Сад божественних пісень (Григорій Сковорода) ᐈ Читати повністю онлайн на LitArchive

🖤 Додати в список читання

Сад Божественних Пісень, що Проросли із зерен Святого Письма

Зміст

Пісня 1. Боїтъся народ зiйти гнить у гроб

Складена 1757 року на цю силу: «Блаженнi непорочнi в дорозi, що ходять законом Господнiм» [1].

Боїтъся народ зiйти гнить у гроб
I впасти в жереб нещасний,
В якому вогонь незгасний.
А смерть є свята, зло певне стопта,
Зведе навiть вiйни в спокiй.
О смерть ця свята!
Коли совiсть в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, нi!
Пекла вогнем вiн не палить,
А має життя райське, хвалить.
Грiхи смерть народять – живу смерть наводять,
Iз смертi – ад; тлить душу глад.
О люта смерть та!
Блажен, о блажен, хто з перших пелен
Себе присвятив Христовi,
День-нiч в його мислить словi,
Взяв iгo благеє, ярмо взяв легкеє,
До того звик, до цього навик –
Це жереб святий!
Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi!
В гopi й бiдi не скучить,
Hi меч, нi вогонь не розлучить –
Все сладiсть розводить, на серце не сходить,
Хiба тому, знати кому
Скус далось дорогий.
Життя ти, – Христе, за мене вмер теж!
Мав початки дати швидко
Лiт моїх, а дав послiдки,
Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрicть;
На смерть марнотi i злому в життi
Живу тобi, мiй свiт!
Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну,
Ти в менi – в тобi вселюся
I солодкого нап’юся,
3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi,
Сонце зайде, сонце зiйде –
Це вiк злотих лiт!

Пісня 2. Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста!

Iз цього зерна: «Що на землi ти зв’яжеш, те зв’язане буде на нeбi» [2].

Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста!
Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,
Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,
Країна де вабна, де неприступний є свiт.
Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!
Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!
Де Господь Яковий [3] є, де невечiрня зоря,
Ангелiв рiд встає – вид його священний зрять.
Це сiлоамськi води! [4] 3 очей полуду омий,
Тут тiло змить нагода – до небес лети мерщiй!
Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть
И до мiсць отих земний не здолає долетiтъ.
А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,
Вона лише небесним смуток хоче наситить,
Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,
До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.
Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди є темний ад.
Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.
Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,
Павло так вчить святий [5] тебе в чистих словесах.
Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,
Ти там обновиш радicть, як орел, пiдеш у вись.
О триблаженна стать! А найбiльше словеса!
Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.

Пісня 3. Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!

Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» [6]. Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi» [7].

Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!
Уже сади розцвiли й солов’їв навели.
Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!
Бiжи co6i в болот, у пiдземнi ворот.
В пекло повертай назад! Не для тебе рай i сад!
Душа моя процвiл, радостi менi дала.
Щасний той i без утiх, хто подужав смертний гpix.
Душа його – Божий град, душа його – Божий сад.
Завжди родить сад квiтки, завжди плiд згина гiлки,
I весною все пахтить, – листя тут не облетить.
Боже мiй! Це ти – мiй град! Боже мiй! Це ти – мiй сад,
А невиннicть – то мiй квiт, мир, любов – ото наш плiд.
Бо душа моя верба, ти для неї, як вода,
Буду жить на тiй водi, втiш мене у цiй бiдi.
Я нiчого не боюсь, лиш гpixa я стережусь,
В менi вбий усякий гpix – це є ключ моїх yтix!

Пісня 4. Ангели, знижайтеся, до землi спускайтеся

Рiздву Христовому з цього зерна: «3 нами Бог, розумiйте народи», тобто «Дихнув ти був духом своїм» [8]. «Бог сина свого однородженого послав у cвiт, щоб ми з нього жили» [9].

Ангели, знижайтеся, до землi спускайтеся,
Бог, що сотворив нам вiки, живе нинi з чоловiком,
Станьте з хором, всiм собором,
Веселиъся, адже з нами Бог!
Це час наближається! Це син посилається!
Це лiта прийшла кончина. Це Бог посилає сина.
День приходить – Дiва родить.
Веселiться, адже з нами Бог!
Звiщений пророками, отчими нароками,
В останнiм буде лiтi, це є в Новiм Заповiтi.
Дух свободи нас в нас родить,
Веселпъся, адже з нами Бог!
Даниловий каменю! [10] Iз купини пламеню! [11]
Несiчений одпадаєш! Вогнем сiна не спаляєш.
Це наш камiнь! Це наш пламiнь.
Веселiться, адже з нами Бог!
Рости, благодавче наш, новий ходотавче наш!
Рости, щоб мiг повстати – i попалиш супостати.
Свiт даремний, хоч спасенний.
Веселiмся всi, адже з нами Бог!
Ми ж тобi, рожденному, гостевi блаженному,
Серия вcix нас розчиняєм, у дiм духа запрошаєм.
Пiсень спiваем i гукаєм:
Веселiмося, адже з нами Бог!

Пісня 5. Тайна явна i преславна!

Рiздву Христовому. Iз цього зерна: «I породила вона свого первенця та, i иого сповила, i до ясел поклала його» [12].

Тайна явна i преславна!
Це – вертеп замiсть небес!
Дiва, херувимiв панна,
Iз престолом вишнiм днесь.
Тут у ясла i поклали
Того, кому мiсця мало
I серед самих небес.
О блаженнi тiї oчi,
Що на тайну цю зорять
I яких в мирянськiй ночi
К Богу привела зоря.
Розум ангела це видить,
Плотський муж це ненавидить,
Буйство тим шаленим є.
Ми секрет такий небесний
Серцем всепалким чтимо,
Як товар ми безсловесний,
Сiно з-пiд Христа їмо[13].
Доки в мужа досконало
Не зростем, тодi б лиш мали
Бога справжнього пiзнать.

Пісня 6. Слухай, небо i земля!

Ha кiнець такого: «I пустив змiй за жiнкою з вуст своїх воду, як рiчку, щоб рiчка схопила iї»[14]. «Але розтрощить Бог голову» [15].

Слухай, небо i земля! Нинi ужаснися,
Море, безднами вciма, погiдно двигнися!
I ти, швидкотекучий, повернися, Iордане,
Прийди скоро хрестити Христа, Ioанне! [16]
Красногляднiї лicи, стежки вiдслонiте,
Передтечу Iоанна до Христа впустiте.
Рiзномовнiї народи, разом з нами порадiйте,
Ангельськiї хори всi в небi славу пiйте!
3iйде Спас во Iордан, стане у глибинi –
Це зiйде на нього дух в тiлi голубинiм:
– Це улюблений мiй син є, – батько хмар такеє вicтить, –
Це месiя, вiн єство людськеє очистить.
Освяти струмки i нам, змiя ж – в порохняву!
Твого духа, Христе, дай нам росу i славу.
Не потопить нехай змiй. I ми всi з земного краю
Полетiмо, щоб спочить, до твойого раю.

Пісня 7. Чи хто мене вiд тебе зможе вiдвернуть

Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «Одинадцять же учнiв пiшли в Галiлею на гору, куди звелiв їм Icyc» [17]. Паска!

Чи хто мене вiд тебе зможе вiдвернуть,
А чи вогонь iз неба схочу я задуть?
Хай весь свiт – у забуття,
Лиш в тобi життя, о Icyce!
Веди мене з собою, в горну путь на хрест,
Радий жить над горою, кину земну персть.
Смерть твоя – то життя,
Жовч – солодке пиття, о Icyce!
Рани твoї бiдовi – то моя печать,
А твiй вiнок терновий – слави благодать,
Твiй цей поносний хрест,
Хвала менi i честь, о Icyce!
Пшеничная зернина хоч в нивi згнива,
Та з мертвого рослина i плiд ожива.
Одне зерно оте
В наступний рiк зросте, сторицею – плiд.
Розпни моє ти тiло, прибий на той хрест,
Хай зовнi я не цiлий, в нутрi ж бо воскрес.
Засохну зовнi я,
В нутрi заквiтну я, це смерть – не життя.
О мiй новий Адаме! Прегарний ти син!
О всьогосвiтнiй сраме! О буйство Афiн! [18]
Пiд буйством твоїх свiт,
Пiд смертю – безлiч лiт. Як темний покрив!

Пісня 8. Мене посiли рани смертоноснi

Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «О, о! Бiжiте за гори» (Захарiя) [19]. «Чого ти спиш, уставай» [20]. «Спокiй дасть Бог на горi цiй» (Iсая) [21].

Мене посiли рани смертоноснi,
Пекельнi бiди обсiли незноснi,
Найде страх i тьма. Ах, люта година –
Злая хвилина!
Терно хвороби нутро шматує,
Душа сумує, до смертi сумує.
Ах, хто мене зможе з цieї митi
Якось зцiлити?
Так африканський i олень страждає,
Вiн в гори швидше пташок вилiтає,
Вiд з’їдених гадiв жага його в’ялить,
Трутою палить.
Иду на Голгофу, бiжу i поспiю,
Висить там лiкар помiж двох злодiїв [22],
Це Iоанн тут при хрестi ридає,
Хрест обiймає.
О Йсусе, нам ти люба вiдраднiсть!
Чи тут живеш ти? О страдальцям радiсть!
Дай менi лiки, цiльб вiд напастi,
Не дай пропасти!

Пісня 9. Свiй смисл усяка голова трима

Святому Духу. Iз цього: «Добрий дух твiй нехай попровадить мене пo piвнiй землi» [23]. «Тож зiйдiмо i змiшаймо там їxнi мoви, щоб не розумiли вони мови один одного» [24].

Свiй смисл усяка голова трима,
А серце всяке – свою любов,
В думках одного у людей нема,
У вiвцях, козах хтось смак знайшов.
Менi ж свобода лиш одна вабна
I безпечальна, препроста путь,
В життi це мiрка є основна,
3’єднае коло циркуль отут.
Святий мiй Боже i вiкiв творець,
Стверди, що клав був ти на скрижаль,
Нехай потягне з кiнця в кiнець
Наш свiт, як тягнуть магнiти сталь.
Коли неправо бачить десь око,
Навчи хуткiше, отче ти мiй,
Людей ти бачиш, сидиш високо, –
Думок даремних в них рiзнобiй.
Один на схiдний, той – вечiрнiй край
Пливуть по щастя з ycix вiтрил,
Той у пiвнiчнiм краю уздрiв рай,
На пiвдень iнший шлях свiй вiдкрив.
Один та й каже: «Онде хтось косить» [25],
А iнший мовить: «Мабуть, стриже».
А цей: «У воза п’ять колic», – голосить.
Скажи: який бic мислi сiче?

Пісня 10. Всякому мiсту звичай, права

Iз цього зерна: «Блажен муж, що в премудростi помре i що в разумi своїм повчається святинi» (Сирах) [26].

Всякому мiсту звичай, права,
Всяка тримає свiй ум голова,
Всякому серцю любов своя є,
Всякому горлу до смаку своє.
А я у полонi одних лиш дум,
Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.
Панськi Петро для чинiв тре кутки,
Федiр-купець обдурити прудкий.
Той зводить дiм свiй на новий манiр,
Iнший гендлює, вiзьми перевiр.
А я у полонi одних лиш дум,
Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.
Той безперервно стягає поля,
Той iноземних завозить телят,
Ti на ловецтво готують собак,
В цих дiм, як вулик, гуде вiд гуляк.
А я у полонi одних лиш дум,
Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.
Той панегiрик сплiтає з брехнi,
В лiкаря мертвi iдуть в пiдряднi.
Туза картяр i шанує, й честить,
В позов Степан, як на свято, бiжить.
А я у полонi одних лиш дум,
Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.
Ладить юриста на тон свiй права,
З диспуту учню трiщить голова,
Тих непокоїтъ Венерин амур,
Всякому голову крутить свiй дур.
В мене ж турботи лише однi,
Щоб безрозумно не вмерти менi.
Знаю, що смерть, як коса замашна,
Навiтъ царя не обiйде вона,
Байдуже смертi, мужик то чи цар,
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну iї сталь?
Той, чия coвicть, як чистий кришталь.

Пісня 11. Годi прiрви океану жменями землi забить

В кiнець такого: «Прикликає безодня бозодню» [27], тобто «В законi Господнiм його воля» [28]. «Дав би тo6i воду живу, волi волю, a пpipвi твоїй npipвy мою».

Годi прiрви океану жменями землi забить,
Годi гненного стану краплею води залить.
Не зможе в яскинi орел розгорнути крил?
У край пiднебесний таки полетiв звiдсiль.
Не буде плоттю ситий дух.
Прiрва – дух у чоловiку, ширша всiх небес та вод,
Не наситишся довiку, чим звабляється народ.
Вiд цього-бо скука i скрежет, нудьга, печаль,
Вiд цього неситiсть, iз краплi бiльший став жаль.
Не буде плоттю ситий дух.
Роде плотський! Невiгласи! Доки будеш тяжкосерд?
Серце обмуруй, тим часомна небесну поглянь твердь.
Чому ти не хочеш знати, де таїтъся Бiг?
Чому ти не дбаеш, щоб побачить його мiг?
Прiрва пpipвy вдоволить враз.

Пісня 12. В город не пiду багатий – на полях я буду жить

Iз цього зерна: «Блаженнi вбогi духом» [29], тобто «Премудрicть книжника в доброчасностi святкування, а коли умаляеється в дiяннях cвoїx, упремудриться» (Сирах). «Змалiйте i розумiйте…» [30].

В город не пiду багатий – на полях я буду жить,
Biк свiй буду коротати там, де тихо час бiжить.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселнна тишу, спокiй розгорта.
Бо мiста, хоча й високi, в море розпачу штовхнуть,
А ворота, хоч широкi, у неволю заведуть.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Hi, не хочу їздить в море, красних не вiзьму одеж,
Бо вони ховають горе, сум, сум’яття, страх без меж.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Йти гидую з барабаном завойовувать мicта
Чи лякать цивiльним саном, щоб хилилась бiднота.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Не бажаю наук нових, крiм здорового ума,
Kpiм розумностей Христових, бо солодкiсть там сама.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
I нiчого не бажаю, окрiм хлiба та води,
Вбогiсть приятелем маю – з нею ми давно свати.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
За маєток земний маю спокiй, воленьку святу,
Окрiм вiчностi бажаю я дорогу цю просту.
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
А коли до всього того гpix збороти до кiнця,
Так тодi скажи: якого треба прагнути вiнця?
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята!
В тобi радicть звеселенна тишу, спокiй розгорта.
Здрастуй, любий мiй спокою! Ти навiки будеш мiй,
Добре буть менi з тобою: ти для мене, а я твiй.
О дiброво! О свободо! Я в тобi почав мудрiть
I в тo6i, моя природo, шлях свiй хочу закiнчить.

Пісня 13. Гей, поля, поля зеленi

Iз цього: «3iйдiть iз серeдовища їxньoго…». «Iдiть у село, яке перед вами» [31]. «Там повила тебе мати твоя…» [32].

Гей, поля, поля зеленi,
Поля, цвiтом оздоблннi,
Ах, долини, балки,
I могили, й пагорки!
Ах ви, вод потоки чистi!
Береги рiчок травистi!
Ах, кучерi якi у дiбров цих i гайкiв.
Жайворонок мiж полями,
Соловейко мiж садами, –
Той угорi дзвенить, iнший на гiллi свистить.
А коли зiйшла денниця,
То спiва пiд той час птиця.
Музика тут навкруг – у повiтрi шум i pyx.
Тiльки сонце визирає, –
Вiвчар вiвцi виганяє,
На сопiлку свою котить трелi по гаю.
Пропадайте, думи труднi
I мiста багатолюднi
Я й на хлiбi сухiм житиму в раю такiм.

Пісня 14. То яка ж та слава нинi?

Стародавня малоросiйська [33] про марноту i звабу. На цю силу: «Нexaй я стою на сторожi своїй, i нехай на облозi я стану» (Авакум) [34]. Обновлена в 1782 poцi.

1
То яка ж та слава нинi?
Глянь на бучу в цiй годинi!
Iзраїле! Гiдри-звiра [35]
Чи велика в ньому мipa,
Треба зрозумiти.
2
Булава i скипетр сяє,
Рано вставши – слава злая,
Серце пробива тривога,
Руки зв’язанi i ноги,
Як минути ciтi?
3
Нинi п’яна скаче воля,
Рано вставши– марна доля.
Iзраїле! Того звiра
Куди цiль ведуть i мipa?
Треба вже прозрiти.
4
Шле сирен [36] iз океану
Пicню солодко-оманну,
Бiдная душа – в розпуттi,
Хоче назавжди заснути,
Землi не сягнувши.
5
Плоть i свiте! Пекло люте!
Все в тобi наскрiзь отрута,
Щелепами позiхаєш
I усе пiдряд ковтаєш,
Як минути ciтi?
6
Ця пучина вcix ковтає,
Ця щелепа всiх з’їдає,
Iзраїле! Кита-звiра [37]
Це мета, i глузд, i мipa,
Плоть ту не наситиш!
7
Розпусти свoї вiтрила,
Розуму свойого крила,
Пливучи по буйнiм морю [38],
Возведи зiницi вгору –
Шлях знайдеш правдивий.
8
Краще жити у пустинi,
Зачинившись у яскинi,
По безвiддях вiк пробути,
Знадних голосiв не чути.
Будь менi, Iраклiй тщивий,
Будь Iона прозорливий,
Голови спали змiїнi,
З китової блювотини [39]
Скочить дай на кефу [40].

Пісня 15. Лежиш у трунi, святкуєш суботу

Великiй cy6oтi. Iз цього зерна: «I вiн вiдпочив у днi сьомiм» [41]. «Ще ввiйдуть у cпокiй мiй» [42].

Лежиш у трунi, святкуєш суботу,
По працi важкiй, по кривавiм поту.
До тебе вже справ князь зовсiм не має,
Князь свiту цього, що всiми владає.
О нерозгаданий це слiд!
О перемоги новий рiд!
О сине Давидiв!
Давидiв сину, Лазаря ти поставив
Iз мудростi землi до небесної слави.
Убий тiлесну у менi роботу –
I будем разом святкувать суботу.
Дозволь ступити у твiй слiд,
Пiзнавшиперемоги рiд,
О сине Давидiв! [43]

Пісня 16. Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає.

На цю силу: «Я веселку свою дав у хмapi» [44].

Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає.
Минула нудьга. Свiт любо сяє.
Веселicть сердечна – це ведро [45] неба ясного,
Коли преминув морок, шум вiтру мирського.
О свiте вабний! Ти менi океан, пучина,
Вихор ти, хмари i тьма, тужлива година.
Проте вже веселка менi яскраво заграла,
Неначе голубка менi мир звiщувала.
Печале, прощай! Прощай! Прощай, зла утробо!
Вже кволостi край, встав я iз гроба.
О пагiнь Давида! Менi ти берег i кифа,
Веселка, мир, свiтло, життя, погода, олива.

Пісня 17. Бачачи життя оцього горе

Житейське море, що даремно хвилюється, та їнше.

Бачачи життя оцього горе,
Що кипить, немов Червоне море,
Вихром туги, напастi, бiд,
Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, –
Горе сущим у нiм!
Припинив я, бiдний, 6iг свiй скоро,
Щоб не втонуть з фараоном в морi [46].
В пристань тиху бiжу я, мчу,
I криком плачевним кричу,
I здiймаю руки.
О Христе! Не дай згорiти в адi!
Дай в твоїм пожить небесному градi.
Хай у свiй не потягне слiд
Блудниця-свiт, цей темний свiт!
О милостi прiрва!

Пісня 18. Ой ти пташко-жовтобоко

«Бог противиться гордим, а смиренным дає благодать» [47].

Ой ти пташко-жовтобоко [48],
Не клади гнiзда високо,
А клади його на лужку,
На зеленому морiжку.
Яструб ген над головою
Висить, хоче ухопить,
Вашою живе вiн кров’ю,
Глянь же! Пазурi сталить!
Стоїть явiр над горою
I киває головою,
Буйнi вiтри повiвають,
Руки явору ламають.
А вербички шумлять низько,
Заколишуть мене в снах,
Тут тече потiчок близько,
Видно воду аж до дна.
Нащо ж менi гадати,
Що в селi родила мати?
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо вгору дметься.
А я буду co6i тихо
Коротати милий вiк,
Так мине менi все лихо –
Щасний буду чоловiк.

Пісня 19. Ax ти, нудьго проклята! О докучлива печаль!

На кiнець цього: «Во ми не маємо боротьби проти кровi та тiла» [49]. «Потопчеш ти лева та змiя» [50]. «Вiзьмiть… меча духовного, який є слово Боже» [51].

Ax ти, нудьго проклята! О докучлива печаль!
Гризеш мене затята, як мiль плаття чи ржа сталь.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Де не буду, все з тобою всюди всякий час.
Ти, як риба з водою, завжди бiля нас.
Ах ти, скуко, ах ти муко, люта муко!
Звiряку злу заколеш, коли вiзьмеш гострий нiж,
Нуди нiяк не збореш, хоч меч добре свiй сталиш.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Добросердечнее слово коле звiрiв цих,
Увiйти воно готове до думок твоїх.
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Христе, ти меч верховний, а пiхви – плоть повсяк час!
Почуй наш крик, слiз повний, милуй у звiрах цих нас!
Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!
Голос нам з неба солодкий буде провiщать,
Як блискавка, полк бридотний звiрiв буде гнать.
Геть ти, скуко, геть ти, муко, з димом, з чадом!

Складена 1758 року в степях переяславських, у селi Ковраї [52].

Пісня 20. Iз душею хто ясною

Названа «Сiгор» [53]. Уцiм маленькiм, але високiм градику бенкетує Лот iз дочками [54]. «У мiстi Бога нашoго, у горi святiй його» [55]. «Подiбний до чоловiка розомного, що свiй дiм збудував на каменi» [56]. «Хто зiйде на гору Господню?» [57].

Iз душею хто ясною,
То нащо йому броня
I шолом над головою?
Не потрiбна i вiйна.
Непорочнicть – ось його броня,
Аневиннiсть – дiамант-стiна.
Щит, меч, шолом – йому сам Бог.
Свiте! Свiте безпорадний!
Вся надiя у царях!
Берег, думаєш, безвадний?
Вихор розмете цей прах.
Непорочнiсть – це Ciгop, пoвip,
А невиннiсть – ось небесний двiр.
Туди лети i там почий!
Бомб цей город не боїться
Hi оббрiхувальних стрiл,
Хитрих мiн не застрашиться,
Завжди цiлий – не горiв.
Непорочнiсть – ось де дiамант,
А невиннiсть – ось священний град.
Туди лети i там почий!
Ворога в цiм градi люблять,
Вiддають добро для них,
Силу для чужого гублять,
А не тiлъки для своїх..
Де ж такий чудовий град шукать?
Сам ти град, як труту змiг прогнать,
Святому Духу храм та град.

Пісня 21. Щастя, а де ти живеш? Горлицi, скажiте!

На кiнець такого: «Скажи ж менi ти, кого викохала душа моя: де ти пасеш, де даєш ти спочити у спеку» [58].

Щастя, а де ти живеш? Горлицi, скажiте!
Вiвцi у полi пасеш? Голуби, звicтiте!
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Щастя, а де ти живеш? Мудрiї, скажiте!
Чи в небi ти пиво п’єш? Книжники, возвicтiте!
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Книжники мудрi мовчать, птицю ж не спитати,
Де нашу матiр шукать? Годi нам те знати.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися!
Щастя нема на землi, щастя нема i в небi,
Не вiднайти и у вуглi – iнде шукать треба.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися…
Небо i мicяць, земля й зорi всi – прощайте!
Гавань лиха ви моя – бiльше не чекайте.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися…
Bci я минув небеса – що iще шукати?
Був у пiдземних низах – як їx пiзнати?
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Швидше i швидше лечу, скаче мiй олень стрiмко,
Вище небес та гip мчу: крин зеленiє гiнко.
О щастя, свiт мiй преясний!
О щастя, цвiт мiй прекрасний!
Ти мати i дiм, нинi бачу i чую тебе!
Ласощ його – це гортань, очi голубинi,
Все є любов та Харрань [59], руки кришталинi.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Перстом мене не торкай, бо так не пiзнаеш,
Зовнi мене не шукай, бо не вiдшукаеш.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Ах! Наверни-но свiй зiр – мене окриляє,
Вище стихiй, вище гip мене пiдiймае.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.
Сядем co6i, брате мiй, сядем для бесiди,
Слово солодке живе чистить менi бiди.
О щастя, свiте наш ясний,
О щастя, свiте наш красний
Ти мати i дiм, бачу i чую я нинi.
Стадо пасеш ти в кринах, з полудня в горах заснеш,
Не в Гергесенських полях [60], – їxнiх долинах живеш.
О щастя, наш ясний свiте,
О щастя, наш красний цвiте!
Ти мати i дiм, появися, покажися.

Пісня 22. Розпошир у даль зiр i розум летючий

«Пам’ятай про останне своє i не согрiшай» (Сирах). «Буває, дорога людинi здається простою, та кiнець iї – стежка до смертi» (Пpипoвicтi) [61].

Розпошир у даль зiр i розум летючий
I кiнець останнiй поминай
Bcix твoix справ, в яку цiль стрiла улучить,
Спостерiгши бажань власних край.
На яких речах будинок поклав:
Коли камiнь, стоятиме дiм,
Як пiсок пiд ним, то б як не стояв,
Розметнеться за вiтром сухим.
Всяка плоть – пісок той, як мирськая слава,
А жадоба омерзить те, знай,
Полюби шлях вузький, утікай од орави,
Візьми Бога з Давидом ти пай [62].
Коли треба все ж вернути в Сіон [63],
То спускатись у світ не cпішiм,
Шлях нелегкий у Ієрихон [64],
Живи в граді, що мати усім.
Як пустився бува у ці ти дороги,
Бог твій шлях перепинить завжди,
Бо як ступлять раз у те прірвисько ноги,
Розум може не стримать біди.
Ну а ти, який дух той же єси,
I число твоїх не витече літ,
Дух розбійництва ти в нас переміси!
Хай буря твою розірве сіть!

Пісня 23. Ми тебе зовем марнуем

Із цього: «Зникають у мapнoтi дні» [65]. «Час відкупу… Відступіть i зрозумійте».

Ми тебе зовем марнуем,
О життя щасливий час!
Мов тягар на спині, чуєм,
Тратим марно повсякчас!
Наче прожитий час та й вернеться назад,
Наче ріки до своіх повернуться струмків,
Наче зможем життю хоч би piк ще додать,
Мов з безмежних життя в нас складається днів.
Тож для чого так бажаем
Жити літдо вiciмсот,
Коли ми життя збуваєм
На дурниць пустомолот?
Краще мить чесно жить, аніж день в мислях злих,
Краще в святі день пробуть, аніж безбожний piк,
Буде чистий хай рік, ліпш ніж десять брудних,
Краще десять корисних, аніж безплідний вік.
Кинь, о друже мій, безділля,
Дорожити варто днем,
Зразу ти берись до діла –
Час безслідно промайне!
Не наше то уже, що пройшло мимо нас,
Не наше, що принесе прийдешня пора,
Сущий день тільки наш, а не ранковий час,
Не знаєм, що принесе вечорова зоря.
Як не вмієш так-от жити,
Вивчи-бо фiгypy ту!
Ах, не може умістити
Розум хитрість цю просту.
Знаю, наше життя сповнене брехунів,
Знаю, що вельми дурний у світі чоловік,
Знаю, чим більш прожив, тим більше подурнів,
Знаю, сліпий є той, що заклада собі вік [66].

Пісня 24. О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час?

Римського пророка Горація [67], перетлумачена малоросійським діалектом у 1765 році. Вона починається так: «Otium divos rogat in patenti…» [68] і так далі. – Схиляє-бо добре наставления до спокійного життя.

О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час?
Ти усім нам є чудесний, врізнобіч розкинув нас.
За тобою ген вітрила розгорнули кораблі,
Щоб могли тебе ті крила на чужій знайти землі.
За тобою марширують, палять, знищують міста,
Цілий вік бомбардирують, а чи зможе хто дістать?
Мабуть, там живутьпечалі, де велично-пишний дім,
А в малому менше жалю, як є все потрібне в нім.
Невдовольні нічим ми – то печалей джерело!
Помислами повні злими – ось бунтарства де зело!
Потримаймо дух неситий! Годі мучити свій вік!
Не шукай край знаменитий! Будеш також чоловік.
Бо ж печаль ускрізь літае, по землі та по воді,
Швидше блискавок ширяє, знайде i в добрі, й біді.
Жартом треба смуток бити, будь в житті, як Бог подав,
Годі червам нас точити – час до того не настав.
Славні прикладом repoї, та побиті на полях,
Довго хто живе в спокої, той стражда в старих літах.
Одарив вас Бог грунтами – це пропасти може, знай.
Жеребок мій з бідняками, та Бог мудрості дав пай [69].

Пісня 25. Їдеш, нас покинуть хочеш?

На відхід отцю Гервасію Якубовичу [70], який відходить із Переяслава в Білгород на архімандричий та судейський чин у 1758 році. Із цього зерна: «Господь збереже вхід твій та вихід твій, не дасть у сум’яття ноги твоєї» [71].

Їдеш, нас покинуть хочеш?
Їдь здоровий, цілий, отче.
Будуть хай вітри погодні,
Тихі, жаркі, нехолодні,
У щасливу путь хай шляхи ведуть!
Мандрівні хай щезнуть страхи,
Спіте, подорожні прахи,
А слухняні добрі коні
Хай несуть як по долоні
У щасливий слід, мов гладенький лід.
Оболоки геть невірні!
Хлющі не ідіть надмірні!
Не печи пал полуденний,
Місяцем твій озаренний
Доброщасний путь у ніч всюди будь!
Той твої направить ноги,
Хто дав землю i дороги.
І оте, котре високо,
Хай твій шлях хоронить око.
Щасний хай відхід доброславить вхід.
Краю, порадій, щасливий, –
Муж приходить добротливий.
Кинь заздроснії звичаї!
Щасний, хто його пізнає.
На ясний вінець добрий хай кінець.

Пісня 26. Посішай, гостю, поспішай

епископу Ioaннy Козловичу [72], що входить у мiсто Переяслав на престол епископський, із 1753 року. Із цього зерна: «Отож хай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб бачили вашi добрi справи…»

Посішай, гостю, поспішай,
Haшi надії ти увінчай,
Як музикальний гарний звук
Радісно живить тіло i дух,
Так всебажаний твій прихід
Здвигнув i мicтo, i весь нарід.
Граде печальний, Переяслав!
Часто сирітство власне взнавав,
Вишнього зміну бачиш ти.
Се світлий день тебе освітив,
В хвилях вітрильник твій шалів –
В корабель знову керманич ciв.
Шлях вiн направить до небес,
Сонде Христових знісши словес.
В ньому духовний видно плід,
Як в чистім плесі-дзеркалі квіт.
Агнцю подібно i Христу,
Тихо очистить нечистоту.
Biн як i ділом, так в словах
Дух твій ізцілить весь у гpixax.
Скільки чесніший плоті дух,
Скільки земного взяв небокруг,
Сильки душевних страстей збив,
Плотських сильніший він лікарів.
Христе, ти витік благ святий,
Тож дух на пастиря вилий свій.
Оригіналом будь йому,
Щоб в його приклад проганяв тьму
3 пастви його всяк чоловік,
Здовжуй щасливий ти йому вік!

Пісня 27. Вишніх наук саде святий

Білгородському єпископу Іоасафу Миткевичу [73], котрий відвідав сад духовного училища в Харкові. Із цього зерна: «Боже Саваофе… Споглянь із небес, i побач, i відвідай цього виноградника, i охорони його…» [74]. «А плід духа: любов, радість, мир» та інше [75].

Вишніх наук саде святий,
Лист рожевий i цвіт твій красний,
Прийми co6i весняний вид!
Се возсія день твій благий!
Освітив тебе світ ясний,
Зверху-бо дух благословить.
Возвеселися, о дерев сад,
Більших i менших, які є підряд.
Пастирю наш – образ Христа, –
Тихий, благий, милосердии,
Дзеркало чистеє всіх доброт!
Красні неси ноги, отак
Мир благовість усім твердий,
Глянь на святий цей оплот;
Помочі в тебе просить co6i,
Серце i руки тягне тобі.
Ти сад нaпiй, цей святий сад,
Течивом вод благочесних,
Які з апостльських струмків.
Не допусти єресей ядь
I віджени вcix безчесних,
Родить нехай духовних царів,
Царство царя, обнявши ycix,
Пекельний скиптр скидай, як гpix.
Бачить його зір смілий твій
При твоїм несплячім зорі,
І лист його не відпаде,
Не лист на нім буде пустий,
Облудно звабний, а скоро
Духовний плід весь приведе:
Bipy, мир, радість, покірністьтеж,
Й інше, що в ряді святім назвеш.
Ось він тобі: сам царів цар,
Цього народ святий просить.
Що може буть цього миліш?
Чи ж є Христу найліпший дар?
Перший це дар, що приносить
Пастир овечкам свят-святіш,
Скріпить на діло сам він оте,
Здовжить тобі життя так святе.

Пісня 28. Возлети на небеса, у версальські хоч ліса

Про таємну в нутрі та вічну веселіть боголюбних сердець. Із цих зерен: «Веселість серця – життя чоловіку, а радування мужа – довгоденне». «Коли хто погубить душу свою заради мене, той спасе iї [76]. «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь cвiт, але душу свою занапастить?» [77].

Возлети на небеса, у версальські хоч ліса [78],
Одягни одежу злотну,
Шапку царськую добротну,
Як у серці нуда, буде тобі біда.
Проживи хоч триста літ, проживи хоч цілий світ,
Що тобі те помагає,
Коли серденько ридає?
Як у сердці нуда, буде смерть i біда.
Хоч всю землю завоюй, над усім хоч зацарюй,
Що тo6i те помагає,
Коли вся душа ридає?
Як у серці нуда, буде підлість, біда.
Так, про місяць знать дарма, є там люди чи нема,
Кинь Коперников! сфери [79],
В серця свого глянь печери!
Глагол у нутрі твоім, веселий будеш з ним.
Бог найкращий астроном i найвищий економ.
Вічная натура [80], мати,
Зайвини не може мати.
Що потрібно тобі, знайдеш лиш у co6i.
Придивись в нутро тобі: друга знайдеш у co6i,
Стрінеш там ти іншу волю,
Стрінеш в злій блаженну долю:
У тюрмі твоїй там світ, в болоті твоїм – цвіт.
Правду Августин [81] трима: аду [82] не було й нема,
Пекло – воля твоя клята,
Воля наша – пічка ада,
Заріж волю ту, тьму – i нi пекла, ані мук.
Воле! О неситий ад! Трута ти, а всі – то ядь.
Пашею ти позіхаеш
I підряд ycix ковтаєш;
Убий душу ту, брат, так побореш весь ад.
Боже! Вислів ти живий! Хто без тебе не смутний?
Радість i життя єдині,
Рай, солодкість самі нині!
Вбий ти волю злу в нас, володіє хай твій глас!
Дайнам дар оцей, засів! Славимо царя царів!
Всесвіт весь співа про тебе,
Створений законом неба, –
Що потрібне – легке, непотрібне ж– важке! [83].

Пісня 29. Човен бypi вихр хитає

Укінець такого: «Повели 6ypi» та інше. «Хтож це такий, що вітрам i воді наказує, i вони його слухають?» [84]

Човен бypi вихр хитає,
Піднесе чи вниз кидає!
Нема мені миру
І нема навкліру [85].
Море це мене зжирає!
Хвиля, мов гора, здіймає,
Друга в прірву укидає.
Надія спливає,
Душа вже зникає,
Жду – i це не допоможе!
О пристанище безбідне,
Тихе, миле, безнавітне!
О Маріїн сине!
Ти оте єдине,
Берегом що може стати.
Спиш в моєму кораблі ти,
Встань! Почуй мої плачі ти!
I утиш це море.
Поміч подай скору!
Вздродися, моя славо!
Збав мене ти від напасті,
Смири, душе, тлінні страсті,
Дух вони шматують
I життя руйнують.
Петре, порятуй, молюся!

Пісня 30. Осінь нам проходить, а весна пройшла

Із цього давнього вipшa [86]:
Радість май із днів твoix, все-бо скоро cтapiє:
В одне літо з козлятка став кошлатий цап.

Осінь нам проходить, а весна пройшла,
Коза козля родить, як весна прийшла.
Ледве літо запало, а козля цапом стало,
Цап бородатий!
Ах, відкинем печалі! Biк короткотривалий!
Будь солодке, життя!
Хто журбу в утробі завжди був носив,
Той лежить у гpo6i и ніколи не жив.
Ах, утіхо і радість! О сердечная сладість!
Пряме ж ти, життя!
Не красне довгогою, та красне добротою,
Як пісня, життя!
Бог мій милосердии, я його люблю,
Бо то камінь твердий, сум любо терплю,
Він живий, не вмирає, бо жива з ним палає
I душа моя.
А кому він не служить, то нехай, бідний, тужить,
Бо то сирота!
Солодке бажаеш? Завидь усю вбий!
Ситий будь, чим маєш, i нічого не бійсь.
Плюнь на гробнії прахи й на дитячії страхи,
Смерть – не шкода, спокій.
Жив отак ув Афінах, жив отак в Палестині
Eniкyp – Христос [87].

Складена в час відкриттяХарківського нaмicництва [88], коли я перебував в усамітненні в монастирі Сіннянському. Григорій Варсава Сковорода

МЕЛОДІЯ [89]

На образ зачаття пречистої Богоматері, що має під ногами коло світу, місяць, який змлюеться, i змя з яблуком своїм. Цей образ стоїть у Богословській школі у Xapкoвi. Створено цю мелодію 1760 року, як був я учителем поетичної школи.

Глянь-но! Це Діва стоїть, утробою пречиста!
Яблуко, змій, місяць, світ унизу променистий.
Яблуко – плотська то є принада безчесна,
Тягне, як змій, тебе плоть ця хитра й чудесна.
Світе – то накописько злих думок усіяких,
Місяць – це тінь i мирських маєтків познака.
Перемагай! І Христос у тебе вселться,
Мудрість в солодкім ніяк не може вміститься.

Примітки

Псалтир, CXIX – 1
Євагегелiє вiд Матвiя, XVI – 19.
Де Господь Яковий… – Якiв – один iз так званих патрiархiв єврейского народу; за Бiблiєю, Бог дав йому славу, якої нiхто не знав, i зволив називати себе Богом Iзраїля та Богом Якова. З Якова колiна, вважається, вийшов Iсус Христос.
Сiлоамськi води – джерело, що витiкає iз скелi Сiлоам, води якого вважалися священними.
Павло так вчить святий… – Iдеться про бiблiйного апостола, автора численних послань – Павла. Жив у I ст. н. е.
Буття, I –11.
Книга пророка Iсаї, LXVI – 14.
Вихiд, XV – 10.
Перше послання апостола Iвана, IV – 9.
Даниловий каменю!.. – Данило (Данил, Даниїл) – бiблiйний персонаж, пророк, йому належить одна iз книг так званних «малих пророкiв».
Iз купини пламеню! – Це так звана неопалима купина – кущ, який не горить i не згоряє; у виглядi цього куща, за бiблiйною легендою, Бог з’явився Авраамовi.
Євангелiє вiд Луки, II – 7.
Тут маємо ремiнiсценцiю бiблiйної оповiдi про народження Iсуса Христа у стайнi, де його було покладено до ясел iз сiном.
Об’явлення Iвана Богослова, XII – 15.
Псалтир, LXVII – 22.
Йдеться про Iвана Хрестителя, предтечу Icуса Христа, що пророкував його появу як месiї i охрестив його в рiцi Iорданi.
Євангелиє вiд Матвiя, XXVIII – 16.
Новий Адам! – Так називали Iсуса Христа. Вважалося, що його розп’яли на тiй горi (Голгофа), на якiй нiбито було поховано Адама. Буйство Афiн! – Йдеться про вiдвiдання Павлом Афiн (Дiї святих апостолiв, XVII – 16-34) i його ставлення до цього мiста з багатьма античними статуями, якi вiн вважав iдолами.
В українському перекладi Книги пророка Захарiї (XIV – 5) це мiсце читається трохи iнакше: «I втiкати ви будете в долину моїх гiр».
Книга пророка Йони, I – 6.
В українському перекладi Книги пророка Icaї це мiсце подано: «Бо Господня рука на горi цiй спочине» (XXVII – 38).
Висить там лiкар помiж двох злодiїв… – Icуса Христа було розiп’ято разом iз двома злодiями, один висiв праворуч, а другий лiворуч вiд нього (Євангелиє вiд Матвiя, XXVII – 38).
Псалтир, CXLII – 10.
Буття, XI – 7.
Тут маємо ремiнiсценцiю українскої народної оповiдки про жiнку, яка постiйно суперечила своєму чоловiковi.
Сирах – це Книга Iсуса, сина Сираховского, яка вважається неканонiчною, але ранiше входила у Бiблiю.
Псалтир, XLI – 8.
Псалтир, I – 2. В українському перекладi – не «воля», а «насолода».
Євангелиє вiд Матвiя, V – 3.
Очевидно, це вiдповiдає в українському перекладi: «Незначне вибрав Бог, щоб значне знiвечити» (Перше послання апостола Павла до коринтян, I – 28).
Євангелиє вiд Луки, XIX – 30.
Пicня над пicнями, VIII – 5.
У поетицi барокко було широко практиковано традицiю поетичного переспiву (травестування). Поет зазначає, що вiн свою пiсню травестував iз давньої української, але не вказує з якої саме.
Книга пророка Авакума, II – 1. У Г. Сковороди: «На сторожi своїй стану i зiйду на камiнь».
Мається на увазi стародавня байка про семиголового змiя, що називається гiдра чи змiй водний. Iз змiем боровся давнiй герой Ipaклiй. Вiдсiчено одну голову. Раптом на те мiсце виросло двi чи три. Що чинити? Ipaклiй за допомогою друга свого Iолея розпеченим залiзом припалив кожну голову. Вiдтак спочив по битвi. Iраклiй – це Геракл (Геркулес), герой грецької мiфологiї. Г. Сковорода має на увазi мiф про перемогу Геракла над лернейською гiдрою. Iолей – родич i спутник Геракла.
Сирен – по-еллiнському , тобто путо, кайдани. Цей виродок чудовим обличчям та наисолодшим голосом приваблює до себе i сон наводить мореплавцям. Тут вони, забувши шлях свiй i зневаживши гавань та батькiвщину, розбивають об пiдводне камiння кораблi.
Кит значить пристрасть. Що таке пристрасть? Це те саме, що смертний гpix. Що ж таке гpix? Грiх – це мучительна воля. Вона – це срiбнолюбство, марнославство, ласолюбнiсть. Ця-бо гiдра й кит пожирає i мучить на мopi свiту цього всiх. Вона ж бо є i пекло. Блажен, хто не є рабом цього тригубого язика! Згадай ciм гpixiв. Цебто сiм мучительних думок – i взнаеш гiдру. Чи не вiдаеш, що думка є зерно i голова дiлу? Омерзишся в починаннях своїх.
Житгя наше – це море, тiльце – човник. Думки – це вiяння вiтрiв. Гавань – це блаженство. Яка красна ця рiч! Розуму твойого крила… Птиця-бо є серце наше, i коли воно не загрузло, можемо заспiвати й ми: «Душа наша, наче птиця, збавиться».
За Бiблiєю, пророка Йону ковтнув кит i через кiлька днiв викинув на берег. Кит у Г. Сковороди – образ пристрастi, зажерливостi, неспокою житейского моря.
Кифа – правильнiше ж кефа – це слово єврейське. По-еллiнському – петра, тобто кам’яна гора; по-польському – скала. Вона часто для кораблiв буває пристанню з мiстом. Це є образ блаженства, мicта плiдного, де людина вiд китiв, вiд сирен i вiд хвилювань морських заспокоюється за таким словом: «На мicцi плiднiм посели мене…» Це iм’я кифа дае Христос Петру-верховнику. Мається на увазi апостол Петро, який у римо-католицькiй церквi вважався верховним апостолом, чому суперечили православнi в полемiцi з римо-католиками, зокрема I. Галятовский у «Розмовi бiлоцеркiвськiй» (див. Величко С. Лiтопис. – К., 1991 – Т. II. – C. 31 – 39). Г. Сковорода теж вважає, що апостол Петро – верховний апостол (архикифа, архибарiон, верховний наставник церкви). Чому? Тому, що те та iнше живе у cepцi. Серце ж, а не плоть, є iстинною людиною. Чисте серце, святиня, християнин – це те ж саме. Тому всякий християнин, що має чисте серце, є i син голубиний, i кифа. Але Петро святий помiж yciєю церквою є архикифа i архибарiона як верховний наставник церкви. Авакум стоїть на власнiй своїй сторожi: «Нехай я стану на сторожi своїй, i нехай я на кифу стану». Петро ж дбає про стадо, яке йому доручено i утверджено на ньому. Блювотина – це нечисте серце, що пiниться i клекоче, нiби морськими хвилями, мирськими похотями. Вони – це честолюбство, срiбнолюбство i ласолюбство. В той час серце є пекло i змiй, що вибльовує гipкi й оскверненнi тi води. «Хвилюються нечестивiї i спочити не зможуть». «Гроб вiдчинений – горло їхнє». Bci вони у Святому Письмi не тiльки китами i змiями, але i псом, що блює, i до блювотини повертається, i мочиться до стiни, тобто випускає урину, утворюються рiки, бо серце їхнє – це таки урина i вода неджерельна, що вiдрiзняється вiд таких вод: «Роздiлив Бог помiж водою». «Рiки вiд черева його потечуть, води живiї. «Вiдригну серце моє – слово благе». Вся-бо церква, що утверджується на кефi, спiває: «Господь пасе мене…». «На водi спокiйнiй виховає мене». I всi вони є Iраклiї отi: «Лiпший муж довготерпеливий, нiж той, що розорює мiста», тобто той, що має державу над пристрастями. «Сотворив нас Бог нашому царю-iєрею».
Буття, II – 2.
Псалтир, XCIV – 11. В українському перекладi текст подано трохи iнакше: «До мiсця мого вiдпочинку не ввiйдуть».
Давид – цар iзраїльско-iудейський (кiнець XI – бл. 950 р. до н. е.). Давидiв син – тут Iсус Христос; Давидовим сином був Соломон.
Буття, IX –13.
«Ведро» – значить небесну свiтлiсть i чистоту повiтря; ввiйшли у слав’нську iз еллiнської; у них про свiтлiсть повiтря говориться
Щоб не втонуть з фараоном в морi. – Йдеться про біблійну легенду. Єврейский народ виходив iз єгипетського полону, фараон iз вiйськом кинувся слiдом. Море розхилилося й пропустило через себе втiкачiв, а фараона з вiйськом потопило.
Послання апостола Якова, IV – 6.
Пicня є ремiнicценцiєю кiлькох народних: «Про ремиза» i «Ой не стiй, вербо, над водою».Див. Потебня А. Объяснение малорусских и сродных народных песен. – Варшава, 1883. – С. 237.
Послання апостола Павла до ефесян, VI – 12.
Псалтир, XC – 13. В українському перекладi: «На лева й вужа ти наступиш».
Послання апостола Павла до ефесян, VI – 17.
Ковраї –село пiд Переясловом, де Г. Сковорода в 1753 – 1755 рр. був домашнiм учителем у С. Томари.
Сiгор – мiсто, у яке ввiйшов Лот, праведний житель мiста Содома, котрий урятувався пiсля його знищення.
Лот iз дочками… – Лот – бiблiйний персонаж, вийшов iз Содома разом iз дочками. Згодом дочки згрiшили.
Псалтир, XLVII – 9. В українському перекладi: «В мiстi нашого Бога… нехай веселиться Сiонська гора».
Євангелиє вiд Матвiя, VII – 24.
Очевидно, вiдповiдає в українському перекладi: «Хто зiйде на гору для нас» (Повторення закону, XXX – 12).
Пicня над пicнями, I – 7.
Харрань – мicто в долинi мiж рiками Тигр та Єфрат – найдавнiший центр вавiлонської культури, выступає як символ багатства.
Гергесенськї поля – багата область давньої Палестини iз мiстом Гергесою, де, за євангельскою легендою, Icус Христос зцiлив двох бiснуватих – бicи вселились у свиней, якi потопилися.
Приповісті Соломона, XIV – 12. У Г. Сковороди трохи по-іншому: «Є шлях, що виглядає як правдивий, а в кiнці його – пекло».
В оригіналі «часть», тобто частка, частица. До цього подається примітка автора: «Частина ти моя є. Господи…», «Боже серця мойого i частица моя, Боже, навіки». В українському перекладі Біблії: «Господь – це мій уділ» (Плач Єремії, III – 24). В українському перекладі Біблії: «Та Бог – скеля сердця мойого і частина моя, Боже, навіки» (Псалтир, LXXII – 26).
Cioн – слово єврейське. Значить те саме, що , римське specula. Так зветься Ієрусалимський замок, словенське – зip, сторожа, горниця.
Ієрихон-град – це образ суєтного світу цього i звабного. Biн широкий, тобто розкішним шляхом водить юних у розбійники, тобто у щелепи зміїні та гідрині, у смертні гpixи. Quaenam maxima peccatoribus poena? Ipsum peccatum. – Нічого немає лихішого гpixa та жала, отже, нічого немає гіршого від цього в цьому i в тому cвiтi. «Жало смерті – гpix». Гріхопадіння хто збагне? «Блаженний той єдиний, хто пізнає». «Блажен муж, що не став на шлях гpiшних». «Розплющ очі своі». Ієрихон-град – місто в давній Палестині.
В українському перекладі Біблії: «Кінчаються в соромі ці мої дні» (Книга пророка Єремії, XX – 18).
Rogatus quidam philosophus: quid esset practiosissimum? Pespondit: tempus (Один філософ, якого запитали, що вiн вважає за найцінніше, відповів: час (лат.).
Горацій (65 – 8 до н. е.) – римський поет. Г. Сковорода любив його творчість і преспівував його вірші. Справжнього поета мислитель ототожнював з пророками, які володіють Божим даром бачення і просвіщення.
Схиляє-бо добре наставлення до спокійного життя (лат.)
Nihil est ab omni parte beatum – «Є чаша всім людям».
Якубович Гервасій – білгородский архімандрит, який підтримував Г.Сковороду, запросив його на викладацьку роботу до Харьківського колегіуму.
В українському перекладі Біблії: «Господь стерегтиме твій вихід і вхід відтепер аж навік» (Псалтир, CXX – 8).
Козлович Iван – переяславський єпископ з 1753 по 1757 р. Під його наглядом був Переяславский колегіум, але це вже після того, як Г. Сковорода звідтіля пішов.
Міткевич Іосаф – білгородський єпископ, який наглядав за Харківським колегіумом, де викладав Г. Сковорода; ставився до філософа прихильно.
Псалтир, LXXIX – 15.
Послання апостола Павла до галатыв, V – 22.
В українському перекладі Біблії: «Хто дбатиме зберегти свою душу, той погубить ії, а коли, хто погубить, той оживить ії (Євангеліє від Луки, XVII – 33).
Євагеліє від Матвія, XVI – 26.
Версалія (Versailles) – так зветься французького царя едем, тобто рай чи солодкий сад, повний невимовних світських yтix.
Коперник – це новітній астроном. Тепер його систему, тобто план чи типик небесних кіл, прийняв увесь світ. Народився над Віслою в польському мicтi Topyнi. Систему свою видав у [1543 poці]. Cфepa – це слово еллінське, no-слов’янському – круг, клуб, м’яч, глобус, гиря, куля, коло місяця, коло сонця.
Блаженна натура є ім’я Господа-Вседержителя.
Августин Аврелій (354 – 430) – один із отців християнської церкви, зачинатель неоплатонізму – течії в християнській філософії. Августин твердив, що пекло – в самій душі людини.
Ад – слово еллінське, значить темниця, місце підземне, позбавлене світла, веселості й найдорожчого золота – свободи. Адськии в’язень – це дзеркало полонян мучительної своеї волі, i ця люта фурія бсзперервно, вічно їx мучить.
Що потрібне – легке, непотрібне ж – важке… – один із етичних постулатів грецького філософа Епікура, який писав у листі до Менекея: «Все природне легко здобувається, а пусте (зайве) важко досягається».
Євангеліє від Луки, VIII – 25.
Навклір – керманич корабля.
Цю грецьку епіграму Г. Сковорода знайшов у бібліотеці Троїце-Сергієвої лаври під Москвою, про що писав в одному із листів до М. Ковалинского.
Епікур – Христос. – У цих словах висловлено думку, що Христос – це адегоричний образ праведного способу життя. Епікура Г. Сковорода вельми шанував, через що поетично дозволив собі порівняти його із Христем.
Харківське намісництво було утворене 29 вересня 1780 р.
Вірш «Мелодія», яким закінчується «Сад божественних пісень», написано у двох видозмінах: один варіант силабічним римованим віршем слов’янською мовою, а другий – латинською неримованим. Поет любив одну й ту ж тему перевіршовувати слов’янською та латинскою мовами. Сама єпиграма алегорично витлумачує зображення на емблематичному малюнку, в основу його взято образ із Об’явлення Івана Богослова: «І з’явилась на небі велика ознака: жінка, зодягнена в сонце, а під ногами ії місяць, а на ії голові вінок із дванадцяти зір» (XII – 1).