Уявімо на мить, що Сіддхартха Гаутама, відомий нам як Будда, живе у XXI столітті. Він, як і більшість із нас, має смартфон, камеру з фільтрами й акаунт в Instagram. Але чи публікував би він фото з відпустки, селфі у дзеркалі чи каву з вершками? Навряд. Його профіль був би чимось значно глибшим – місцем, де кожен пост перетворюється на медитацію.
Аватарка та БІО: простота, яка говорить багато
Профіль Будди, швидше за все, мав би дуже просту аватарку – наприклад, зображення листка бодхі або світле обличчя у спокійній усмішці. Жодного пафосу, лише внутрішній спокій. У БІО не було б “успішний успіх” чи “500k followers” – там були б слова, на кшталт:
✅ “Дихай. Спостерігай. Будь”.
✅Можливо, також було б: “Життя – це зараз” або “Не шукай щастя – будь ним”.
Контент: мудрість замість хайпу
Пости на сторінці Будди не мали б на меті зібрати тисячі лайків. Кожне фото – це привід зупинитися й подумати. Наприклад:
- світлина старого дерева з підписом: “У спокої росте мудрість”;
- чашка чаю без фону: “Смакуй момент”;
- порожній простір: “Тиша говорить голосніше за слова”.
Будда не гнався б за візуальним шумом, бо саме у тиші він знаходив істину.
Stories: щоденні нагадування про суть
Його сторіс були б схожі на дзвіночки усвідомленості: короткі відео світанку, краплі роси, шелесту листя. Іноді – фраза без картинки:
✔️ “Все минає”;
✔️ “Те, що ти шукаєш, шукає тебе”;
✔️ “Справжнє – просте”.
І так щодня. Не для того, щоб бути помітним, а щоб бути нагадуванням.
Коментарі, які б він залишав
Будда не сперечався б у коментарях під гарячими постами. Він би, можливо, залишив лише одну фразу:
“Перш ніж відповісти – подихай”.
І навіть якщо його неправильно зрозуміли – він не образився б. Бо його мета – не довести, а донести.
Аудиторія: не мільйони, а глибина
Його сторінка, швидше за все, не була б найпопулярнішою. Але ті, хто натрапив би на неї – поверталися б знову і знову. Бо ця сторінка не шуміла, а мовчала. А в цьому мовчанні було щось дуже справжнє.
Instagram Будди був би не просто сторінкою – це був би віртуальний храм тиші й присутності. У світі, де кожен кричить про себе, він залишався б спокійним простором, куди хочеться зайти і… залишитись хоча б на кілька хвилин. І, можливо, саме це – і є просвітлення в епоху лайків і скролінгу.
