Фрідріх Ніцше – філософ, музикант і провидець нової епохи. Його тексти про волю до влади, надлюдину й вічне повернення не втратили актуальності й у цифрову добу. Уявімо на мить, що Ніцше жив би сьогодні – з безлімітним інтернетом, акаунтом у Spotify та доступом до Threads. Яку музику він обрав би для натхнення? І що б писав у соцмережах, щоб збурити розум сучасників?
Spotify-плейлист Ніцше: від Вагнера до Aphex Twin
Як відомо, Ніцше захоплювався музикою ще за життя – сам писав твори, грав на фортепіано й був великим шанувальником Вагнера. У 2020-х він би напевно створив тематичні плейлисти: філософські, героїчні, меланхолійні. Його улюбленцями могли б стати:
✔️ Ріхард Вагнер – звісно, з часів їхньої дружби.
✔️ Густав Малер – за масштаб і трагічну глибину.
✔️ Sigur Rós – за атмосферу та інтуїтивність.
✔️ Aphex Twin – за деструктивну електроніку й естетику безумства.
✔️ Chelsea Wolfe – за темну поетику в стилі “вічного повернення”.
Ніцше точно поєднував би класичну музику з альтернативною, щоб відчути всю палітру “діонісійського” й “аполлонічного”.
Threads як нова форма “Так казав Заратустра”
На Threads Ніцше почувався б як удома. Його стиль – короткий, емоційний, парадоксальний – ідеально підходить для сучасного мікроблогінгу. Замість багатотомних трактатів він публікував би уривки з афористичним звучанням. Його пости могли б виглядати так:
✔️ “Бог мертвий. Але в TikTok він знову воскрес як фільтр”.
✔️ “Людина – це міст, не мета. Але всі стоять у заторі”.
✔️ “Бути в тренді – це нова форма рабства духу”.
✔️ “Той, хто танцює сам, сьогодні називається інфлюенсер”.
✔️ “У кого є чому жити, той витримає і ранкову планерку в Zoom”.
Його обліковий запис збирав би сотні тисяч фоловерів – не заради лайків, а заради внутрішнього пробудження.
Ніцше і музика як засіб перетворення реальності
Філософ вважав музику найвищим мистецтвом. Вона не лише прикрашає життя, а й формує свідомість. Слухаючи темні симфонії чи агресивні техно-треки, він розмірковував би над занепадом цінностей, дегуманізацією людини та потребою нового типу мислення. Музика, як і його філософія, – це не про комфорт, а про виклик.
У своїх добірках на Spotify він, імовірно, чергував би драматичні оркестрові твори з сучасним експериментальним звуком. Можливо, навіть створив би власну серію “плейлистів проти нігілізму”. Це були б альбоми, що підривають шаблони – не для фону, а для філософського пробудження.
Чи став би він популярним?
Популярність не була б для Ніцше метою. Але його присутність у соцмережах не залишила б байдужими. Він викликав би бурю коментарів, банів, дискусій, фан-акаунтів і цитат. Його порівнювали б з радикальними мислителями, інфлюенсерами й навіть з мемами.
Проте він би не став блогером. Він би залишався пророком, який використовує сучасні платформи як сцену для вічних ідей. І, можливо, саме в TikTok чи Threads хтось вперше почув би про надлюдину – і замислився.
Ніцше писав у сутінках XIX століття. Але його ідеї звучать так, ніби створені для епохи цифрової втоми. Слухаючи музику в навушниках і гортаючи стрічку Threads, він би все одно залишався самотнім мандрівником духу – таким, яким завжди був. Проте сьогодні йому було б легше достукатися до тих, хто шукає сенс у світі хаосу.
