с л у г а

Зупиніться, сер.

Я вам служу з дитинства, та сьогодні

Моя найбільша послуга у тому,

Щоб вас спинити.

Регана

Як ти смієш, псе?

П е р ш и й с л у г а

Одумайтесь і ви! Не обійшлось би

Без суперечки, будь ви чоловік!

Що творите?

Герцог Корнуольський

Холоп!

(Вихоплює меч.)

П е р ш и й с л у г а

Ну, що ж? Побачим,

Чий буде верх.

(Дістає меч, захищається і ранить

герцога Корнуольського.)

Регана

(До другого слуги)

Дай меч свій! Бунтувати?

(Вихоплює меч із рук іншого слуги, заходить

за спину першому і заколює його.)

Помри!

П е р ш и й с л у г а

Убили! Графе, ви, на щастя,

Ще око маєте. Погляньте ним,

Як покарав його я!

(Вмирає.)

Герцог Корнуольський

Не побачить!

Геть, капосна слизото! Де твій блиск?

(Вириває друге око у Глостера.)

Глостер

О морок! О пітьма! О мій Едмунде!

Свою любов роздмухай у пожежу

І нелюдам за батька відплати!

Регана

Не вартий ти того, щоб називати

Його ім’я. Це він розкрив твою

Таємну зраду. Він жаліть не буде.

Він вірний нам.

Глостер

О, як я помилявся!

Звели підступний наклеп на Едгара!

Хай небеса помилують його.

Регана

Женіть старого з двору! Носом хай

Шукає шлях до Дувру. – Що з тобою?

Герцог Корнуольський

Поранено мене. Дай обіпрусь. –

Сліпого – з двору, мертвого холопа –

На звалище. – Як сильно кров тече!

Як недоречно це. Подай же руку.

Герцог Корнуольський іде геть, підтримуваний Реганою.

Хтось із слуг відв’язує Глостера і виводить його.

Д р у г и й с л у г а

Якщо таку людину обмине

Небесний суд, – нема гріха ні в чому.

Т р е т і й с л у г а

Якщо вона помре своєю смертю,

Жінок не буде, – виродки одні.

Д р у г и й с л у г а

Ходімо за сліпим. Хай бідний Том

Тепер поводирем йому послужить.

Для цього він придатний.

Т р е т і й с л у г а

Принесу

Білків і полотна на рани графу.

Хай зглянеться над ним всесильне небо!

Ідуть геть.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена перша

Степ.

Входить Едгар.

Едгар

Ні, краще буть зневаженим, ніж в шані

Приховану зневагу відчувати.

Для того, хто упав на дно життя,

Єдиний шлях, що залишився, — вгору.

Всі небезпеки криються вгорі,

А унизу є місце для надії.

О вітре, дми! Ти стер мене у прах,

Мені нема чого тебе боятись.

Одначе, хто там?

Входить Старий, ведучи за руку Глостера.

Батько і старий!

Сліпий з поводирем! Мінливий світе!

Нещастя так знецінюють життя,

Що здатні примирити нас зі смертю.

Старий

Мій добрий графе, літ вісімдесят

Живу я і працюю на землі

У вас і батька вашого.

Глостер

Мій друже,

Мене вже не врятуєш. Ти іди,

Бо сам себе загубиш.

Старий

Як без зору

Знайти вам шлях?

Глостер

Моя скінчилась путь,

То й очі непотрібні. Я спіткнувся,

Коли ще зрячим був. Бо надмір сил

Беспечними нас робить, а нестатки

Нас наставляють. Бідний мій Едгар

Став жертвою мого сліпого гніву.

Коли б мені дожити, щоб його

Обмацати руками, я б, здається,

Тоді прозрів!

Старий

Хто тут?

Едгар

(на бік)

Коли ми стогнем:

“Немає сил терпіти!” – то насправді

Ще сили є, ще може стати гірше.

Старий

Куди ідеш, сіромо?

Глостер

Це жебрак?

Старий

І божевільний.

Глостер

Він ще має розум,

Якщо себе годує старцюванням.

Учора в бурю бачив я такого ж.

Подумав я: “Людина мов хробак”,

Згадавши сина, хоч тоді ворожим

До нього був. Відтоді я багато

Дізнатись встиг. Боги нам дуже люблять,

Як діти мухам, обривати крила.

Едгар

(на бік)

І що тепер? Нелегко блазнювати,

Його страждання бачачи. – Добридень!

Глостер

Оце і є жебрак той?

Старий

Так, мілорде.

Глостер

Тоді іди. Дістань мені, будь ласка,

Із одягу що-небудь – одягнути

Оцю істоту голу. Доженеш

Нас по дорозі в Дувр. Я взяти хочу

Його в поводирі.

Старий

Він божевільний.

Глостер

Безумець – вождь сліпому в наші дні.

Іди, та тільки виконай прохання.

Старий

Я свій святковий одяг дам йому,

Хай дякує.

(Іде геть.)

Глостер

Гей, голий!

Едгар

Том замерз.

(на бік)

Я вже не можу більше прикидатись!

Глостер

Іди сюди!

Едгар

(на бік)

А прикидатись треба.

(голосно)

Хай буде мир твоїм очам кривавим.

Глостер

Скажи, до Дувра знаєш ти дорогу?

Едгар. Усі хвіртки й перелази, усі дороги і стежки. Бідний Том ляканий-переляканий, а до того ж – схиблений. Цур тебе від нечистого, добродію! Аж п’ять чортів сиділо у бідному Томі: Обідікут, дух розпусти; Хобідіданс, князь німоти; Маху, дух злодійства; Модо, дух убивства, і Флібертіджіббет, дух кривляння. Він вийшов із Тома, і тепер примушує кривлятись покоївок і служниць. Мир тобі, добрий чоловіче!

Глостер

Ось гаманець. Візьми його, жебраче.

Ти долею своєю стертий в прах.

Моє нещастя хай твоє полегшить.

Якби ділило небо так усе!

Хай той, що від переситу байдужий,

Що має грошей надлишок, відчує

Потребу поділитись з жебраком.

Усім було б достатньо. – Був ти в Дуврі?

Едгар

Бував, мілорде.

Глостер

Там над морем є

Висока скеля з урвищем крутим.

Ти можеш привести мене до краю?

Я добре заплачу тобі. А звідти

Не треба буде вже поводиря.

Едгар

Дай руку. Том сліпого відведе.

Ідуть геть.

Сцена друга

Перед палацом герцога Альбанського.

Входять Гонерилья і Едмунд.

Гонерилья

Ласкаво прошу, графе. Дуже дивно,

Що нас не зустрічає чоловік.

Входить Освальд.

Де герцог?

Освальд

Тут, та якось він змінився.

Кажу йому, що висадилось військо,

А він сміється. Доповів, що ви

Приїдете от-от, а він: “Тим гірше”.

Про Глостерову зраду говорю

І про зразкову поведінку сина –

Він каже, що нічого я не тямлю.

Що неприємне, те його смішить,

Що радувати має, те печалить.

Гонерилья (До Едмунда)

Тож не заходьте. Певне, бідний герцог

Від страху втратив гнів і самолюбство

І на образи не відповідає.

Усе, про що домовились в дорозі,

Вступає в силу. Їдьте до сестри,

Збирайте військо, станьте на чолі.

Я теж візьмусь за меч, а чоловіка

За прялку засаджу. Тримать зв’язок

Ми будем через Освальда. Сміліше!

Чекають вас визнання й вдячність дами.

Ось стрічка вам.

(Дає йому стрічку.)

Нагніться! Цей цілунок,

Якщо б усе сказати він посмів,

Від серця. Зрозумій і прощавай!

Едмунд

До смерті твій!

Гонерилья

Мій дорогий Едмунде!

Едмунд іде геть.

Які чоловіки бувають різні!

Цей кожну може звабити, а я

Нікчемі нерішучому належу.

Освальд

Міледі, йде мілорд.

Освальд виходить. Входить герцог А л ь б а н с ь к и й.

Гонерилья

Я що – собака?

Не варта вже й уваги?

Герцог Альбанський

Гонерильє,

Не варта ти й пилюки, що в лице

Тобі жбурляє вітер. Страшно думать!

Тримається усе свого коріння.

Без коренів обрубані гілки

Всихають і придатні лиш для хмизу.

Гонерилья

Доволі, це порожні балачки!

Герцог Альбанський

Порожньому все порожньо: і розум,

І доброта, а милий власний бруд.

Що ви зробили, дві жорстокі дочки,

Тигриці справжні? Ви старого батька,

Якому і ведмідь благоговійно

Лизав би ноги, з розуму звели!

І допустив до цього брат мій, герцог,

Кому він пів-країни дарував?

Якщо за це злодійство не помститься

Всесильне небо, то настане час,

Коли почнуть собі подібних люди

Ковтати, наче чудиська морські.

Гонерилья

Для ляпасів ти носиш власні щоки,

Нікчемний боягузе! Чи тобі

Своїми полохливими очима

Побачити де честь, а де ганьба?

Повинен зрозуміти: тільки дурні

Покараним злочинцям співчувають,

Коли потрібно попередить зло.

Чому ти спиш? В полях твоїх шумлять

Французькі стяги. Шоломи із пір’ям

Захопленням загрожують країні,

А ти, сумирний праведник, сидиш,

Зітхаючи: “Навіщо це потрібно?”

Герцог Альбанський

На себе глянь. Потворність сатани

Ніщо у порівнянні з люттю жінки!

Гонерилья

Безмозкий дурень!

Герцог Альбанський

Нащо відкривать

Єство звіряче під жіночим ликом?

Закрий обличчя! Дай собі я волю,

То на шматки тебе б я розірвав.

Хоч ти диявол, береже тебе

Жіночий вигляд.

Гонерилья

Боже, як це мужньо!

Входить г і н е ц ь.

Герцог Альбанський

Що скажеш?

Г і н е ц ь

О мілорде, новина:

Помер від рани герцог Корнуольський.

Його поранив в сутичці слуга,

Коли він вирвав Глостерові очі.

Герцог Альбанський

Як? Вирвав очі?

Г і н е ц ь

Бачачи злодійство,

Слуга бажав розправу зупинити

І вийняв меч. Та герцог заколов

Його своїм мечем. Але від рани

Невдовзі сам помер.

Герцог Альбанський

То, значить, є

На небі правосуддя, що карає

За наші звірства! – Як же бідний Глостер?

Тепер сліпий?

Г і н е ц ь

Так, на обидва ока. –

Ось від сестри вам лист, міледі. Просить

Вона скоріше їй відповісти.

Гонерилья

(на бік)

Усе на краще, лиш одне погано:

Сестра – вдова, і з нею мій Едмунд.

Вона розбити може ті надії,

Що я плекаю.

(голосно)

Зараз прочитаю

І відповідь негайно напишу.

(Іде геть.)

Герцог Альбанський

Де був Едмунд, коли терзали батька?

Г і н е ц ь

Він вашу супроводжував дружину.

Герцог Альбанський

Його немає тут.

Г і н е ц ь

Я з ним зустрівся,

Він звідси повертався.

Герцог Альбанський

Знає він

Про батька?

Г і н е ц ь

Так, бо виказав його,

А сам сюди поїхав, щоб розправі

Не заважать.

Герцог Альбанський

Поставлю за мету

Свого життя, мій Глостере, віддячить

Тобі за вірність Ліру і помститись

За сліпоту твою. – Ходімо, друже,

Докладніше розкажеш все, що знаєш.

Ідуть геть.

Сцена третя

Французький табір поблизу Дувра.

Входять Кент і Придворний.

Кент. Чому Французький король так несподівано повернувся до Франції? Ви не чули, яка причина?

Придворний. Його відкликали важливі державні справи, що загрожують Франції великою небезпекою. Він їх залишив незакінченими, вирушаючи на війну.

Кент. Кому він доручив командування?

Придворний. Маршалу Франції, мосьє Лафару.

Кент. Чи викликав у королеви сум той лист, що ви їй передали?

Придворний

Вона його читала при мені,

І сльози їй наповнювали очі.

Та королева зберігала гідність,

Стараючись приборкать почуття,

Які над нею часом брали гору.

Кент

І дуже засмутилася?

Придворний

В нестяму

Не впала, та, здавалось, сум і стійкість

Змагалися, що більше личить їй.

Чи вам траплялось бачить сонце в дощ?

Так плакала вона і посміхалась.

І посмішка, що грала на вустах,

Немов би і не відала про сльози.

Кент

Вона про щось розпитувала вас?

Придворний

З тремтячих вуст її злетіло кілька

Безладних слів: “Мій батько! Сестри, сестри!

Як вистачило совісті? Прогнати!

У ніч, у бурю! Де поділи жалість?”

Тут ринули з очей у неї сльози

І, вибігши назовні із намету,

Вона лишилась з горем наодинці.

Кент

Людський характер, думаю, залежить

Від вищих сил. Хіба могло подружжя

Таких несхожих дочок народить? –

Її ви більш не бачили?

Придворний

Не бачив.

Кент

Король Французький був ще тут?

Придворний

Поїхав.

Кент

Дізнайтесь: Лір у Дуврі. Час від часу

Приходить він до тями, та не хоче

На очі показатися дочці.

Придворний

Мілорде, чим це можна пояснити?

Кент

Йому спокою сором не дає

За те, що так Корделію образив:

Не дав на шлюб свого благословення,

Прогнав на чужину, позбавив спадку,

Віддав її третину старшим сестрам.

Придворний

Як жаль його! Нещасний батько!

Кент

Ви

Про герцогів і військо їх не чули?

Придворний

Їх сили наближаються до нас.

Кент

Ну, добре. Вас я проведу до Ліра

І хочу попросити з ним лишитись.

Я змушений іще на певний час

Своє ім’я ховати. Запевняю:

Вам за знайомство соромно не буде,

Коли його почуєте. Ходімо.

Ідуть геть.

Сцена четверта

Французький табір. Намет.

Входять Корделія і солдати.

Корделія

Це він. Мені казали очевидці,

Що він іде і голосно співає,

Шаліючи, неначе океан.

Вінок на ньому з кашок і волошок,

З сокирок, будяків і кропиви –

Звичайних серед поля бур’янів.

Пошліть за ним в хліба загін солдатів,

Хай обшукають кожен акр в житах.

Знайдіть мені його.

Один з офіцерів виходить.

Чи можуть ліки

Йому колишній розум повернути?

За це усе, що маю, я віддам.

Лікар

Є засоби для цього, королево.

Найкращі ліки – спокій, відпочинок.

Йому вернути спокій і приспати

Безсонну маячню нам допоможе

Настоянка міцна цілющих трав.

Корделія

О сили чудотворні! Із землі,

Як сльози із очей моїх, забийте

Джерелами і притамуйте біль

Нещасної душі! – А ви шукайте

Його негайно, щоб свого життя

Зненацька він позбутись не надумав!

Входить гонець.

Г о н е ц ь

Війська британців близько, королево.

Корделія

Я знала це й раніше. Ми готові.

Тобі на захист, батьку дорогий,

Зібрала військо я. Король Французький

Прислухався до молитов моїх.

Не з марнославства ми взялись за меч,

Але з любові, тільки із любові,

Щоб захистити батька. Та скоріше б

Почути і побачити його!

Ідуть геть.

Сцена п’ята

Кімната в замку Глостера.

Входять Регана і Освальд.

Регана

Чи військо брата виступило?

Освальд

Так.

Регана

А особисто герцог?

Освальд

Неохоче.

Дружина войовничіша за нього.

Регана

Чи говорили герцог і Едмунд?

Освальд

Ні, пані.

Регана

Що могла йому писати

Сестра в листі?

Освальд

Цього не знаю, леді.

Регана

У справах він поїхав. Перш за все,

Було безумством Глостеру сліпому

Залишити життя. Куди не піде,

Підніме всю голоту проти нас.

Мені здається, що Едмунд надумав

Старому батьку скоротити муки

І одночасно розвідку зробить.

Освальд

Йому листа я мушу передати.

Регана

Ми завтра виступаємо. До ранку

Залишся тут. Дороги небезпечні.

Освальд

Не можу, бо одержав я наказ

Не гаяти в дорозі ні хвилини.

Регана

Про що вона йому писати може?

Хіба не можна передати усно?

Послухай… Ні… Віддячу я тобі,

Коли дозволиш глянути на лист.

Освальд

Скоріше я…

Регана

Не можеш? Знаю, знаю –

Моя сестра не любить чоловіка,

І на Едмунда кидала не раз

Такі відверті погляди у замку,

Що ясно все. А ти – їх посередник.

Освальд

Та що ви? Я?

Регана

Не заперечуй це.

Запам’ятай мою пересторогу:

Мій чоловік помер. Я заручилась

З Едмундом, і нікому не віддам.

Мені він личить більше, ніж сестрі.

Обдумай це. Як розшукаєш графа,

То передай від мене цей дарунок.

Сестра ж нехай обачнішою буде,

Я так їй раджу. Трапиться тобі

Десь перестріти зрадника сліпого,

То пам’ятай, що добре заплачу я

За голову його.

Освальд

Коли б мені

Зустрівся він, то я довів би вам,

На чий стаю я бік.

Регана

Щаслива путь!

(Іде геть.)

Сцена шоста

Місцевість поблизу Дувра.

Входять Глостер і Едгар, одягнений селянином.

Глостер

Скажи, коли ж ми зійдемо на скелю?

Едгар

Ми сходимо потроху: важче йти.

Глостер

Не відчуваю.

Едгар

Урвище вже поруч.

Вам чути рокіт моря?

Глостер

Ні, не чуть.

Едгар

Можливо, що раптова втрата зору

Послабила і інші почуття.

Глостер

Мені здається, іншим став твій голос,

А мова – більш розумна і ясна.

Едгар

І тут ви помиляєтесь. Лиш одяг

Я поміняв.

Глостер

Ні, мова стала інша.

Едгар

Ось і дійшли до місця. Зупиніться.

Яка страшна безодня унизу!

Боюся глянуть. Галки і ворони

Під нами в’ються, як малі жучки.

По крутосхилу повзає людина,

Зриває кріп, безумна, а сама

Не більша голови. Внизу рибалки,

Неначе миші, берегом снують.

На якорі великий корабель

Стоїть, мов шлюпка, а маленький човен,

Як поплавець, чорніє на воді.

Об скелі хвилі б’ють, та шум прибою

Не чути нам з такої висоти.

Доволі: закрутилась голова.

Боюся впасти, краще не дивитись.

Глостер

Постав мене, де сам тепер стоїш.

Едгар

Давайте руку. Ви вже біля краю.

Я далі ані кроку не ступив би

За всі багатства світу.

Глостер

Ось, візьми

Цей гаманець. У ньому діаманти.

Нехай боги пошлють тобі удачу.

Подалі відійди і попрощайся,

Щоб знав я, що і справді ти пішов.

Едгар

Прощайте, добрий сер!

Глостер

Прощай, мій друже!

Едгар

(на бік)

Я хочу відчай батька лікувати

Своїм обманом.

Глостер

(встаючи навколішки)

О боги всесильні!

Свої рахунки зводячи з життям,

Тягар страждань скидаю самовільно.

Коли б я міг терпіти, я б не йшов

Наперекір незламній вашій волі,

А дав би догоріти до кінця

Світильнику життя. Благословіть же

Едгара ви, якщо він ще живий.

(Підіймається.)

Ну, друже, ти пішов?

Едгар

Пішов. Прощайте!

Глостер кидається вперед і падає на тому ж місці.

(на бік)

Для того, хто наважився на смерть,

Смертельна навіть вигадана спроба.

В своїй уяві він, напевне, там,

Де думав припинити існування.

(Змінивши голос.)

Опам’ятайтесь, пане!

(на бік)

Не на жарт

Його могло убити хвилювання.

Та ні, він оживає… — Хто ви, сер?

Глостер

Залиш мене і дай мені померти!

Едгар

Ти що – повітря, пух чи павутина?

Бо, впавши із такої висоти,

Ти не розбився, дихаєш, говориш.

І кров не йде. Відповідай мені!

Десятка мачт не вистачить зв’язати,

Щоб до вершини скелі досягнути,

А ти упав із неї і – живий!

Оце так чудо!

Глостер

Справді я упав?

Едгар

Із тої скелі. Подивись-но, бачиш?

Туди, напевне, й жайвір не злетить.

Поглянь угору.

Глостер

Я очей позбувся.

Невже немає у нещасних прав

Знайти собі полегшення у смерті?

Єдина втіха – обманути долю,

Піти з життя, щоб не коритись їй.

Едгар

Ану ж візьми мене за руку. Встань.

Кістки не поламав? Стоїш ти твердо?

Глостер

Стою надійно.

Едгар

Просто чудеса!

Скажи, хто був з тобою там, на скелі?

Глостер

Жебрак нещасний.

Едгар

Він униз дивився

Очицями, що більші аніж місяць.

Він роги мав і тисячу носів.

Це був якийсь диявол. Поздоровить

Тебе, мій отче, можна: небеса

Тебе, звершивши чудо, врятували.

Глостер

Я зрозумів їх волю. Підкоряюсь

Віднині безвідмовно власній долі,

Аж поки не промовить та: “Іди!”

Хоч сумніви у мене виникали,

Диявола вважав я за людину.

Це він мене до урвища привів.

Едгар

Ну от і заспокойся. – Хто іде?

Входить Лір, чудернацьки вбраний польовими квітами.

Лір. Вони не можуть заборонити мені карбувати гроші. Це моє право. Я сам – король.

Едгар

(на бік)

Яка неждана і гнітюча зустріч!

Лір. Природа варта більшої поваги, ніж штучність. – Ось вам гроші вербувати солдатів. Цей стрілець тримає лук, як опудало на городі. Відтягни-но тятиву на довжину стріли. – Гляньте, гляньте – миша! Тихше, тихше… Ми її зараз спіймаємо на шматочок підсмаженого сиру. – Ось моя залізна рукавиця. Я жбурну її в обличчя велетню. – Принести алебарди! – Добре летиш, пташко! Прямісінько в ціль! Дзінь… — Кажи пароль!

Едгар. Пахучий майоран.

Лір. Проходь.

Глостер. Знайомий голос!

Лір. А! Гонерилья! З сивою бородою? Вони пестили мене, як песика, і брехали, що в мене сива борода, коли вона була ще чорною. Вони на все мені відповідали “так” і “ні”. Весь час “так” і “ні” – яка в тому радість? А от коли мене промочило до кісток, коли в мене зуб на зуб не потрапляв від холодного вітру, коли грім не змовкав, скільки я його не просив, тоді я побачив їх справжню сутність, тоді я їх розкусив. Це запеклі дурисвітки. Послухати їх, так я – що завгодно. Та це брехня. Я не заворожений від лихоманки.

Глостер

Чи не король? Такий знайомий голос!

Лір

Король, із голови до п’ят – король!

Погляну пильно – затремтить підданий.

Життя тобі дарую. – Що ти скоїв?

Таємне перелюбство? Це не злочин,

За це я не караю. Ти не вмреш.

Пташки і мошки теж підвладні блуду.

Злягайтеся і ви. Добрішим був

Син позашлюбний Глостера із батьком,

Аніж законні дочки – з королем.

Народжуйте синів: потрібне військо. –

Ось дама, доброчесна і холодна,

Двозначності промовити не дасть,

Але у хтивих пристрастях шалена,

Немов тхоряча самка чи кобила.

І так усі без винятку жінки:

До пояса вони – створіння божі,

А нижче – неприборкані Кентаври,

Пітьма, сірчане полум’я безодні,

Пекельні муки, згуба і кінець!

Тьху, тричі тьху! Дай мені унцію мускусу, аптекаре, щоб відбити цей сморід в душі! Ось гроші.

Глостер

Дозволь, тобі я поцілую руку.

Лір

Спочатку витру. В неї трупний запах.

Глостер

О ти, тендітний витворе природи!

Так всесвіт наш зруйнується колись.

Чи знаєш ти мене?

Лір. Я досить добре пам’ятаю твої очі. Чом дивишся ти скоса? Стріляй, сліпий Купідоне! Я не боюсь твоїх стріл: більше я не полюблю. – Ось, прочитай цей виклик, який я їм написав. І зверни увагу, яким стилем!

Глостер

Були б слова за сонце яскравіші –

Не бачу я.

Едгар

(на бік)

Повірити б не міг,

Коли б про короля мені сказали.

На частки серце рветься.

Лір

Ну, читай!

Глостер

Западинами вирваних очей?

Лір. Ого, он воно що! Ні очей на лобі, ні грошей в кишені? В такому разі, очі твої в тяжкому стані, а кишені – в легкому. Тепер ти бачиш, що діється на світі?

Глостер. Я бачу навпомацки.

Лір. Дивак! Щоб розуміти, як влаштований світ, не потрібно очей. Дивись вухами. Бачиш, як суддя знущається з невдахи-злодія? Зараз я покажу тобі фокус, усе змішавши. Раз, два, три! Вгадай тепер, де злодій, де суддя? Ти бачив, як пес на ланцюгу гавкає на жебрака?

Глостер. Так, сер.

Лір. А бідолашний тікає від нього. Запам’ятай, це – символ влади. Вона вимагає покори. Цей пес зображає посадову особу на службі.

Навіщо батогами ти січеш

Оцю повію, заповзятий кате?

Ти б краще сам шмагав себе за те,

Що з нею не відмовився б грішити.

Лихвар повісить хоче шахрая,

Бо крізь лахміття кожен гріх помітний,

А оксамити покривають все.

Позолоти порок – об позолоту

Суддя зламає спис, та одягни

У дрантя, то проколеш очеретом.

Немає винних, праведники всі.

Ніхто на світі злочинів не коїть.

Я виправдати можу будь-кого,

Бо маю владу всім роти заткнути.

Купи собі скляні, незрячі очі

І удавай поважно, як політик,

Що бачиш те, чого не бачиш ти.

Зніміть із мене чоботи. Тягніть.

Едгар

(на бік)

Це суміш нісенітниці і змісту –

Все разом.

Лір

За умови, що мене

Оплачеш ти, візьми у мене очі.

Я зразу упізнав тебе: ти – Глостер.

Терпи. В сльозах з’явились ми на світ

І тільки-но зробили перший подих,

Відразу стали скаржитись, кричать.

Я проповідь скажу тобі. Послухай.

Глостер

О горе!

Лір

Ми оплакуємо долю,

Ступивши разом з блазнями на сцену. –

Відмінний капелюх! – Якби у повсть

Копита замотати нашим коням

І – на зятів! Зненацька! Порубати

Безжалісно! Порізати усіх!

Входять Придворний і слуги.

Придворний

Він тут. Та не прогавте. – Нас послала,

Володаре, дочка, що любить вас…

Лір

Невже мені немає порятунку?

Я бранець? Доля тішиться із мене?

Знущатися не треба. Заплачу

Я викуп вам. Лиш лікаря покличте:

Поранено мій мозок.

Придворний

Ви тепер

Ні в чому не відчуєте нестачі.

Лір

Усе терпіти знову? В стовп із солі

Перетворюсь я від постійних сліз,

Що землю поливатимуть, мов з лійки.

Придворний

Володаре…

Лір

Не скаржачись, помру я,

Немов юнак. Вперед! Облиште сум.

Я ще король. Король! Не забувайте.

Панове, пам’ятаєте ви це?

Придворний

Ви – повелитель наш. Ми вам покірні.

Лір

Це інша справа. Щоб спіймати щастя,

Потрібно вміти бігати. Ловіть…

Втікає.

Слуги біжать навздогін.

Придворний

В такій біді холопа навіть жаль,

А тут – король! Немає слів. Та з нього

Зітре дочка молодша ту ганьбу,

Якою старші сестри заплямили.

Едгар

Добридень, сер.

Придворний

Добридень. Що вам треба?

Едгар

Чи чули щось ви про майбутню битву?

Придворний

Це всім відомо. Лиш глухий не чув.

Едгар

Дозвольте все ж спитати, чи далеко

Вороже військо?

Придворний

Близько, і – у русі.

Воно з’явитись може будь-коли.

Едгар

Спасибі за новини.

Придворний

Королева

Затрималася тут, але війська

Просунулись вперед.

Едгар

Спасибі, сер.

Придворний іде геть.

Глостер

Боги всесильні! Вас молю я слізно:

Візьміть моє життя, щоб від безсилля

На самогубство я не спокусивсь.

Едгар

Молитва ця похвальна.

Глостер

Хто ти, друже?

Едгар

Людина бідна, долею і горем

Научена стражданням співчувать.

Давайте руку. Разом пошукаєм

Для вас притулку.

Глостер

Дякую тобі.

Нехай тобі сторицею віддячить

За доброту твою ласкаве небо!

Входить Освальд.

Освальд

Законна здобич! Доля в добрий час

Цю голову сліпу мені послала,

Щоб я дістав багату нагороду. –

Ну, зраднику, покайся і молись!

Я меч дістав, щоб стратити злочинця.

Глостер

Хай небо силу дасть твоїй руці!

Едгар стає між ними.

Освальд

Як смієш заступатись ти, холопе,

За підлого злочинця! Відійди,

А то із ним сумну розділиш долю.

Едгар. Цьому не бути, ваша милосте! Краще не просіть.

Освальд. Геть, холопе, бо смерть тобі!

Едгар. Ішов би ти, добродію, своєю дорогою і не чіплявся до перехожих. І не нагадуй мені, будь ласка, про смерть, щоб я і справді не вмер від страху. А від старого подалі, подалі від старого! А то дам тобі по макітрі палицею, подивлюсь, що міцніше. Іди, голубе, поки цілий.

Освальд. Геть, гноєвозе!

Едгар. Ну, вибачай, друже. Доведеться перелічити тобі зуби.

Б’ються. Едгар збиває Освальда з ніг.

Освальд

Ти переміг. Візьми мій гаманець

І поховай мене. Живи в достатку.

Дістань листа з кишені й передай

Едмунду, графу Глостеру, що з військом

Іде сюди. – Яка безглузда смерть!

(Вмирає.)

Едгар

Я знаю, хто убитий: це підлесник

Своєї злої пані, посередник

Її порочних і низьких бажань.

Глостер

Убитий він?

Едгар

Ви, отче, почекайте,

А я кишені виверну йому.

Той лист, що він казав, корисним буде. –

Він вмер, та дуже жаль, що не на пласі. –

Ось лист. Благаю вибачить, печатко,

Що я тебе зламаю. Не судіть.

Щоб знати думку ворога, серця

Доводиться нам часом відкривати,

А що вже говорити про листи?

(Читає.)

“Згадай наші спільні клятви! В тебе багато можливостей усунути мого чоловіка, було б лиш бажання. Я пропала, якщо він повернеться переможцем. Тоді я буду його полонянкою, а його постіль – моєю тюрмою. Звільни мене від цієї муки і займи його місце. Твоя – дружина, хотілось би сказати мені, – віддана Гонерилья”.

Підступна жінка! Сміє посягати

На чоловіка власного, а брата

Собі натомість хоче залучить. –

Чекай, в пісок зарию без молитви

Тебе, гонець убивства і розпусти,

А це послання підле при нагоді

Обдуреному герцогу віддам.

Хай він радіє, що тебе убито

І змову на життя його розкрито.

Глостер

Король безумний. Чом же розум мій

Лишився при мені, щоб відчував я

Безмірність горя? Краще збожеволіть.

Тоді б я був захищений від нього

Оманами безумної уяви

І про нещастя навіть не згадав.

Едгар

Подайте, старче, руку.

Вдалині б’ють барабани.

Десь далеко

Забили в барабани. Ну, ходімо.

Я вас до вірних друзів відведу.

Ідуть геть.

Сцена сьома

Намет у таборі французів.

Лір спить на ліжку. Грає тиха музика.

Біля нього Лікар, Придворний та інші.

Входять Корделія і Кент.

Корделія

Як можу я віддячити тобі

За доброту, мій благородний Кенте?

Не стане ані грошей, ні життя.

Кент

Цих слів достатньо з мене. На додачу

Я вам скажу, що розповідь моя

Про короля була скупа і точна.

Корделія

Зміни свій одяг. Про тяжкі часи

Нагадувать він буде.

Кент

Королево,

Мені ще рано відкривать себе.

Прошу і вас мене не впізнавати.

Корделія

Хай буде так, мілорде.

(до лікаря)

Спить король?

Лікар

Усе ще спить.

Корделія

Боги на небесах!

Благаю, поверніть колишній розум

Моєму батьку, що в дитинство вдався,

І дайте лад розстроєній душі!

Лікар

Він довго спав. Накажете будити?

Корделія

Вирішуйте, як знаєте. Ви – лікар.

Чи переодягнули короля?

Придворний

Так, пані. Непомітно уві сні

Нове вбрання йому ми одягнули.

Лікар

Лишіться до пробудження його.

Ручусь, – він буде смирним.

Корделія

Дуже добре.

Лікар

Поближче підійдіть. А ви, музики,

Заграйте голосніше.

Корделія

Милий батьку!

Якби вуста уміли лікувати,

Цілунок мій би стер сліди всього,

Що сестри із тобою натворили!

Кент

О лагідність безмірна!

Корделія

Сивина

Була повинна викликати жалість,

Коли б ти навіть батьком їм не був.

Хіба старому опиратись шалу

І біснуванню вітру і дощу?

Хіба старому встояти на чатах

У шоломі з кошлатого волосся

Під спалахи і гуркіт блискавиць?

Такої ночі я б пустила грітись

Собаку, що колись мене вкусила!

А ти, нещасний батьку, в курені

Знайшов собі притулок, як жебрак,

Із божевільним поруч, на соломі!

Не можу зрозуміти, як життя

Ти одночасно з розумом не втратив? –

Проснувся він. Заговоріть із ним.

Лікар

Ні, краще ви.

Корделія

Ну, як здоров’я ваше?

Як спалося? Чи відпочили ви?

Лір

Мене із домовини не виймайте.

Ти – райський дух, напевне. А мене

Повинні на вогні колесувати,

Бо навіть сльози оловом киплять.

Корделія

Ви знаєте мене?

Лір

Ти – дух, я знаю.

Коли ти вмерла?

Корделія

Він не впізнає.

Лікар

Не зовсім ще прокинувся. Чекайте.

Лір

Де був я перше? Де знаходжусь зараз?

Це світить сонце? – Всі мене дурили.

Якби це з іншим трапилось, я вмер би

Від жалості. – Не знаю що сказать.

Чи це моя рука? Не поручуся.

Подивимось. Булавку відчуває.

А як переконатись у собі?

Корделія

На мене гляньте і благословіть.

Не падайте навколішки, благаю!

Лір

Не смійся наді мною. Я старий

Восьмидесятилітній божевільний.

Боюсь, я остаточно втратив розум,

Але, здається, знаю вас обох.

Хто ти, хто він – не впевнений, оскільки

Не усвідомив, де знаходжусь я.

Я одягу свого не впізнаю

І, де я ночував, не пам’ятаю.

Не смійтеся, будь ласка наді мною!

Я ладен присягнутися, що це –

Дитя моє Корделія.

Корделія

Так, я!

Лір

Невже це сльози на твоїх очах?

Дай, доторкнусь до них. І справді, сльози.

Не плач! Отруту дай мені, я вип’ю.

Я знаю, що не любиш ти мене.

Твої жорстокі сестри без причини

Знущались з мене, а у тебе є

Для нелюбові безперечний привід.

Корделія

Нема його!

Лір

Скажи, де я знаходжусь?

У Франції?

Кент

В своєму королівстві.

Лір

Прошу вас, не обманюйте мене.

Лікар

Радійте, королево. Шал припадку,

Як бачите, пройшов. Та навертать

Думки на пережите – небезпечно.

Його б кудись подалі відвести

І більше не тривожити сьогодні.

Корделія

Давайте прогуляємося, батьку.

Лір

Давай. Не будь суворою зі мною.

Пробач мені. Старий я і дурний.

Усі, крім Кента і придворного, ідуть геть.

Придворний. Чи правду кажуть, сер, що герцог Корнуольський вбитий?

Кент. Цілком певно.

Придворний. Хто ж командує його військом?

Кент. Кажуть, що незаконний син Глостера.

Придворний. А чи правда, що Едгар, його вигнаний син, разом з графом Кентом переховуються у Німеччині?

Кент. Різні ходять чутки. Тепер треба бути обережними. Вороже військо от-от з’явиться.

Придворний. Битва, напевне, буде кривава. Прощавайте, сер. (Іде геть.)

Кент

Близький уже кінець військових дій.

А що чекає нас – покаже бій.

(Іде геть.)

ДІЯ П’ЯТА

Сцена перша

Британський табір поблизу Дувра.

Входять з барабанами і знаменами Едмунд, Регана, офіцери, солдати та інші.

Едмунд (офіцерові)

Дізнайтеся у герцога напевне,

Триматись нам узгодженого плану,

Чи він уже змінив його? Чомусь

Непослідовний він. Хай скаже твердо.

Офіцер іде геть.

Регана

Гонець сестри, напевне, заблукав.

Едмунд

Боюсь, що так.

Регана

Давайте все з’ясуєм.

Ви знаєте, що я для вас готую.

Тому зізнайтесь, Глостере, відверто:

Ви любите сестру мою?

Едмунд

Як брат.

Регана

І ви ніколи наміру не мали

Зайняти місце зятя?

Едмунд

Ні, ніколи.

Регана

Мені здається, ви близькі із нею.

Едмунд

Ні, герцогине, честю вам клянусь!

Регана

Сестра нестерпна, Глостере. Із нею

Я сходитись не раджу.

Едмунд

О, ніколи!

Та ось вона сама, і з нею герцог.

Входять з барабанами і знаменами герцог Альбанський, Гонерилья і солдати.

Гонерилья (на бік)

Я краще бій програю, ніж сестрі

Дозволю нас із милим розлучити.

Герцог Альбанський

Привіт вам, сестро! Радий вас побачить.

Я чув, король в молодшої дочки,

І разом з ним усі, хто нашу владу

Не визнають. Щоб воювати далі,

Хотів би чисту совість зберегти.

Нам вороги – французи, що вступили

Непрохано у нам підвладний край,

А не король і всі, хто безумовно

Підстави має дорікати нам.

Едмунд

Це правильно.

Регана

Але до чого це?

Гонерилья

У нас єдиний ворог. Не потрібно

Поміж собою розбрат затівати.

Герцог Альбанський

Тоді негайно я скликаю раду,

Щоб ухвалити план подальших дій.

Едмунд

До вас в намет я зараз надійду.

Регана

Ідеш ти з нами, сестро?

Гонерилья

Ні.

Регана

А краще б

Ішла.

Гонерилья

(на бік)

Ясна ця загадка. – Я йду!

Всі збираються йти. Їм назустріч входить переодягнений Едгар.

Едгар

Просив би вашу світлість приділити

Мені хоч півхвилини.

Герцог Альбанський

Говори. –

Я зараз дожену вас.

Всі, крім герцога Альбанського і Едгара, ідуть.

Едгар

Перед боєм

Ви прочитайте ось цього листа.

Якщо ви переможете, глашатай

Мене трубою викличе нехай.

Хоч я нікчемний з вигляду, та можу

Знайти бійця, який своєю кров’ю

Підтвердить все, що сказано в листі.

У випадку поразки вам кінець,

Тоді кінець і підступам ворожим.

Бажаю перемоги вам!

Герцог Альбанський

Чекай,

Я прочитаю зараз.

Едгар

Не потрібно.

Пора надійде, викличе труба –

І я з’явлюсь.

Герцог Альбанський

Прощай. Я прочитаю.

Едгар іде геть. Едмунд повертається.

Едмунд

З’явився ворог. Вишикуйте військо.

Ось дані про чисельність ворогів.

Вам треба поспішати.

Герцог Альбанський

В добрий час!

(Іде геть.)

Едмунд

Двом сестрам я поклявся у коханні,

Що, як гадюки, вжалити готові.

Кому ж мені віддати перевагу?

Одній? Обом? Чи, може, жодній з них?

Не буде щастя, доки хтось не вмре.

Коли б я із вдовою одружився,

Мені не дасть спокою Гонерилья.

А з нею поєднатись заважає

Живий, хоч і нелюбий, чоловік.

Потрібний він, допоки йде війна,

А після хай сама вже усуває

Його, як хоче. Вирішив пощаду

Він Ліру і Корделії надати,

Якщо їх полонить. Цього не буде.

Я не повинен жалості піддатись,

Бо мушу битись, а не сумніватись.

(Іде геть.)

Сцена друга

Поле між двома таборами.

За сценою шум бою. Проходять з барабанами і знаменами Лір, Корделія і їх військо.

Входять Едгар і Глостер.

Едгар

Сідай, старий, під деревом у тінь.

Молись, щоб справедливість подолала.

Коли я повернусь, — скажу тобі,

Чого не ждеш.

Глостер

Хай вам поможе небо!

Едгар іде геть.

Шум бою, потім сигнал до відступу.

Едгар повертається.

Едгар

Старий, тікаймо! Швидше! Підіймайся!

Розбитий Лір. Його й дочку схопили.

Давай скоріше руку!

Глостер

Та навіщо?

Згнию на цьому місці.

Едгар

Знов тебе

Думки обсіли чорні? Кожен мусить

Змиритись, що від нього не залежить

Ні час його народження, ні – смерті.

На все свій строк.

Глостер

Це правильно. Ходім.

Ідуть геть.

Сцена третя

Британський табір поблизу Дувра.

Входить переможцем, з барабанами і знаменами, Едмунд, полонені Лір і Корделія, офіцери і солдати.

Едмунд

Візьміть під варту їх і стережіть

Якнайпильніше, доки вийде вирок.

Корделія

Не перші ми, кого в тенета зла

Жага добра і правди привела.

Сумую я, що батько у неволі,

Сама я не боюсь ударів долі.

Де ж милі дочки й сестри чарівні?

Хіба їм не покажуть нас?

Лір

Ні, ні!

Нехай ведуть в тюрму. Немов пташки

У клітці, ми там будемо співати.

Ти станеш під моє благословення,

А я тоді навколішках тебе

Молитиму пробачити. Удвох

Ми будемо співати, і радіти,

І жити, і розказувать казки,

І крізь тюремні грати милуватись

Метеликом, що пурхає в полях.

Розпитувати будем арештантів

Новини в світі і плітки придворні:

Хто зріс, хто впав, хто в силі, хто в опалі.

Ми входитимо в суть земних подій,

Немов би ми повірені небесні.

За стінами тюрми переживемо

Усі лжевчення, всіх великих світу,

Всі зміни їх, приплив їх і відплив.

Едмунд

Ведіть їх геть.

Лір

За жертви ці, за муки

Боги самі нам курять фіміам.

Корделіє, ти тут? Ми — нерозлучні.

Потрібно їм вогню дістати з неба,

Щоб поодинці викурити нас,

Немов лисиць, із темних нір тюрми.

Тож витри очі. Перш ніж через них

Заплачемо з тобою ми, чума

Згризе їх. Та не діждуться! Ведіть!

Ліра і Корделію варта веде геть.

Едмунд

Послухай, капітане! Ось пакет.

Візьми наказ і відведи в тюрму їх.

(Дає йому папір.)

Тобі я дав підвищення. Ти підеш

І вище, як захочеш підкорятись

Велінням часу. Жалість непристойна

Військовому. Наказ без зволікання

Повинен бути виконаний точно.

Чи ти берешся виконать?

Офіцер

Берусь.

Едмунд

Іди. Тебе чекає нагорода,

Як зробиш все, що сказано, негайно.

Залежить все від тебе, пам’ятай.

Офіцер

Я воза не тягну, не їм вівса.

Усе, що в людських силах, – обіцяю.

(Іде геть.)

Сурми. Входять Герцог Альбанський,

Гонерилья, Регана, офіцери і солдати.

Герцог Альбанський

Сер, ви сьогодні виявили доблесть,

І щастя вам всміхнулось. Вороги

У вас в полоні. Нам віддайте їх,

Щоб долею ми їх розпорядились

До честі і безпеки відповідно.

Едмунд

Я вирішив за краще короля

Під вартою тримати у в’язниці.

Похилий вік його й високий сан

В народі можуть викликати жалість

І непокору, повернувши зброю

На нас самих. З ним разом відвели

Корделію із тих же міркувань.

Негайно – хоч і завтра – чи пізніше

Віддам я їх на суд ваш. Та сьогодні,

Коли ще всі спітнілі, у крові,

Оплакує товариша товариш,

Не час, здається, збуджувати тих,

Хто витримав жорстокість суперечки.

Хай рішення про долю короля

Й Корделії хоч трохи зачекає.

Герцог Альбанський

Пробачте, сер. Вирішую тут я.

Вважаю вас підданим, а не братом.

Регана

Залежить все від титула, який

Йому надам. Вам варто б поспитати

Про це мене. Він полководець мій

І в битві представляв мою особу.

Як замісник, вважатися він може

І справді братом.

Гонерилья

Надто ти гаряча.

Його і так заслуги піднесли

Без титулів твоїх.

Регана

Його по праву

Поставлю поруч з вами.

Герцог Альбанський

Залишилось

Для цього лиш із ним узяти шлюб.

Регана

Не стали б жарти правдою!

Гонерилья

Ну, досить!

Це справді жарт. Не вір своїм очам.

Регана

Нездужаю я щось, а то могла би

Сказати вам, як треба. – Переможце,

Бери мій край, солдат і полонених.

Скоряється фортеця. Все – твоє.

Віднині і довіку будь мені

Володарем моїм і чоловіком.

Гонерилья

Так він тобі і буде!

Герцог Альбанський

Перешкодить

Такому кроку ти не маєш влади.

Едмунд

І ви також.

Герцог Альбанський

Невже, уявний брате?

Регана

(до Едмунда)

Бий в барабан і доведи мечем,

Що маєш право титул мій сприйняти.

Герцог Альбанський

Стривай! Я звинувачую тебе

З цією золоченою змією

(вказує на Гонерилью)

В державній зраді. Я вас арештую.

(до Регани)

Відвожу, сестро, ваші домагання,

Як власної дружини опікун:

Вона вже заручилася з мілордом.

Бажаєте заміжжя – вибір є:

Я вільний, а дружина вже не вільна.

Гонерилья

Фіглярство!

Герцог Альбанський

Ти озброєний, Едмунде.

Звели трубити виклик, і якщо

Ніхто не вийде довести мечем,

Який брехун ти, зрадник і злочинець,

То ось застава.

(Кидає рукавичку.)

Викрию тебе.

Хай згіркне хліб мені, якщо в бою

Не доведу правдивість звинувачень.

Регана

Мені погано!

Гонерилья

(на бік)

Це і зрозуміло.

Я добре розбираюся в отрутах.

Едмунд

(Кидає рукавичку.)

Ось відповідь моя. Якщо хто-небудь

Насмілиться сказати, що я зрадник,

Він підло збреше. Протруби, герольде!

Нехай виходить кожен, хто захоче.

Я битися готовий з усіма

За честь свою і правду.

Герцог Альбанський

Гей, герольде!

Едмунд

Герольде!

Герцог Альбанський

Сам за себе ти постій.

Твоїх солдат, яких мені найняв ти,

Я владою своєю розпустив.

Регана

Мені все гірше!

Герцог Альбанський

Їй погано. Треба

Її забрати до мого намету.

Регану відводять.

Входить герольд.

Труби, герольде, й прочитай ось це!

Офіцер

Труби, сурмач!

Труба.

Герольд (читає) “Якщо серед дворян і офіцерів армії знайдеться бажаючий силою зброї довести, що Едмунд, який видає себе за графа Глостера, зрадник і обманщик, хай він виступить після третього сигналу труби. Супротивник готовий до зустрічі”.

Едмунд

Труби!

Трублять вперше.

Герольд

Ще раз!

Трублять вдруге.

Герольд

Тепер труби востаннє!

Трублять втретє. Здалеку відповідає труба.

Входить озброєний Едгар. Перед ним сурмач.

Герцог Альбанський

Спитай, що він задумав і навіщо

На клич труби з’явився.

Герольд

Хто ви, пане?

Якого ви імення і звання?

Чому відповідаєте на виклик?

Едгар

Своє ім’я я втратив. Підлий наклеп

Його зганьбив. Та я такий же знатний,

Як супротивник.

Герцог Альбанський

Хто твій супротивник?

Едгар

Хто тут за графа Глостера Едмунда?

Едмунд

Він сам. Що скажеш?

Едгар

Діставай свій меч.

Якщо моя несправедлива мова,

То зброєю за наклеп відплати.

А я за правом, що мені дає

Народження, в ім’я своєї честі

Прийшов оголосити всім, що ти,

Не дивлячись на силу і на доблесть,

На молодість і успіх у бою,

Ти – зрадник перед богом, батьком, братом,

Ти – зрадник перед герцогом, і весь

Укритий ти із голови до ніг

Слідами бруду, підлості й паскудства.

Скажи, що я брешу, — моя рука,

Мій меч і совість тут, щоб у двобою

Усе, що заперечиш, довести.

Едмунд

Я міг би вимагати, щоб назвав

Своє ім’я ти, та у тебе вигляд

І справді гідний, гордий, войовничий,

А мова виявляє виховання;

Тому я, навіть всупереч закону,

Відстрочити не хочу наш двобій.

Я кидаю брехню твою назад –

Вона мене нітрохи не хвилює –

Та щоб її в тобі і поховати,

Мечем я їй дорогу прокладу. –

Труби, сурмач!

Труби. Сутичка. Едмунд падає.

Герцог Альбанський

Не добивай його!

Гонерилья

Мій Глостере! Ти — жертва. За законом

Не б’ються з невідомими. Ти міг

Відмовитись. Тебе обхитрували,

А не перемогли.

Герцог Альбанський

Закрийте рота,

А то запхну туди оцей папір! –

Читай, злочинце. У листі твій вирок.

(до Гонерильї)

Не рвіть записку! Вам вона знайома?

(Дає Едмундові листа.)

Гонерилья

Держава ця моя, а не твоя.

Кому судить мене?

Герцог Альбанський

О безсоромність!

Отож, записку знаєш ти оцю?

Гонерилья

Багато що я знаю.

(Іде геть.)

Герцог Альбанський

(до офіцера)

Прослідкуйте

За нею, бо розлючена вона.

Офіцер іде геть.

Едмунд

Я все зробив, у чому звинуватив

Мене цей лицар. Навіть значно більше.

Час викриє усе. Та хто ж ти є,

Мій переможець? Лицаре, відкрийся.

Едгар

Зізнанням відповім я на зізнання.

Не нижчий я за кров’ю, аніж ти.

Якщо ж я вищий – гріх твій вдвічі тяжчий.

Мене зовуть Едгар, і я – твій брат.

Та боги справедливі, бо карають

Нас за гріхи плодами цих гріхів.

За плід таємний пристрасті наш батько

Очима поплатився врешті-решт.

Едмунд

Це правда. Долі колесо зробило

Свій повний оберт. Ось і я упав.

Герцог Альбанський

Про знатність я відразу здогадався

За гордою поставою твоєю.

Дай обніму. Ніколи я, клянусь,

Зла не бажав тобі й твоєму батьку.

Едгар

Я знаю це.

Герцог Альбанський

То де ж ховався ти?

Як ти про біди батькові дізнався?

Едгар

Я поділяв їх. Зараз розкажу.

Хотів би вмерти я, коли закінчу.

Як нас життя прив’язує до себе!

Чомусь ми віддаємо перевагу

Повільній смерті від тривалих мук.

Отак і я, дізнавшись про опалу,

Убрався божевільним жебраком

І став блукати світом у лахмітті,

Якого сторонились навіть пси.

Так я набрів на батька, у якого

Були круги криваві на обличчі,

Мов кільця без коштовного каміння,

На місці люто вирваних очей.

Я став поводирем його, жебрачив.

Я годував його, оберігав,

Але ні разу не сказав, хто я.

Лише тоді, коли кінчався бій,

Не впевнений, що будемо живі ми,

Благословить мене я попросив

І розповів усе. Старече серце,

В якому радість стрілась із стражданням,

Не витримало сильних почуттів

І розірвалось.

Едмунд

Зворушив мене ти,

Можливо, на добро. Та говори.

Мені здається, ти ще не закінчив.

Герцог Альбанський

Якщо і далі розповідь сумна, –

Не треба. Я і так вже гірко плачу.

Едгар

Ця розповідь жахлива лиш для того,

Хто бачив мало горя. Хто страждав,

Втрачає лік стражданням і іде

Крізь злигодні й скорботи аж до краю.

Коли ридав над батьком я, прийшов

Статечний чоловік, що нас вже бачив,

Та вигляд мій відштовхував його.

Тепер, впізнавши, хто я є насправді,

Мене він стиснув у своїх обіймах,

Над трупом батька гірко похилився

І, як і я, обмив його слізьми.

Він розповів про Ліра і про себе

Бувальщину, якої світ не чув.

Описуючи дні своїх блукань,

Він знову пережив їх потрясіння

І, втративши свідомість, занімів.

В цю мить якраз почувся клич труби,

І я його залишив непритомним.

Герцог Альбанський

Хто ж був цей чоловік?

Едгар

Вигнанець Кент.

Змінивши власну зовнішність, служив

Він королю, гонителю своєму,

Як вірний раб.

Вбігає Придворний із скривавленим кинджалом.

Придворний

Допоможіть!

Едгар

Що сталось?

Герцог Альбанський

Це що таке?

Едгар

Чому кинджал в крові?

Придворний

Він вийнятий із серця. Він ще теплий.

Вона померла.

Герцог Альбанський

Хто помер, кажи?

Придворний

Дружина ваша, сер, себе убила

І отруїла перед тим сестру.

Вона зізналась в цьому перед смертю.

Едмунд

Я заручився з обома. Тепер

Ласкава смерть усіх нас об’єднає.

Едгар

Ось Кент іде.

Герцог Альбанський

Несіть сюди обох,

Живих чи мертвих. Викликає страх

Небесний суд, який їм виніс вирок,

Та їх не жаль.

Придворний іде геть. Входить Кент.

Це справді Кент іде.

Події не дають його вітати,

Як це належить у звичайний час.

Кент

Володарю своєму, королю,

Прийшов я побажати на добраніч.

Його немає тут?

Герцог Альбанський

Про головне

Забули ми! Едмунде, де король?

І де тепер Корделія?

Вносять тіла Гонерильї і Регани.

О Кенте!

Ти бачиш це видовище?

Кент

Це що?

Едмунд

Вони мене кохали! Через мене

Сестра сестру спочатку отруїла,

А потім заколола і себе.

Герцог Альбанський

Це справді так. Закрийте їм обличчя.

Едмунд

Життя сплива. Бажав би перед смертю,

Хоч і незвично це, зробить добро.

Пошліть в тюрму скоріше! Наказав

Я Ліра і Корделію убити.

Не гайтеся!

Г е р ц о г А л ь б а н с к и й

Скоріш! Біжи чимдуж!

Едгар

До кого бігти? Хто наказ дістав?

Дай знак його відміни!

Едмунд

Ось візьми

Мій меч і дай моєму офіцеру.

Герцог Альбанський

Скоріше, я прошу!

Едгар біжить.

Едмунд

Твоя дружина

І я дали наказ, щоб у тюрмі

Корделію повісили, сказавши,

Що в розпачі зробила це сама.

Герцог Альбанський

Хай небо захистить її! Хто-небудь

Візьміть і віднесіть його звідсіль.

Едмунда виносять.

Входить Лір з мертвою К о р д е л і є ю на руках,

за ним Едгар, офіцери та інші.

Лір

Волайте! Вийте! Люди із каміння!

Якби мені всі ваші язики,

Склепіння неба луснуло б! Вона

Пішла навіки… Мертву від живої

Я відрізню. Вона мертвіша праху.

Чи в когось тут не знайдеться люстерка?

Якщо поверхню затуманить подих,

Вона жива.

Кент

Чи не кінець це світу?

Едгар

Його жахливий образ?

Герцог Альбанський

Суд останній.

Лір

(тримає перо біля вуст Корделії)

Пір’їна ворухнулась. Оживає!

Якщо це правда, ця щаслива мить

Спокутує усі мої страждання.

Кент

Володаре мій добрий!

(Стає навколішки.)

Лір

Краще йди.

Едгар

Це – Кент, ваш друг.

Лір

Чума на вас, убивці!

Я б врятував її. Тепер пішла. –

Корделіє, Корделіє, зажди.

Ще трохи почекай! Що ти сказала? –

У неї був сріблястий голосок,

Що так прекрасно в жінці. – Я убив

Того злочинця, що тебе повісив.

Офіцер

Панове, він і справді це зробив.

Лір

Чи не брешу я, приятель? Це правда?

Були часи, коли мечем своїм

Примусив би я всіх отут стрибати.

Не те тепер. Старий я і слабкий

Від цих нещасть.

(до Кента)

Хто ви? Погано бачу,

Я вам повинен прямо це сказати.

Кент

У долі є любимці й вороги.

Один з них перед вами.

Лір

Дуже темно.

Скажіть, чи ви не Кент?

Кент

Звичайно, він,

Слуга ваш Кент. А де слуга ваш Кай?

Лір

Він був, скажу по честі, задерика.

Чудовий хлопець. Вмер він і зотлів.

Кент

Ні, добрий мій володаре. Я – Кай.

Лір

Подивимось.

Кент

Я йшов за вами слідом,

Як тільки щастя ваше похитнулось.

Лір

Я радий вас вітати.

Кент

Це пусте.

Тепер усюди морок і печаль.

Двох ваших старших дочок ворожнеча

Обох їх до загину привела.

Лір

Здається, так.

Герцог Альбанський

Напевне, він не знає,

Що каже. Тож безглуздо виявлять

Йому пошану нашу.

Едгар

Так, даремно.

Входить Офіцер.

Офіцер

Едмунд помер.

Герцог Альбанський

Нам зараз не до нього. –

Ось що сказати хочу, друзі й лорди:

Усе, чим я полегшити би зміг

Положення великого страждальця,

Зробити обіцяю. Нашу владу

Повернемо довічно королю.

(до Едгара і Кента)

Ви вступите в свої старі права,

Розширимо їх навіть за заслуги.

Хто вірним був, одержить нагороду,

Хто зрадив, у немилість попаде. –

Дивіться, що з ним? Бачите?

Лір

Мою

Корделію нещасну задушили!

Не дихає! Коню, собаці, миші

Дозволено і дихати, й радіти,

Та не тобі. Тебе навік не стало,

Навік, навік, навік, навік, навік!

Так боляче. Цей гудзик відстебніть…

Спасибі вам велике. Гляньте, сер!

Ви бачите? На губи подивіться!

Ви бачите? Погляньте…

(Вмирає.)

Едгар

Знепритомнів.

Кент

Розбийся, серце! В друзки! На шматки!

Едгар

Володаре, молю – опам’ятайтесь!

Кент

Не муч душі. Нехай вона відходить.

Ким треба бути, щоб вертати знов

Його до мук життя?

Е д га р

Він вже помер.

Кент

Не дивно це, але дивує інше:

Де сили він знайшов так довго жить?

Герцог Альбанський

Тепер тіла ми мусимо забрати,

Оплакати усіх і поховати.

(до Кента і Едгара)

Повинні з вами бути ми єдині,

Щоб мир і спокій навести в країні.

Кент

Боюсь надії ваші обмануть.

Мене король зове. Пора у путь.

Герцог Альбанський

Хоч ці події засмутили нас,

Твердими бути вимагає час.

Ми брати приклад з короля повинні

І в довголітті, і в довготерпінні.

Всі ідуть геть під звуки похоронного маршу.

Переклад: Олександр Грязнов